Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 102)
— Доля має плани на кожного з нас, — тихо озвалася Інеж.
— А часом долі потрібна невеличка допомога.
Інеж насупилася.
— Я думала, що ви з Ніною вибрали в Клепках чотири місця, де спалахне епідемія.
Каз поправив манжети.
— Я також наказав їй зазирнути до «Звіринця».
Тоді Інеж посміхнулася, її очі були червоними, а щоки вкривала якась пилюка. Каз подумав, що готовий померти, аби ще раз заслужити таку посмішку.
Він подивився на годинник.
— Мусимо йти. Ще не все скінчилося.
Каз простягнув Інеж долоню в шкіряній рукавичці. Інеж уривчасто та протяжно зітхнула, потім узяла його за руку й піднялася, як дим над багаттям, але не дала хлопцеві піти геть.
— Ти виявив милосердя, Казе. Ти був кращий за нього.
Вона знову взялася за старе, шукаючи порядність там, де її не могло бути.
— Інеж, убити Печчиного сина я можу лише раз. — Каз розчахнув двері ціпком. — А уявляти його смерть він може тисячі разів.
38. Матаяс
Коли вони дісталися до доку, медик узяв у руку Кувейове зап’ястя.
— Це безглуздо. У нього немає пульсу. Куля, мабуть, прострелила йому серце.
«Тільки не задирай його сорочку», — мовчки просив Матаяс. Джаспер скористався кулею з воску та гуми, яка розламалася на шматочки, влучивши в пузир, причеплений за ґудзиком Кувейової сорочки; куля розірвала оболонку пузиря й розбризкала навсібіч кров і скалки кісток. Потрібний матеріал зібрали в крамничці м’ясника, але медик жодним чином не міг про це довідатися. Усім, хто був у церкві, здавалося, що Кувей Юл-Бо був застрілений прямісінько в серце й тієї ж миті помер.
— Чорт забирай, — вилаявся медик. — Де човен швидкої допомоги? І де завідувач доком?
Матаяс підозрював, що досить легко міг би відповісти на обидва запитання. Завідувач покинув свій пост, щойно зачувши чумну сирену; і навіть із цієї вузької оглядової точки вони бачили, що канали переповнені суднами, люди кричали і штовхали веслами в борти інших човнів, намагаючись вибратися з міста до того, як закриють канали і вони застрягнуть у людському мурашнику, де лютує чума.
— Сюди, сер! — гукнув чоловік у рибальському човні. — Ми можемо підкинути вас до шпиталю.
Медик мав насторожений вигляд.
— Хоч у когось на борту є ознаки інфекції?
Рибалка показав на вагітну жінку, яка лежала під тентом на кормі човна.
— Ні, сер. Нас тут лише двоє, і ми обидва здорові, але моя дружина ось-ось народить дитинку. Хтось на кшталт вас може знадобитися нам на борту, якщо ми не дістанемося до шпиталю вчасно.
Медик трохи позеленів.
— Я не... я не лікую жіночі проблеми. До того ж чому б вам не народити дитину вдома? — запитав він підозріливо.
«Його мало непокоїть, чи виживе Кувей, — похмуро подумав Матаяс. — Він шукає схованку для себе».
— У нас немає дому, — пояснив чоловік. — Лише човен.
Медик озирнувся через плече на нажаханих людей, які розсипалися навсібіч із дверей головного собору.
— Гаразд, поїхали. Залишайтеся тут, — наказав він Матаясу.
— Мене обрали його захисником, — заперечив фієрданець. — Я супроводжую його туди, куди він вирушає.
— Для вас усіх тут не вистачить місця, — попередив рибалка.
Охоронці міської варти розлючено пошепотілися, а потім один із них сказав:
— Ми покладемо його на човен, але потім мусимо повідомити в наш командний центр. Такий протокол.
Каз попереджав, що офіцери не хотітимуть перебувати поблизу шпиталю під час спалаху чуми, і мав рацію.
Матаяс навряд чи міг засуджувати їх за це.
— Але нам може знадобитися захист, — запротестував медик.
— Для мертвого хлопця? — перепитав офіцер міської варти.
— Для мене! Я медик, що подорожує під час епідемії чуми!
Офіцер здвигнув плечима.
— Такий протокол.
Вони доправили ноші на борт, а потім пішли геть.
— Жодного почуття обов’язку, — гнівався медик.
— Він має не надто добрий вигляд, — зауважив рибалка, глипнувши на Кувея.
— Він врізав дуба, — пояснив медик. — Але ми досі мусимо робити гарні жести. Як сказали б наші друзі у формах, «такий протокол».
Вагітна жінка жахливо застогнала, і Матаяс із задоволенням побачив, що медик рвучко притиснувся до загорожі човна, мало не перевернувши відро з кальмарами. Можна сподіватися, що гидливий боягуз триматиметься подалі від Ніни і її фальшивого живота. Матаясові довелося докласти зусиль, щоб відвести від дівчини погляд, хоча хотілося йому одного — переконатися, що вона в безпеці. Утім, один-єдиний погляд підказав йому, що вона навіть більше ніж у безпеці. Її обличчя сяяло, а очі мерехтіли смарагдами. Такими були наслідки від використання її сили, байдуже в якій формі. «Неприродно», — нагадав старий непохитний голос. «Чарівно», — озвався голос, який заговорив тієї ночі, коли він допоміг Джасперові та Кувею вибратися з Чорного Серпанку. Він був менш знайомим та впевненим, проте гучнішим, ніж коли-небудь раніше.
Матаяс кивнув рибалці, і Ротті підморгнув йому у відповідь, коротко смикнувши себе за фальшиву бороду.
Коли вони наблизилися до Центсбриджа, Матаяс помітив, що під ним пришвартований велетенський човен із випивкою. Він був такий широкий, що, коли Ротті намагався проплисти повз нього, судна зіткнулися бортами. Продавець алкоголю і Ротті розпочали гарячу суперечку, Ніна знову заголосила, так довго і протяжно, що Матаяс замислився, чи не намагається вона позмагатися з чумною сиреною.
— Може, трохи подихаєте глибоко? — порадив медик, не відходячи від огорожі.
Матаяс кинув на Ніну ледь помітний попереджувальний погляд. Вони могли підробити вагітність, але не могли підробити самі пологи. Принаймні він так не думав. Але щодо цього фієрданець не укладав би з Казом парі.
Медик закричав Матаясові, щоб той приніс йому його сумку. Хлопець удавано пометушився біля неї кілька хвилин, витяг стетоскоп і запхав його під купу рибальських сіток на той випадок, якщо медику захочеться послухати Нінин живіт.
Матаяс передав сумку чоловікові.
— Що ви шукаєте? — поцікавився він, заступаючи собою човен із випивкою в полі зору медика, поки Кувейове тіло підміняли мерцем, якого попередньої ночі викрали з моргу. Щойно Штурмгонд вивів Женю з церкви, вона зупинилася під мостом, щоб перекроїти обличчя мерця й підвищити температуру його тіла. Це було потрібно, щоб не здавалося, наче він помер занадто давно.
— Заспокійливе, — пояснив медик.
— А це безпечно для вагітної жінки?
— Воно для мене.
Продавець алкоголю вигукнув на адресу Ротті ще кілька прокльонів — Шпехт, безсумнівно, насолоджувався своєю грою, — а потім рибальський човен минув Центсбридж і поплив уздовж каналу, тепер уже рухаючись швидше, бо найбагатолюдніша ділянка шляху залишилася позаду. Матаяс не зміг упоратися з бажанням озирнутися й побачив тіні, що рухалися між складеними один на один ящиками з вином на борту човна із випивкою. Поки що вони впоралися не з усією роботою.
— Куди ми пливемо? — різко поцікавився медик. — Я гадав, що ми прямуємо до університетської клініки.
— Водний шлях туди перекрили, — збрехав Ротті.
— Тоді відвезіть нас до шпиталю Ґхезендааль і покваптеся.
У цьому й була ідея. Університетська клініка розташовувалася ближче, але Ґхезендааль був менший, персоналу там бракувало, до того ж усі були приголомшені чумною панікою; ідеальне місце, куди можна відвезти тіло, якщо ви не хочете, щоб до нього занадто ретельно придивлялися.
Вони підпливли до пристані в шпитальному доці, де персонал спершу допоміг вийти з човна Ротті та Ніні, а потім витягти ноші. Але щойно вони дісталися до дверей шпиталю, чергова медсестра подивилася на тіло на ношах і поцікавилася:
— Чому ви привезли сюди мерця?
— Такий протокол! — пояснив медик. — Я намагаюся виконувати свої обов’язки.