Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 83)

— Жодної проблеми, я просто хотів віддати тобі це.

Стрілець поклав Віланові в руку невеличке овальне полотно.

— Я прихопив його, коли ми були у Святій Гільді. Подумав, що може знадобитися, якщо Женя спробує повернути тобі твоє колишнє крам арикове «я».

Вілан витріщився на полотно.

— Це моя мати намалювала?

— Цей портрет був у кімнаті з її творами.

Картина була маленька й без рами, та й пасувала б лише до мініатюрної: на портреті Вілан був дитиною приблизно восьмирічного віку. Він торкнувся пальцями кутика картини.

— Таким вона мене пам’ятає. Мати ніколи не бачила мене дорослим. — Хлопчик насупився. — Портрет такий старий. Не знаю, чи допоможе він.

— Однаково на ньому ти, — запевнив Джаспер. — Ті ж кучері. Та сама невеличка занепокоєна зморшка між бровами.

— І ти взяв його, бо подумав, що він може знадобитися?

— Кажу тобі, мені подобається твоя дурнувата пика.

Вілан нахилив голову й запхав портрет до кишені.

— Дякую.

— Пусте. — Джаспер повагався. — Якщо ти прямуєш до лазні, я можу піти з тобою. Якщо хочеш.

Вілан схвильовано кивнув.

— Залюбки.

Джасперів новий бадьорий настрій протримався цілу дорогу до ліфта, але, коли вони приєдналися до Каза і спустилися на третій поверх, стрільцеві нерви затремтіли. Можливо, вони йдуть у пастку, а Каз був у не зовсім вдалій формі для бійки.

Якась Джасперова частина сподівалася, що равканці не погодяться на цей божевільний план. Тоді Каз опиниться в глухому куті, і, навіть якщо всі вони скінчать у Пекельних Воротах або теліпатимуться на шибеницях, його батько принаймні матиме нагоду втекти неушкодженим. Кольм провів чимало годин із Казом та Ніною, намагаючись вивчити свою роль, репетируючи різноманітні сценарії, витримуючи їхні нескінченні запитання й без нарікань вивчаючи слабкі місця. Джасперів батько був не надто талановитим актором і брехав приблизно так само вправно, як його син танцював балет. Але з ним буде Ніна, а це вже щось.

Двері ліфта відчинилися, і вони вийшли до іншого просторого багряно-білого коридору, почули, як десь тече вода, і пішли на звук до кімнати з великим круглим басейном у центрі, оточеним колонадою арок. Крізь них Джаспер побачив іще кілька басейнів і водоспадів, печер та альковів; усі тверді поверхні були викладені мерехтливим кахлем кольору індиго. Ну, до цього Джаспер міг призвичаїтися: басейни з водою, що парує, фонтани, що танцюють і базікають, як гості на вечірці, висяться стоси пухнастих рушників, солодко пахне милом. Такі місця, як це, пасували до Бочки, де їх могли належним чином оцінити, а не до самісінького серця фінансового району.

Їм казали, що вони зустрінуться лише з двома членами Тріумвірату, але біля басейну стояло троє людей. Джаспер знав, що одноока дівчина в червоно-синій кефті мусить бути Женя Сафіна, а отже, приголомшливо розкішна панянка з густим водоспадом чорного, як воронове крило, волосся була Зоя Назяленскі. Їх супроводжував двадцятирічний на вигляд юнак із лисячим обличчям, убраний у сюртук кольору морської хвилі та коричневі шкіряні рукавички; з його стегон звисав вражаючий набір револьверів. Якщо ці люди були тим, що могла запропонувати Равка, можливо, Джасперові слід було подумати, чи не навідатися туди.

— Ми казали гришникам приходити поодинці.

— Боюся, це неможливо, — озвався молодик. — Попри те що Зоя — це, звісно ж, сила, яку доконечно брати до уваги, надзвичайні Женині таланти непридатні для фізичного протистояння. З іншого боку, я чудово підходжу для всіх видів протистояння, хоча особливо полюбляю саме фізичне.

Казові очі звузилися.

— Штурмгонд.

— Він мене знає! — зрадів хлопець і підштовхнув Женю ліктем. — Казав тобі, я — знаменитість.

Зоя роздратовано зітхнула.

— Дякую. Тепер він буде вдвічі нестерпнішим.

— Штурмгонд уповноважений вести переговори від імені равканського престолу.

— Пірат? — перепитав Джаспер.

— Корсар, — виправив його Штурмгонд. — Ви не можете сподіватися, що король особисто візьме участь у такому аукціоні.

— Чому ні?

— Тому що він може програти. А коли король програє, це видається дуже поганим.

Джаспер навіть повірити не міг, що розмовляє із самим Штурмгондом.

Корсар був легенда. Діючи від імені равканців, він подолав незліченну кількість блокад, і подейкували, що...

— У вас справді є летючий корабель? — ляпнув Джаспер.

— Ні.

— А-а-а.

— У мене їх кілька.

— Заберіть мене із собою.

Каз і близько не видавався таким задоволеним.

— Король Равки дозволяє вам вести переговори щодо державних справ замість нього? — перепитав він скептично.

— Подекуди, — погодився Штурмгонд. — Особливо якщо до справи залучені такі благородні особи. У вас погана репутація, пане Бреккер.

— У вас теж.

— Досить чесно. Тож скажімо, що ми обидва заслужили право, щоб наші імена обговорювалися в найгірших колах. Король не хоче сліпо втягнути Равку у вашу чергову махінацію. У Ніниній записці стверджується, що Кувей Юл-Бо перебуває у вас. Мені потрібні підтвердження цього факту й деталі вашого плану.

— Гаразд, — погодився Каз. — Обговорімо це в солярії. Я б не хотів пітніти в костюмі. — Коли всі рушили за ними, Бреккер зупинився й озирнувся через плече. — Лише я й корсар.

Зоя відкинула з очей свою розкішну чорну гриву і сказала:

— Ми — Тріумвірат. І не слухаємося наказів керчинських вуличних щурів із сумнівними стрижками.

— Я можу повторити із запитальною інтонацією, якщо це пригладить ваше пір’ячко, — озвався Каз.

— Ти нахабний...

— Зоє, — тихо попередив Штурмгонд, — не налаштовуймо проти нас наших нових друзів, перш ніж вони хоча б матимуть нагоду нас зрадити. Ведіть мене, пане Бреккер.

— Казе, — втрутився Вілан. — Чи не міг би ти...

— Домовляйся сам, крамарику. Уже час тобі навчитися. — Каз зі Штурмгондом зникли в коридорах.

Коли їхні кроки стихли, запала тиша. Вілан прокашлявся, і цей звук відбився від стін викладеної синім кахлем кімнати й пострибав, наче випущене до загону весняне лоша. На Жениному обличчі з’явився здивований вираз.

Зоя схрестила руки на грудях.

— Ну?

— Мем... — спробував Вілан. — Пані Женю...

Женя посміхнулася, шрами в кутиках рота напнулися.

— Ох, він справді милий.

— Ти завжди полюбляєш безпритульних, — похмуро зауважила Зоя.

— Ти той хлопчик, якого Ніна перекраяла, щоб став схожим на Кувея, — здогадалася Женя. — І ти хочеш, щоб я спробувала виправити зроблене нею?

— Так, — видихнув Вілан, вклавши в одне слово всі свої сподівання. — Але в мене немає нічого, щоб розрахуватися.

Женя закотила своє бурштинове око.

— Чому керченці так зациклені на грошах?

— Каже жінка зі збанкрутілої країни, — пробурмотів Джаспер.

— Це ще що таке? — Зоя зблиснула очима.