Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 35)

— Корнеліса Смеета, — здивовано промовив Матаяс. — Шахрайство на шахрайстві. Ти не просто намагався дізнатися, де переховують Еліс Ван Ек, коли заліз до його кабінету.

— Неможливо виграти, граючи в одну гру, — пояснив Каз. — Коли зникне цукор, Ван Екова репутація постраждає. Проте коли люди, які платили йому за збереження цукру, дізнаються, що він заробив на їхніх втратах, вони уважніше придивляться до тих силосів.

— І знайдуть залишки довгоносика, — закінчив його думку Вілан.

— Знищення майна, маніпуляція ринками, — пробурмотіла Інеж. — Йому гаплик. — Вона подумала про Ван Ека, який жестом наказував своєму посіпаці підняти молоток. «Я не хочу, щоб це був чистий перелом. Розтрощи кістку». — Його можуть запроторити до в’язниці?

— Його звинуватять у порушенні угоди і спробах впливу на ринок, — відповів Каз. — Згідно з керчинськими законами, це найстрашніші злочини. Покарання таке саме, як за вбивство. Його можуть повісити.

— Його повісять? — тихо перепитав Вілан. Він намалював пальцем на кеттердамській мапі лінію — проклав шлях від Солодкої Жили до Бочки, а потім до Гельдстраат, де жив його батько. Ян Ван Ек намагався вбити Вілана. Він викинув його геть, наче сміття. Проте Інеж замислилася, чи готовий Вілан засудити свого батька до страти.

— Сумніваюся, що його повісять, — зізнався Каз. — Гадаю, йому винесуть менш суворі звинувачення. Ніхто з Торговельної Ради не захоче відправити одного зі своїх на шибеницю. Питання в тому, чи побачить він насправді в’язничну камеру зсередини. — Бреккер здвигнув плечима. — Залежить від вправності його юриста.

— Але йому заборонять торгувати, — мало не приголомшено збагнув Вілан. — Його статки конфіскують, щоб компенсувати втрачений цукор.

— Це буде кінцем Ван Екової імперії, — підтвердив Каз.

— А як щодо Еліс? — поцікавився Вілан.

Каз знову здвигнув плечима.

— Ніхто не повірить, що та дівчинка мала якийсь стосунок до фінансових махінацій. Еліс подасть на розлучення і, ймовірно, повернеться назад до батьків. Вона тиждень плакатиме, два співатиме, а потім і думати про це забуде. Можливо, вона побереться із принцом.

— Чи, може, з учителем музики, — додала Інеж, згадавши Баянову паніку, коли той почув, що Еліс викрали.

— Є лише одна маленька проблема, — зауважив Джаспер, — і під «маленькою» я маю на увазі «велетенська, кричуща, нумо позбудьмося її і ходімо на пиво». Силоси. Я знаю, що ми з легкістю порушимо все, що порушувати не можна, але як ми збираємося потрапити всередину?

— Каз може зламати замки, — відповів Вілан.

— Ні, — заперечив Бреккер, — я не можу.

— Здається, я ніколи не чула, як ці слова злітають з твоїх уст, — утрутилася Ніна. — Скажи їх ще раз, чітко й повільно.

Каз проігнорував її.

— Там установлені замки-чотирилисники. Потрібно одночасно повернути чотири ключі в чотирьох замках, інакше вони активують броньовані двері та сигнал тривоги. Я можу зламати будь-який замок, але не чотири одночасно.

— То як ми потрапимо всередину? — наполягав Джаспер.

— Силоси мають отвори ще й нагорі.

— Ті силоси мають майже двадцять поверхів у висоту! Невже Інеж збирається лізти по десятьох із них угору та вниз за одну ніч?

— Тільки на один, — сказав Бреккер.

— А далі що? — вигукнула Ніна; руки повернулися на стегна, зелені очі палали.

Інеж згадала височенні силоси й відстань між ними.

— А далі, — сказала вона, — я збираюся йти від одного до іншого по линві.

Ніна сплеснула руками.

— І все це без страхувальної сітки, гадаю?

— Гхафа ніколи не виступає із сіткою, — обурилася Інеж.

— Там буде сітка, — заспокоїв Каз. — Вона вже позаду силосного вартового приміщення, під стосом мішків із піском.

У гробниці несподівано запала суцільна тиша. Інеж не могла повірити в почуте.

— Мені не потрібна сітка.

Каз подивився на годинник.

— Не обговорюється. Ми маємо шість годин, щоб поспати і зцілитися. Я поцуплю потрібне в цирку «Циркоа». Вони стали табором у західних передмістях. Інеж, склади перелік того, що тобі знадобиться. Ми вдаримо по силосах за двадцять чотири години.

— Абсолютно не погоджуюся, — рішуче заперечила Ніна. — Інеж украй потрібно відпочити.

— Це правда, — погодився Джаспер. — Вона здається такою худою, що її здує сильним вітром.

— Зі мною все гаразд, — заспокоїла Інеж.

Джаспер закотив очі.

— Ти завжди так кажеш.

— Хіба тут не завжди все так робиться? — поцікавився Вілан. — Ми кажемо Бреккерові, що з нами все гаразд, а потім можемо утнути щось дурнувате?

— Невже ми такі передбачувані? — запитала Інеж.

Вілан і Матаяс озвалися в унісон:

— Так.

— Ви хочете перемогти Ван Ека? — втрутився Каз.

Ніна роздратовано видихнула повітря:

— Звичайно.

Каз пробігся очима кімнатою, переводячи погляд з обличчя на обличчя.

— Справді? Ви хочете отримати свої гроші? Гроші, за які ми боролися, стікали кров’ю й мало не потонули? Чи хочете, щоб Ван Ек радів, що назбирав для свого шахрайства купку нікчем із Бочки? Тому що ніхто не збирається схопити його для нас. Ніхто не збирається перейматися тим, що він зрадив нас чи що ми просто так ризикували своїм життям. Ніхто інший не збирається це владнати. Тому я питаю, чи хочете ви перемогти Ван Ека?

— Так, — сказала Інеж. Їй потрібна була хоч якась справедливість.

— Цілком, — озвалася Ніна.

— Присягаюся Вілановою флейтою, — погодився Джаспер.

Усі по черзі кивнули.

— Ставки змінилися, — вів далі Каз. — Зважаючи на невеличку Ван Екову демонстрацію сьогодні, плакати з нашими обличчями для розшуку вже, мабуть, висять по цілому Кеттердаму, і я підозрюю, що він обіцяє привабливу винагороду. Крамар заробляє своїм добрим ім’ям — що швидше ми його заплямуємо, то краще. Ми збираємося за одну ніч позбавити його репутації, грошей і свободи. І це означає, що ми не зупиняємося. Розлючений Ван Ек збирається добре повечеряти й заснути уривчастим сном у своєму м’якенькому крамарському ліжку. Ті пішаки з міської варти покладуть на подушку свої стомлені голови до наступної зміни, замислившись, чи не заслужили вони раптом трохи додаткового часу. Але ми не зупиняємося. Час спливає. Ми зможемо відпочити, коли розбагатіємо. Згода?

Усі знову по черзі кивнули.

— Ніно, кілька вартових обходять силоси за периметром. Ти відтягатимеш їх — равканка, що вскочила в халепу, новенька в місті, ти шукаєш роботу в районі складів. Ти мусиш заволодіти їхньою увагою на достатньо тривалий час, щоби решта потрапили досередини, а Інеж вилізла на перший силос. Тоді...

— Одна умова, — перервала його Ніна, схрестивши руки.

— Ми не обговорюємо умови.

— З тобою, Бреккере, усе перетворюється на обговорення умов. Ти, мабуть, уклав угоду, щоб вибратися з материнського лона. Якщо я збираюся це вчинити, я хочу, щоб ми вивезли решту гришників із міста.

— Забудь про це. Я не вдаюся до благочинності для біженців.

— Тоді я виходжу з гри.

— Гаразд. Ти вийшла з гри. Свою частку грошей за роботу в Льодовому Дворі ти отримаєш, але в команді ти мені не потрібна.

— Ні, — тихенько заперечила Інеж. — Проте тобі потрібна я.

Каз поклав ціпок собі на коліна.

— Схоже, усі об’єднуються в союзи.

Інеж пригадала, як кілька годин тому сонце вихопило із затінку його карі очі. А зараз вони мали колір кави, що згіркла, поки її варили. Але вона не збиралася відступати.