Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 103)
— Ми зачиняємося через чуму. У нас немає ліжок, які можна віддати мерцям. Віднесіть його за будівлю, до бухти з фургонами. Тілозбирач зможе приплисти за ним сьогодні ввечері.
Персонал зник за рогом будинку разом із ношами. Завтра тіло незнайомця перетвориться на попіл, а справжній Кувей звільниться й житиме, не озираючись невпинно через плече.
— Гаразд, допоможіть принаймні цій жінці, вона ось-ось... — медик роззирнувся, але Ніна та Ротті вже зникли.
— Вони вже зайшли всередину, — пояснив Матаяс.
— Але...
Медсестра різко урвала його:
— Ви збираєтеся стояти тут цілий день, блокуючи мені двері, чи зайдете всередину й запропонуєте свою допомогу?
— На мене... чекають в іншому місці, — пролопотів медик, не зважаючи на недовірливий погляд медсестри. — Деякі люди такі грубі, — пожалівся він, струшуючи пилюку з мантії, коли вони вийшли зі шпиталю. — Я — науковець в університеті.
Матаяс низько вклонився.
— Дякую за ваші намагання вберегти мого опіканця.
— Ах, ну так. Справді. Я виконував лише те, чого вимагає моя присяга. — Медик нервово оглянув будинки та установи, де вже почали замикати двері та запечатувати віконниці. — Мені справді час іти до... клініки.
— Я переконаний, що всі будуть вам неабияк вдячні за турботу, — озвався Матаяс, упевнений, що медик збирається кинутися додому й забарикадуватися у своїх кімнатах від кожного, хто хоча б шмигне носом.
— Так-так, — погодився медик. — Гарного вам дня й міцного здоров’я. — Він поспіхом кинувся вперед вузькою вуличкою.
Побігши підтюпцем у протилежному напрямку, Матаяс помітив, що посміхається. Він знову зустрінеться з рештою на Центсбриджі, де, треба сподіватися, незабаром воскресне Кувей. Він знову буде разом із Ніною, і, можливо, вони зможуть почати думати про майбутнє.
— Матаясе Гелваре! — вигукнув високий роздратований голос.
Фієрданець повернувся. Посередині спорожнілої вулиці стояв хлопець. Юний дрюскелле з крижано-білим волоссям, той, що так розгнівано зиркав на нього під час аукціону. Він був убраний у сіру форму, а не в чорне вбрання офіцера дрюскелле. Невже хлопчина переслідував Матаяса від церкви? Що саме він бачив?
На вигляд хлопчикові було не більше чотирнадцяти років. Рука, у якій він тримав пістоль, посмикувалася.
— Я звинувачую тебе в зраді, — сказав він тремтячим голосом, — державній зраді проти Фієрди і твоїх братів-дрюскелле.
Матаяс підвів угору руки.
— Я не озброєний.
— Ти зрадник своєї країни і свого бога.
— Ми раніше не зустрічалися?
— Ти вбив моїх друзів. Під час набігу на Льодовий Двір.
— Я не вбивав дрюскелле.
— А твої поплічники вбивали. Ти вбивця. Ти принизив Командира Брума.
— Як тебе звуть? — лагідно поцікавився Матаяс. Цей хлопчик не хотів нікому нашкодити.
— Це не має значення.
— Ти недавно служиш?
— Шість місяців, — відповів дрюскелле, задираючи підборіддя.
— Я приєднався до армії, коли був молодшим за тебе. Я знаю, що там відбувається, які думки тобі вбивають у голову. Але ти не мусиш цього робити.
Хлопець затремтів іще сильніше.
— Я звинувачую тебе в зраді, — повторив він.
— Я винен, — погодився Матаяс. — Я робив жахливі речі. І, якщо хочеш, я просто зараз повернуся з тобою до церкви. Я зустрінусь із твоїми друзями й командувачами-офіцерами, і ми подивимося, яка буде розплата.
— Ти брешеш. Ти навіть дозволив убити того шуанського хлопця, якого мав охороняти. Ти зрадник і боягуз. — Добре, що він повірив, наче Кувей помер.
— Я піду з тобою. Даю слово. До того ж ти маєш зброю. Немає сенсу мене боятися.
Матаяс ступив крок уперед.
— Стій, де стоїш!
— Не бійся. Завдяки страху вони контролюють тебе. — «Ми знайдемо спосіб змінити їхню думку». Цей хлопчик служив лише шість місяців. До нього можна достукатися. — На світі так багато всього, чого тобі не варто боятися, слід лише розплющити очі.
— Я сказав тобі стояти там, де стоїш.
— Ти не хочеш нашкодити мені. Я знаю. Я теж колись був таким, як ти.
— Я не такий, як ти, — заперечив хлопець, зблиснувши синіми очима. Матаяс побачив у них гнів і лють. Цей стан був йому добре відомий. Утім, почувши постріл, він здивувався.
39. Ніна
— Гарно поприбирали, — похвалила вона, коли вузол зник під водою.
— Замало материнської сентиментальності, — зауважив Каз, з’являючись з-поза ящиків із вином.
— Де Інеж?
— Зі мною все гаразд, — повідомила Мара звідкись позаду. — Але Кувей...
— У тебе знову тече кров, — помітила Ніна, прослизнувши за високі стоси ящиків та приєднавшись до друзів. Зараз потік човнів у каналі вщух, утім не слід було ризикувати. — А що сталося з твоїми очима?
— Я б порадила тобі запитати в Білого Клинка, але...
— Сподіваюся, вона страждала.
— Ніно.
— Що? Ми не можемо бути одночасно жалісливими й незворушними.
Вони стояли в затінку між ящиками вина й кам’яною аркою моста. Ноші з тілом Кувея лежали на імпровізованому столі з ящиків. Женя колола щось шуанцеві в руку, а Зоя й чоловік, який, як здогадалася Ніна, був Штурмгондом, спостерігали за нею.
— Він як? — поцікавилася Ніна.
— Якщо навіть у нього є пульс, я не можу його знайти, — озвалася Женя. — Отрута зробила своє.
Можливо, занадто добре. Женя казала, що отрута сповільнить його пульс і дихання настільки, що це нагадуватиме смерть. Але її дія була тривожно переконливою. Якась частина Ніни знала, що, якщо Кувей помре, світ може стати безпечнішим; проте їй також було відомо, що, якщо хтось інший відкриє секрет парем, Кувей — найкращий для Равки шанс розробити протиотруту. Вони боролися, щоб звільнити його із Льодового Двору. Вони складали плани, сприяли йому й докладали зусиль, щоб він залишався в безпеці і зміг далі працювати серед гришників. Кувей був їхньою надією.
А ще він був хлопцем, який заслуговував шансу на життя без намальованої на спині мішені.
— Протиотрута? — запитала Ніна, дивлячись на шприц у Жениній руці.
— Вона вколола вже другу дозу, — повідомив Каз.
Усі спостерігали, як Женя перевірила хлопчикові пульс та дихання і похитала головою.
— Зоє, — покликав Штурмгонд. У голосі чувся командирський тон.
Зоя зітхнула й засукала рукави.
— Розстібніть йому сорочку.
— Що ти робиш? — поцікавився Каз, поки Женя розстібала решту ґудзиків Кувея. Він мав вузькі груди, з яких випинали ребра, забризкані свинячою кров’ю, запакованою до воскової оболонки.
— Я або розбуджу його, або зварю зсередини, — повідомила дівчина. — Відійдіть назад.