Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 66)

Один з охоронців силосу ступив крок уперед — радше хоробро, як подумала Ніна, демонструючи Десятицентовим Левам силу. Їй не вдалося почути їхню розмову. Папір із яскравою червоною печаткою перейшов із одних рук до інших. Вартовий передав його своєму напарникові, щоб той прочитав. За мить напарник здвигнув плечима. І тоді, на Нінин жах, вартовий подався вперед і відімкнув ворота. Ліхтар на даху караульного приміщення знову змигнув. Вони викликали підмогу.

Червона печатка. Ван Екові кольори. Це були його силоси, і вартові в жодному разі не ризикнули б відчинити ворота нікому, хто не мав би офіційного дозволу від їхнього роботодавця. Від висновків у Ніни голова пішла обертом. Чи можуть Ян Ван Ек та Пекка Роллінз працювати разом? Якщо так, то шанси Покидьків вибратися живими з міста щойно стали крихтами на тарілці, що залишилися від пирога.

— Виходь, солоденька Ніно. Пекка має для тебе роботу.

Ніна побачила, що ланцюг, яким погойдував хлопець, мав на кінці важкі кайдани. Коли Серцетлумачниця вперше прибула до Кеттердама, Пекка Роллінз запропонував їй роботу і своє сумнівне заступництво. Натомість вона вирішила підписати контракт із Покидьками. Схоже, Пекка більше не дотримується угод чи законів банд. Він збирався посадити її на ланцюг, можливо, продати її шуанцям або запропонувати Ван Екові, щоб той міг накачати її парем.

Ніна заховалася в затінку другого силосу, але тут абсолютно не було жодної можливості ступити більше ніж кілька кроків і не видати себе. Дівчина подумала про пігулку з отрутою, що була в кишені.

— Не змушуй нас витягати тебе, дівчинко, — хлопець жестом наказав іншим Десятицентовим Левам розгорнутися віялом.

Ніна збагнула, що має дві переваги: по-перше, кайдани на кінці ланцюга означали, що Пецці вона, імовірно, потрібна живою. Він не захотів би пожертвувати дорогоцінною гришницею-Серцетлумачницею, отже, вони не стрілятимуть. По-друге, це збіговисько геніїв не знало, що парем підірвав її сили. Можливо, їй удасться виторгувати для себе та Інеж трохи часу.

Ніна струсонула волоссям, зібрала всі крихти своєї мужності й неквапливо вийшла з укриття. Тієї ж миті вона почула, як звелися курки.

— Гей, полегше, — озвалася дівчина, взявшись у боки. — Я небагато вартуватиму для Пекки, якщо ви подірявите мене, як кришку сільнички.

— Ну, привіт, гришнице. Розважиш нас трохи?

«Залежить від того, що ти під цим розумієш».

— Як тебе звуть, красунчику?

Хлопець посміхнувся, вищиривши золотий зуб і демонструючи на диво чарівну ямочку на щоці.

— Еамон.

— Гарне каельське ім’я. Кен є гом?

— Ма була каелянка. Я не розмовляю тією тарабарщиною.

— Гаразд, як щодо того, аби дозволити своїм друзям розслабитися й опустити всю цю зброю, поки я навчу тебе кількох нових слів?

— Я так не думаю. Мені відомо, як працює сила Серцетлумачників. Не дозволю тобі контролювати мої нутрощі.

— Шкода, — озвалася Ніна. — Послухай, Еамоне, цієї ночі нікому не потрібні проблеми. Я просто хочу знати Печчині умови. Якщо я збираюся піти наперекір Казові, мушу знати, що біль того вартує...

— Каз Бреккер здох, любонько. І Пекка не пропонує тобі умов. Ти підеш із нами, у ланцюгах чи без.

Ніна підвела руки й побачила, як заціпеніли чоловіки навколо, готові стріляти, не зважаючи на Роллінзові вказівки. Вона вдала, що легенько потягнулася.

— Еамоне, ти ж знаєш, що, перш ніж тобі вдасться закувати мене в ці ланцюги, я перетворю половину внутрішніх органів цих джентльменів на сироп.

— Ти недостатньо швидка.

— Я достатньо швидка, щоб переконатися, що ти більше ніколи, — її погляд багатозначно ковзнув під пряжку на його ремені, — не піднімеш прапор у Західній Клепці.

Тепер Еамон зблід.

— Ти не можеш цього зробити.

Ніна клацнула кісточками пальців.

— Не можу?

Тихеньке «дзень» пролунало звідкись згори, і всі націлили зброю в небо. «Дідько, Інеж, тихіше». Проте коли Ніна підвела погляд, усі її думки нажахано затнулися. Інеж знову була на линві. І вона була не сама.

На мить Ніні здалося, що вона, мабуть, марить, коли побачила, як постать у білому переслідує Інеж на линві. Вона здавалася примарою, що пливе над ними. А потім постать жбурнула щось у повітря. Ніна помітила, як зблиснув метал. Вона не бачила, куди він влучив, але бачила, як уповільнилися кроки Інеж. Мара випросталася — поза безжалісна, руки простягнуті для кращої рівноваги.

Мусив бути спосіб допомогти їй. Ніна потягнулася своєю силою до дівчини в білому, шукаючи її пульс, її м’язові волокна, хоч щось, що можна було контролювати, але знову повернулася та жахлива сліпота, те небуття.

— Не допоможеш своїй подрузі? — поцікавився Еамон.

— Вона сама може впоратися, — відповіла Ніна.

Хлопець самовдоволено вишкірився.

— Ти і близько не така крута, як ми чули. Багато балачок і жодних дій. — Він повернувся до своєї команди. — Я цілу ніч купуватиму пійло тому, хто перший її схопить.

Вони не кинулися до неї. Для цього вони були не такі вже й дурні. Вони наближалися повільно, з пістолями напоготові. Ніна здійняла руки. Вони наполохано зупинилися. Але, коли нічого не сталося, Серцетлумачниця побачила, як Десятицентові Леви ззирнулися, зблиснуло кілька посмішок, і тепер вони йшли швидше, втрачаючи страх, готові отримати свою винагороду.

Ніна наважилася глипнути вгору. Інеж досі якось вдавалося зберігати рівновагу. Схоже, вона намагалася повернутися до першого силосу, але, вочевидь, була поранена, і хода її стала непевною.

«Сітка». Але для одної Ніни вона не мала сенсу. Якби вона мала хоч дрібку парем, аби тільки скуштувати, вона могла б змусити цих великих ідіотів допомогти їй. Вони б, не роздумуючи, послухалися її.

Нінина свідомість потягнулася, намагаючись ухопитися за щось, хай там що. Вона не стоятиме тут безпомічна, чекаючи, поки її схоплять, і спостерігаючи, як помирає Інеж. Але Серцетлумачниця відчула лише велетенську чорну порожнечу. Тут не було ані зручних уламків кісток, ані пилюки, якою можна скористатися. Світ, який колись буяв життям, серцебиттями, диханням, плином крові, став абсолютно голим. Усе перетворилося на чорну пустелю, небо без зірок і неродючу землю.

Один із Десятицентових Левів кинувся вперед, і тоді всі побігли до Ніни, хапаючи її за руки, смикаючи до Еамона, чиє обличчя розітнув вищир, а ямочка на щоці вигнулася півмісяцем.

Від цілковитої люті Ніна завила мов дикий звір. Вона не була безпомічною. Відмовлялася бути. «Я не знаю шаленішого за тебе воїна, із силою чи без».

І тоді вона це відчула — там, у чорній пустелі, було заглиблення, таке холодне, що аж обпікало. Там, позаду силосів, у клиноподібному каналі на шляху до гавані — там був човен для хворих, напхом напханий тілами. У Ніні билася пульсація усвідомлення. Вона не відчувала серцебиття чи плин крові, але відчула щось інше, щось інакше. Дівчина подумала про уламки кісток, пригадала спокій, який відчувала на Чорному Серпанку серед могил.

Еамон спробував затиснути її зап’ястя в кайданки.

— Одягни на неї ще й комірець! — верескнув якийсь із Десятицентових Левів.

Ніна відчула руку у своєму волоссі, голова смикнулася назад, випинаючи шию. Вона знала, що її думки божевільні, але нормального вибору не залишилося. Зібравши всі рештки сил, дівчина добряче копнула Еамона й вирвалася з його лещат. Ніна розвела руки широкою дугою, зосередилася на цьому дивному новому усвідомленні й відчула, як підіймаються з баржі тіла. Серцетлумачниця стисла кулаки. «Ідіть до мене».

Десятицентові Леви зв’язали їй зап’ястя. Еамон ударив її по губах, але Ніна не розтиснула кулаків, її свідомість залишалася зосередженою. Зараз не було того сп’яніння, яке вона відчувала під дією парем. Тоді всередині вирували спека, вогонь і світло, а зараз — холодне блакитне полум’я, що ледь жевріло. Вона відчула, як один за одним підвелися мерці, відповідаючи на її заклик. Ніна усвідомлювала, що її тримають чиїсь руки, що навколо її зап’ясть закрутилися ланцюги, але холод став іще глибшим, наче стрімка зимова річка з чорними порогами, що їжачаться розбитою кригою.

Ніна почула крик, вогнепальну тріскотнечу і звук, із яким зігнувся метал. Руки відпустили її, а ланцюги впали на бруківку з майже музичним передзвоном. Серцетлумачниця простягнула руки перед собою, занурюючись глибше до холоднечі річки.

— Якого біса? — вигукнув Еамон, обертаючись до караульного приміщення. — Якого біса?

Тепер Десятицентові Леви задкували, забувши про місію; їхні обличчя спотворилися від жаху, і Ніна змогла побачити, чому саме. Шеренга людей штовхала паркан, розгойдуючи його на стовпцях. Дехто з них був старий, дехто — юний, але всі вони були чарівні — рум’яні щоки, рожеві вуста, волосся яскраво сяє й омиває хвилями обличчя, легко погойдуючись, наче якісь підводні рослини. Вони були красенями і водночас страшидлами, адже, хоча дехто й не мав слідів від травм, сукня однієї жінки була забризкана коричневою кров’ю і блювотою, інший мрець мав колоту рану, уже гнилу й почорнілу. Двоє були оголені, а один мав глибокий та широкий розтин на животі, з якого зморшками звисала набубнявіла рожева шкіра. Очі у всіх сяяли чорним кольором, гладким сланцем зимової води.

Ніна відчула, як її накриває хвилею нудоти. Вона почувалася дивно і трохи зганьблено, наче дивилася у вікно, до якого не мала права зазирати. Але вибору в неї не було. Та й, правду кажучи, їй не хотілося зупинятися. Серцетлумачниця вигнула пальці.