Ли Бардуго – Біснуватий (страница 43)
Алекс дозволила цьому почуттю понести її до мінімаркету. Купила антисептик, ватні кульки й коробку великих бинтів, а ще літр «Коли» і пакунок «Дорітос». Не підіймаючи голови, заплатила готівкою і визирнула на паркувальний майданчик, досі побоюючись, що побачить, як із неба спускається темна постать.
Дівчина пішла до вбиральні, щоб трохи привести себе до ладу. Та, щойно зачинивши двері й поглянувши в дзеркало, знову змушена була заклякнути.
Можливо, вона сподівалася побачити дві чисті маленькі наскрізні ранки, як у кіно, але шкіра на шиї була пошматована й потворна, врита шкіркою запеченої крові. Яремну вену він не прокусив, інакше Алекс уже померла б, але безладу накоїв чимало. Вигляд у Стерн був такий, наче її пошматувала тварина, і вона припускала, що насправді так і було. Витерла кров, не зважаючи на пощипування спирту, а радше радіючи цьому. Вона очищалася від вампіра, відшкрябувала всі його сліди.
Коли дівчина впоралася, шия мала кращий вигляд, та страх нікуди не подівся. А що, як та штука заразила її чимось? І якого хріна ніхто не казав їй, що вампіри існують насправді?
Алекс притиснула до шиї бинт і знову вийшла на бордюр.
Сіла на те саме місце й відпила великий ковток газованої води.
Урешті-решт вчителька знову з’явилася, здаючись майже п’яною від задоволення, яке отримала від цукру. Ґречно було б запитати, як її звуть, проте Алекс мусила запровадити якісь межі.
— Ти маєш кому подзвонити? — запитала жінка.
Голос у неї звучав, як у численних шкільних консультантів і соціальних працівників, через чиї руки Алекс пройшла в дитинстві. Принаймні як у гарних.
— Я мушу зателефонувати Доус, — сказала вона, не зважаючи на здивований погляд огрядного чувака в картатій сорочці, котрий заливав дизель у свою вантажівку й дивився, як Алекс розмовляла сама із собою. — Але мені не хочеться.
Вона почувалася хворою від жалю до «мерседеса», який залишився покинутий в Олд-Ґринвічі. Можливо, вампір не знайде його, принаймні не одразу. Вона нічого не знала про вампірів. Чи могли вони похизуватися якимось надприродним нюхом або вмінням відстежувати жертву? Стерн здригнулася.
— Ти здаєшся гарною дитиною, — зауважила вчителька. — Що ти там робила?
Алекс пішла на наступний ковток.
— Ви були консультанткою, чи не так?
— Це так очевидно?
— Це мило, — визнала дівчина.
Але ця Сіра могла врятувати її не краще за інших людей, котрі намагалися це зробити.
Стерн витягнула мобільний із кишені джинсів, радіючи, що не загубила його, коли тікала. Сенсу телефонувати Доус не було принаймні поки що. їй був потрібен хтось із машиною.
Коли Тернер підняв слухавку, Алекс мало не розридалася.
— Стерн, — голос у нього був байдужий.
— Тернере, мені потрібна ваша допомога.
— Що ще нового?
— Можете приїхати й забрати мене?
— Ти де? — поцікавився він.
— Точно не знаю. — Вона витягнула шию, дивлячись на знак. — Дерієн.
— Чому не можеш викликати машину?
їй не хотілося замовляти машину. Не хотілося опинитися поруч із черговим незнайомцем.
— Я… зі мною дещо сталося. Мене потрібно підвезти.
Запала довга пауза, потім несподівана тиша, наче детектив вимкнув телевізор.
— Надішли мені адресу.
— Дякую.
Алекс поклала слухавку, знайшла місце розташування заправки й надіслала його Тернерові. Потім утупилася поглядом у свій телефон. Страх відступав, залишаючи по собі лють; це було приємне відчуття — наче той антисептик, який очищував рани й бадьорив.
Вона набрала номер.
Раз у житті Ітан підняв слухавку одразу. Він спостерігав, чекав, щоб побачити, чи виживе вона.
Алекс не гаяла часу на привітання.
— Ти підставив мене.
— Алекс, — дорікнув чоловік, — я думав, що ти переможеш.
— Скількох ти відправляв туди до мене? Скільки не повернулося?
Запала коротенька пауза.
— Семеро.
Алекс витерла з очей свіжі сльози. Вона й сама не знала, коли знову розплакалась, але голос мусив звучати впевнено. Вона впорається. Її наповнила злість, проста, знайома. Не хотілося мати вигляд слабачки.
— А борг узагалі був? — поцікавилася Стерн.
— Не зовсім. Він переманює клієнтуру в мене й моїх партнерів. Фоксвуд, Могеґан-Сан, усі привабливі ринки.
Райтер був дилером-конкурентом. Алекс припустила, що навіть вампіри мусять якось заробляти на життя.
— Іди в сраку разом зі своїми партнерами.
— Я думав, що ти зможеш це виправити. Ти особлива.
Алекс хотілося заверещати.
— Ти намалював мішень у мене на спині.
— Райтер не завдав би собі клопоту займатися тобою.
— Звідки, курва, тобі знати?!
— У мене гості, Алекс. Хочеш, щоб я надіслав тобі трохи грошенят?
Вона вже давно знала, що Ітана, можливо, доведеться вбити. Думала про це ще в Лос-Анджелесі, але він завжди був оточений тілоохоронцями на кшталт Цві, озброєними чоловіками, котрі б не задумуючись вклали її на землю. До того ж у запропонованій Ітаном угоді було щось таке просте, вона скидалася на щось, із чим Алекс може впоратися, просто роботою на раз. «Зроби це — і будеш вільна. Розумничка». Однак цим усе, звичайно, не закінчилось. Стерн отримала Ітанові гроші та створила враження, наче все це легко й просто, тож завжди залишалася ще якась послуга, ще одне завдання, ще якийсь нікчема-боржник, ще одна сльозлива історія. А як щодо її матері? Як щодо Міри, яка ходить на фермерські ринки, напуваючись енергією? Щоранку ходить на роботу, думаючи, що її донька нарешті в безпеці, як і вона сама?
Алекс кинула слухавку й втупилася поглядом у яскраві ліхтарі біля колонок, у мерехтливий знак, що сяяв цінами на пальне, блискучу вантажівку чувака в картатій сорочці. Та кого вони закликали всім цим яскравим світлом?
Убивство Ітана звільнило б її, але його слід розумно спланувати, знайти спосіб залишитися з ним наодинці, зробити його вразливим за власною подобою. А ще Алекс мусила винести за дужки матір, переконатися, що, коли вона облажається, Міра не розплачуватиметься й що її не використають знову як важіль. Для цього їй потрібні були гроші. Ціла купа грошей.
— Хочеш, щоб я залишилася з тобою? — запитала вчителька.
— А ви це зробите? Доки мене не заберуть звідси?
— З тобою все буде гаразд.
Алекс удалося витиснути посмішку.
— Тому що я здаюся гарною дівчинкою.
Вигляд в учительки зробився здивований.
— Ні, дитино. Тому що ти вбивця.
Коли з’явився Тернерів «додж», Алекс помахала на прощання вчительці й удячно прослизнула на пасажирське сидіння. У машині працювала пічка, а радіо передавало якусь місцеву станцію
Якийсь час вони їхали мовчки, і дівчина вже закуняла, коли детектив озвався:
— У що ти вплуталася, Стерн?
Її одяг був заплямований кров’ю, а шия — перев’язана. Черевики в багнюці, а від неї самої смерділо димом і пійлом, яке вона розлила у вітальні Лінуса Райтера.