Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 37)

— Так, — погодився Джаспер. — Авжеж. А вона?

— Викликає корозію. Під час реакції виділяється невелика кількість тепла, проте кислота неймовірно потужна й неймовірно летюча. Вона може прогризти крицю гришників та й будь-що інше, крім бальсового скла.

— Скла?

— Скло й живиця бальси можуть нейтралізувати корозію.

— І де можна придбати такі штуки?

— Один з інгредієнтів, що мені знадобляться, ми можемо знайти в металургійних майстернях. Речовинами, які викликають корозію, користуються, щоб позбавити метали від оксидних плівок. Отримати другий буде складніше. Нам знадобиться кар’єр із жилою аурісу або іншої галідної сполуки.

— Найближчий кар’єр в Олендаалі, — повідомив Каз.

— Це може спрацювати. Коли матимемо обидві сполуки, доведеться бути надзвичайно обережними з їхнім транспортуванням, — вів далі Вілан. — Правду кажучи, нам доведеться бути більш ніж обережними. Коли реакція завершується, золотовмісна кислота стає по суті нешкідливою, проте, поки вона активна... Ну, непоганий спосіб втратити руки.

— Отже, — перепитав Джаспер, — якщо ми знайдемо інгредієнти, і зможемо транспортувати їх окремо, й активуємо цю золотовмісну кислоту, і не втратимо в процесі кінцівки?..

Вілан посмикав кучерик свого волосся.

— Ми зможемо за кілька хвилин пропалити дверцята сейфа.

— Не пошкодивши його вміст? — поцікавилася Ніна.

— Будемо сподіватися.

— Будемо сподіватися, — повторив Каз. — Я працював і з гіршими шансами. Нам треба дізнатися, які кораблі вирушають до Равки завтра вночі, і нехай Шпехт починає працювати з декларацією і транзитними документами. Ніно, коли ми оберемо судно, чи не могла б твоя маленька зграйка біженців самостійно дістатися до доків, чи із цим їм теж знадобиться підтримка?

— Я не впевнена, наскільки добре вони знають місто, — зізналася Ніна.

Каз побарабанив пальцями по маківці ціпка.

— Ми з Віланом можемо зайнятися сейфом. Джаспера можемо відправити супроводжувати гришників і можемо намалювати Матаясові маршрут, щоб він відвів до доків Кувея. Але тоді відтягти увагу вартових і допомогти із сіткою Інеж може тільки Ніна. Щоб сітка чогось вартувала, потрібно щонайменше троє людей.

Інеж потягнулася й обережно поворушила плечима. Як добре було знову перебувати в компанії цих людей! Її не було лише кілька днів, і вони сиділи у вологому мавзолеї, проте це все одно нагадувало повернення додому.

— Казала ж вам, — озвалася вона, — я не працюю із сіткою.

12. Каз

инула північ, а вони не лягали — складали плани. Каз скептично ставився до змін у задумі — так само, як до перспективи владнати все з Ніниною купкою гришників. Утім, попри те що він і взнаки не давав перед іншими, було в цьому новому замислі щось, що його приваблювало. Існувала вірогідність, що Ван Ек здогадається, до чого вдаються шуанці, і сам захопить останніх у місті Гриш. А цієї зброї в його арсеналі Каз не хотів побачити.

Проте вони не могли дозволити цим незначним ризикам затримувати себе. Із такою кількістю опонентів і зважаючи на втручання міської варти це було неприпустимо. Мине достатньо часу, і шуанці перестануть перейматися тими військовими кораблями в сухому доці та Радою Потоків і дістануться до Чорного Серпанку; тому Каз хотів якомога швидше вивезти Кувея з міста і вивести з гри.

Нарешті вони відклали вбік свої переліки та схеми. Щоб не привабити до Чорного Серпанку щурів, прибрали зі стола недоїдки, що залишилися після саморобної вечері, і загасили ліхтарі.

Усі спатимуть. Тільки не Каз. Він вірив у те, що сказав. Ван Ек мав більше грошей, більше союзників і підтримку міста. Недостатньо бути розумнішими за нього — їм доведеться бути безжалісними. І Бреккер бачив те, чого не помічали інші. Сьогодні вони виграли битву; вони взялися повернути Інеж із Ван Екового полону і впоралися з цим. Проте крамар і досі вигравав війну. Те, що Ван Ек був готовий ризикнути й залучити до справи міську варту, а отже, і Торговельну Раду, підтверджувало, що чоловік вірив у свою невразливість. Каз досі зберігав записку, у якій Ван Ек призначав йому зустріч на Велльґелуці, проте це був низькопробний доказ крамаревих махінацій. Бреккер пригадав, що сказав Пекка Роллінз у «Смарагдовому палаці», коли він стверджував, що Торговельна Рада ніколи не підтримає нелегальну Ван Екову діяльність. «І хто збирається їм це сказати? Канальний пацюк із найогидніших нетрів Бочки? Не дури самого себе, Бреккере».

Тоді Каз був майже неспроможний думати, оповитий червоним маревом гніву, що затоплював його в Роллінзовій присутності. Причина, що керувала ним, терпіння, на яке він розраховував, кудись зникли. Поруч із Пеккою він втрачав свої обриси... ні, він утрачав обриси того, за можливість стати ким боровся. Він більше не був Нечисторуким, чи Казом Бреккером, чи навіть найжорстокішим заступником Покидьків. Він був просто хлопчиком, який живився білим полум’ям люті, вогнем, що загрожував до пня спалити підтримувану ним удавану люб’язність, набуту важкою працею.

Проте зараз, спираючись на свій ціпок між могилами Чорного Серпанку, він міг визнати правдивість Печчиних слів. Ти не можеш оголошувати війну чесному крамареві на кшталт Ван Ека, якщо ти злодій із репутацією, бруднішою за підошву черевиків помічника конюха. Щоб виграти, Казові доведеться зрівняти шанси. Він продемонструє світові те, що вже знає сам: попри свої м’які руки й шикарні костюми, Ван Ек був злочинцем, зіпсованим, як будь-який злодій у Бочці, навіть гірший, оскільки його слово нічого не вартувало.

Каз не чув, як наблизилася Інеж, просто зрозумів, що вона тут, стоїть біля розбитих колон білого мармурового мавзолею. Вона десь знайшла мило, щоби помитися, і запах вогких кімнат «Ейл Комеді» — ледь помітний аромат сіна та гриму — зник. Її чорне волосся, уже охайно заплетене в косу на потилиці, блищало в місячному світлі, а дівчина заклякла так нерухомо, що її можна було сплутати з одним із кам’яних вартових кладовища.

— Для чого сітка, Казе?

Так, для чого сітка? Для чого щось, що ускладнить задуманий ним напад на силоси і зробить їх удвічі помітнішими? «Я не зможу дивитися, як ти впадеш».

— Просто я вже втрапив у кілька халеп, щоб повернути назад свого павука. І не чинитиму так, щоб наступного дня ти розкришила собі череп.

— Захищаєш свої інвестиції. — Її голос лунав майже смиренно.

— Це правда.

— І збираєшся покинути острів.

Каз мав би більше стурбуватися, що Мара може вгадати його наступний хід.

— Ротті сказав, що старий непокоїться. Мусимо пригладити його пір’ячко.

Пер Гаскель досі був лідером Покидьків, і Каз знав, що стариган полюбляє привілеї цієї посади, але не пов’язану з нею роботу. За такої тривалої Казової відсутності все почне розсипатися. А ще, непокоячись, Пер Гаскель полюбляв утнути якусь дурницю, просто щоб нагадати людям, що командує тут він.

— Нам варто не спускати очей також із Ван Екового будинку, — порадила Інеж.

— Я про це подбаю.

— Він посилить охорону. — Решта слів залишилися несказаними. Не існувало нікого, озброєного краще за Мару, щоб прослизнути повз Ван Еків захист.

Він мав наказати їй відпочити, сказати, що самостійно впорається зі спостереженням. Натомість Каз кивнув і взявся витягти з верболозу заховану там гондолу, не зважаючи на полегшення, яке відчув, коли Інеж рушила назирці. Після пронизливого пообіднього шуму канали здавалися тихішими, ніж зазвичай, а вода — неприродно спокійною.

— Гадаєш, Західна Клепка отямиться сьогодні вночі? — тихенько поцікавилась Інеж. Вона навчилася обачності канальних щурів, почавши пересуватися кеттердамськими водними шляхами.

— Сумніваюся. Міська варта працюватиме над розслідуваннями, а туристи не приїдуть до Кеттердама, налякавшись, що їх може розірвати на шматки. Чимало закладів зазнають збитків. Каз підозрював, що з настанням завтрашнього ранку на сходах ратуші з’являться натовпи власників будинків задоволень та готелів, що вимагатимуть відповідей. Ще та буде вистава! Добре. Нехай члени Торговельної Ради переймаються іншими проблемами, а не Яном Ван Еком і його загубленим сином.

— Ван Ек усе позмінював, відколи ми поцупили Де Каппеля.

— А тепер він знає, що Вілан із нами, — погодилася Інеж. — Де ми збираємося зустрітися зі стариганом?

— У Гомілці.

Перетнутися з Гаскелем у Рейці вони не могли — Ван Ек наглядатиме за штабами Покидьків, а тепер там, імовірно, роїлася ще й міська варта. Від думки, що пішаки міської варти обшукують його кімнати, нишпорять у його небагатих пожитках, у Каза шалено закололо шкіру. Рейка мало що собою представляла, проте Бреккер перетворив її зі сквота, що весь час протікав, на місце, де можна було відіспатися після гульні або залягти на дно, переховуючись від закону, не відморозивши собі дупу взимку й не стікши кров’ю від бліх улітку. Рейка була його дітищем, і байдуже, що собі думає Пер Гаскель.

Каз спрямував гондолу до Зоверканалу зі східного краю Бочки. Пер Гаскель полюбляв щотижня однієї й тієї ж ночі влаштовувати прийоми в готелі «Гарна погода Інн», зустрічаючись там зі своїми друзяками, щоб зіграти в карти й попліткувати. Він у жодному разі не проґавив би такої можливості сьогодні, коли його улюблений заступник — його безвісти зниклий улюблений заступник — зчепився із членом Торговельної Ради й завдав чимало клопоту Покидькам; коли сам Гаскель опинився в центрі уваги.