Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 64)

Ця дівчина що, божевільна? Чи просто занадто балакуча? Інеж відскочила назад, виписуючи кола на даху силосу.

— Я народилася без страху, — вела далі Дуняша, щасливо гигочучи. — Мої батьки думали, що я втоплюся, адже я ще немовлям, регочучи, заповзла в море.

— Напевно, вони непокоїлися, що ти забазікаєш себе до смерті.

Її противниця кинулася вперед із новою силою, і Мара замислилася: невже дівчина лише гралася з нею, коли агресивно наскочила на неї вперше, дізнаючись про її сильні та слабкі боки, перш ніж оцінити свою перевагу? Вони обмінялися ударами, проте Дуняша була сповнена сил, а Інеж відчувала в тілі кожен біль, кожну рану та кожне випробування минулого місяця: ножова рана, яка мало не вбила її, прогулянка сміттєспалювачем і дні, які вона зв’язаною провела в полоні.

— Визнаю своє розчарування, — повідомила Дуняша, спритно стрибаючи дахом силосу. — Я сподівалася, що ти зможеш прийняти виклик. А кого я знайшла? Сулійську акробатку-тюхтійку, яка б’ється, як пересічний вуличний головоріз.

Це була правда. Інеж навчилася прийомів від хлопців на кшталт Каза і Джаспера в провулках і на звивистих вуличках Кеттердама. Дуняша знала не один спосіб бійки. За потреби вона гнулася, як очеретина, кидалася вперед, наче бездомна кішка, відступала, мов дим. І жоден із її стилів Інеж не могла засвоїти чи передбачити.

«Вона краща за мене». Розуміння цього мало гнилуватий присмак, наче Інеж вкусила спокусливий фрукт і виявила, що він зіпсований. Справа була не лише у відмінностях підготовки. Інеж навчилася битися, тому що мусила, якщо хотіла вижити. Вона ридала тієї ночі, коли вперше вбила. А ця дівчина насолоджувалася собою.

Але Кеттердам добре навчив Інеж. Якщо в тебе низькі шанси, ти змінюєш гру. Інеж дочекалася, поки її супротивниця кинеться вперед, потім стрибнула повз неї на линву, натягнуту між силосами, і безтурботно покрокувала нею. На Мару накинувся вітер — тепер, відчуваючи можливість, він став нетерплячим. Дівчина замислилася, чи не скористатися балансиром, але їй потрібні були вільні руки.

Вона відчула, як захиталася линва. Неможливо. Але, озирнувшись через плече, Інеж побачила, що Дуняша йде назирці за нею. Вона скалила зуби, і її біла шкіра сяяла, наче дівчина проковтнула місяць.

Дуняшина рука скинулася вперед, і Мара задихнулася, коли щось гостре уп’ялося їй у гомілку. Вона відхилилася назад, узялася за дріт руками й розвернула ноги так, що опинилася лицем до своєї суперниці. Зап’ястя дівчини знову смикнулося. Інеж відчула черговий яскравий укол болю і, подивившись униз, побачила металеву зірочку з шипами, що стирчала з її стегна.

Інеж почула десь унизу крики і звуки бійки. Ніна. Кого чи що підіслав до неї Ван Ек? Але Мара не могла дозволити собі відвертатися, тим паче на линві, тим паче віч-на-віч із цим створінням.

— Я чула, що ти була шльондрою в Павича, — сказала Дуняша, жбурляючи в Інеж чергову шиповану зірочку, а потім іще одну. Інеж ухилилася від обох, але наступна вгризлася в м’ясо на правому плечі. Вона втрачала багато крові. — Я б краще вбила себе та всіх інших під тим дахом, аніж дозволила скористатися собою.

— Тобою зараз користаються, — озвалася Інеж. — Ван Ек не вартий твоїх навичок.

— Якщо тобі вкрай потрібно це знати, платню я отримую від Пекки Роллінза, — сказала дівчина, і кроки Інеж уповільнилися. «Роллінз». — Він оплатив мою подорож і житло. Проте за життя, які відбираю, я не прощу грошей. Кожне життя — коштовність, яку я ношу. Вони прославляють мене в цьому світі та забезпечать повагу в іншому.

«Пекка Роллінз». Невже він якимось чином знайшов Каза? А решту? Що, як Ніна лежить унизу мертва? Інеж мусить позбутися цього дівчиська. Вона мусить допомогти їм. Чергова срібна зірочка зі свистом наблизилася до неї, і, нахилившись, аби уникнути її, Інеж мало не втратила рівновагу. Біль простромив руку, і Мара ледь чутно засичала.

«Наша робота — це смерть, і вона священна». Якому темному богові служила ця найманка? Інеж уявила якесь величне божество, що вимальовується над містом, без обличчя й без рис, шкіра, напнута на набряклі кінцівки, масна від крові жертв його помічників. Вона відчувала його присутність, прохолоду відкинутої тіні.

Зірочка уп’ялася Інеж у гомілку, ще одна — у передпліччя. Дівчина озирнулася через плече. Ще кілька метрів — і вона буде на даху першого силосу. Можливо, Дуняша про бійки знала більше, ніж Інеж дізнається за ціле життя, але вона не знала Кеттердама. Інеж побіжить до підніжжя силосу і знайде Ніну. Вони відірвуться від цього чудовиська на вулицях і каналах, які Інеж так добре знає.

Вона ще раз оцінила відстань позаду себе. Ще кілька десятків сантиметрів. Але коли Інеж повернула голову назад, Дуняші вже не було на линві. Інеж побачила, як вона нахиляється, як шукає магніт. «Ні».

«Захистіть мене», — прошепотіла Мара своїм Святим.

Мотузка провисла. Інеж упала, вигинаючись у повітрі так само, як коли була дитиною і шукала свої крила.

21. Каз

аз чув, як загуло у вухах. Як завжди, дивлячись на Роллінза, хлопець помітив, що в очах дивним чином двоїться, наче він занадто пізно прокинувся і випив набагато більше, ніж слід. Чоловік перед ним був Пеккою Роллінзом, королем Бочки, верховодою банди та імпресаріо. Проте водночас він був Якобом Герцуном, якого вважали чесним крамарем, а насправді він поживився благополуччям і довірою Каза та Джорді, забрав їхні грошенята й залишив безпомічних дітей у місті, де милосердя не коштувало й ламаного шеляга.

Цієї ночі від поважного Якоба Герцуна не залишилося і сліду. Роллінз був убраний у смугасту зелену камізельку, щільно застібнуту на череві, та штани із блискучої смарагдової тканини. Вочевидь, він придбав інший годинник замість украденого Бреккером, бо зараз дістав новий і глипнув на нього.

— Ця штука ніколи не показує час точно, — повідомив він, стрясаючи годинник; коли чоловік роздратовано видихнув, його бачки ледь помітно затремтіли, — але я не можу встояти перед дещицею блиску. Не сподіватимуся, що той годинник, якого ти в мене поцупив, і досі з тобою. — Каз нічого не відповів. — Гаразд, — вів далі Роллінз, здвигнувши плечима, постукавши годинник по кришечці та знову запхавши до кишені камізельки. — Десь саме зараз мої заступники оточують твою команду й одного безцінного заручника на Чорному Серпанку.

Вілан видав якийсь хворобливий звук.

— Я також приготував дещо особливе для Мари, — похвалився Роллінз. — Ця дівчина — надзвичайне надбання. Мені була не до вподоби думка про цю особливу стрілу у твоєму сагайдаку, тому я знайшов когось іще надзвичайнішого, хто попіклується про неї.

У Казовому шлунку з’явилося нудотне відчуття. Він пригадав, як Інеж розправляє плечі, її міцну поставу, аж по вінця повну впевненості. «Я не працюю із сіткою».

— Невже ти справді думав, що тебе так складно буде знайти, Бреккере? Я вже давно граю в цю гру. Усе, що мені довелося зробити, — подумати, як би я вчинив, якби був молодшим і дурнішим.

Гудіння в Казових вухах гучнішало.

— Ти працюєш на Ван Ека. — Він знав, що була така можливість, але не зважав на неї. Думав, якщо діятиме достатньо швидко, їм не вистачить часу, щоб стати союзниками.

— Я працюю з Ван Еком. Після того як ти прийшов у пошуках грошей, мені здалося, що йому можуть знадобитися мої послуги. Спочатку крамар завагався, йому вже не щастило, коли він укладав угоди з хлопцями з Бочки. Але цей невеличкий фокус, який ти продемонстрував із його дружиною, підштовхнув його просто в мої теплі обійми. Я сказав Ван Екові, що ти завжди залишатимешся на крок попереду, бо він не може змусити себе не думати як бізнесмен.

Каз мало не здригнувся. Хіба ця сама думка не навідувалася до нього?

— Він, безсумнівно, кмітливий чолов’яга, — вів далі Роллінз, — але з обмеженою уявою. Натомість ти, Бреккере, мислиш, як маленький підлий головоріз. Ти схожий на мене, лише маєш більше волосся на голові й гірший смак. Ван Ек сподівався, що зв’яже вас усіх у Західній Клепці, та чудово ставився до того, щоб покликати ще й міську варту. Проте я знав, що ти для цього занадто верткий.

— І ти знав, що я прийду сюди?

Роллінз захихотів.

— Я знав, що ти не зможеш устояти. Ох, я й гадки не мав, який план ти вигадаєш, але знав: хай би яку схему розробив, вона приведе тебе сюди. Ти не зможеш пройти повз шанс принизити Ван Ека, забрати те, що він тобі завинив.

— Угода є угода.

Роллінз похитав головою, заквохтавши, немов велика курка.

— Ти сприймаєш усе занадто особисто, Бреккере. Тобі варто зосередитися на роботі, натомість ти занадто зайнятий затамованою образою.

— Ось тут ти помиляєшся, — заперечив Каз.— Я не затамував образу. Я колисаю її. Я пещу її. Я годую її найкращими шматочками м’яса й віддаю до найкращих шкіл. Я виховую свої образи, Роллінзе.

— Я радий, що ти зберіг почуття гумору, юначе. Коли відбудеш свій строк у каталажці, — якщо Ван Ек залишить тебе живим, — можливо, я дозволю тобі працювати на мене. Шкода дивитися, як таланти на кшталт твого йдуть коту під хвіст.

— Краще хай мене підсмажать на повільному вогні, а Ван Ек крутитиме ручку рожна.

Роллінзова пика розпливлася у великодушній посмішці.

— Припускаю, що й це можна організувати. Я ж тільки хочу зробити тобі послугу.

«Просто веди далі свої балачки», — мовчки підбадьорював його Каз, ковзаючи руками до Віланового наплічника.