Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 86)

— Ти використовуєш свою.

Фінн зникає, і мій сон розчиняється.

* * *

— Цілитель сказав, їй треба поспати.

Фрагменти пазла кружляють у моїй голові, плутаються і зіштовхуються. Я ніяк не можу дотягнутися до відповіді.

— Ну звісно, але вона зможе виспатися після коронації.

— Принц захоче, щоб вона була присутня.

Принц. Себастіан. Себастіан раптово з’явився в моєму житті два роки тому. Він переїхав у сусідній будинок і зачарував мене з першої усмішки. Це трапилося через сім років після того, як зникла мама. Майже день у день.

— Це перші дні нових часів. Якщо їй судилося стати його королевою, вона має бути поруч із ним.

— Вона занадто багато пережила. Я не думаю, що вона готова прокинутися. Зілля бере своє.

Зілля. Себастіан мав при собі зілля. То звідки він знав, що воно знадобиться?

Я відчуваю: там щось важливе. Якесь слово крутиться на кінчику язика. Але свідомість вислизає крізь мої пальці разом із відповіддю, яка недоступна мені.

— Вона приходить до тями. Тільки поглянь на ці очі.

— Принцесо Абріелло? — хтось злегка торсає мене за руку. — Принцесо, треба прокинутися. Ми повинні підготувати вас до коронації.

Я розплющую очі, сідаю й оглядаю кімнату. Я досі в покоях Себастіана, але все трохи інакше. Яскравіше? Виразніше?

— О, принц Ронан злитиметься, що він проґавив її перший погляд на світ очима фейрі, — ледь не верещить Еммалін. — Нехай хтось піде за ним.

— З вас вийшла чудова фейрі, міледі, — каже Тесс.

— Ніби такою і народились.

Фейрі. Я… фейрі? Спогади вмить навалюються на мене.

Вибір руни, виголошення клятви зв’язку із Себастіаном, постійний біль смерті, який поступово слабшає… Зілля життя.

— Вибачте, що квапимо вас, Ваша високосте, але, якщо ви хочете встигнути на коронацію принца Ронана, вам зараз же треба у ванну.

Померла. Я померла. Але чому? Звідки Себастіан знав, що я так відреагую на зв’язок? Він знав, що цей зв’язок уб’є мене. Знав, що йому доведеться перетворити мене на фейрі або втратити назавжди.

Одна зі служниць бере мене за руку і допомагає підвестися з ліжка. Я похитуюсь, ноги — ніби не мої.

Інша служниця тримає напоготові сукню.

— Поряд із королем у вас буде приголомшливий вигляд.

У голові досі наморочиться від сну. Від зілля. Усе, що вони говорять — повна нісенітниця.

— Який новий король?

Близнючки сміються.

— Принц Ронан, ваш Себастіан, зійде сьогодні на трон. Так багато приводів для святкування.

Я заплющую очі. У моєму сні Фінн говорив, що прокляття знято. Королева померла, і це моя провина.

Стільки всього треба зрозуміти.

Я знову розплющую очі й застигаю. Еммалін і Тесс — не ті жінки, яких я знала. Це фейрі, із загостреними вухами, сяйливою шкірою та зеленими ліанами, витатуйованими на руках.

— Ви не люди?

— Принц зачарував нас, — говорить Еммалін, — щоб вам було комфортніше.

— Але тепер ми можемо бути справжніми, — підхоплює Тесс. — Чому ви така сумна? Ви будете чудовою королевою.

— І ви дуже гарна, — додає Еммалін.

Чому я сумна? Це чому вони такі веселі?

— Королева Арія, — кажу я, важко ковтаючи, — вона померла, поки я спала?

Еммалін здивовано округлює очі. Вони з Тесс перезираються, перш ніж Еммалін відповідає мені:

— У жодному разі, міледі. Королева здорова. Принц Ронан зійде на трон Тіней.

Я задкую, аж поки сідаю на ліжко. Ні-ні. Корона Оберона перейде до Себастіана після моєї смерті, але ж…

— Не розумію. Я думала, що лише фейрі з Немилостивою кров’ю може посісти трон Тіней.

— Так і є, міледі, — киває Тесс. — А у Себастіанові водночас тече Милостива і Немилостива кров.

Еммалін підтверджує:

— Ми не могли говорити про це, аж поки він надіне корону свого батька і прокляття буде знято, але тепер ми можемо не приховувати, хто він.

— Який радісний день! — вигукує Еммалін, і решта слуг в кімнаті хором погоджується з нею.

Корона його батька? Мене обпікає гнів. Я намагаюсь усвідомити цю інформацію, переставити частинки пазла, відшукати в них сенс.

— Я думала, король Кастан був батьком принца.

— Король Кастан, мир душі його, виростив хлопчика, — говорить служниця позаду Тесс. На голові в неї є ріжки, а великі блакитні очі сяють, як літнє небо. — Але принц Ронан — спадкоємець Оберона. Зачатий у світі смертних під час затемнення. Він зводить день і ніч разом. Світло і темряву. Він — новий король, якого виховали, щоб об’єднати наші королівства.

Себастіан — Немилостивий.

Він Немилостивий, і тому знав, що я помру, уклавши зв’язок із ним. Він знав, що в мене не буде іншого вибору, окрім як прийняти зілля життя, хоча я не хотіла бути фейрі.

— Наші молитви почули, — приєднується інший слуга. — Він і його мати довго й наполегливо шукали корону батька. І нарешті він знайшов тебе.

— Він… — я судомно ковтаю, згадуючи обіцянки, які він шепотів мені.

Присягаюся зробити все можливе, щоб забезпечити тобі хороше життя. Щоб ощасливити й захистити тебе.

Він збрехав мені. Маніпулював мною. Він змусив мене повірити, що лише Фінн намагався обманом укласти зі мною зв’язок. Він переконав мене, що прагне тільки любити мене і захищати.

— Він знав, — мої слова звучать різко й холодно, але в них немає й частки гніву, який вирує в моїй крові.

— Ніхто не міг говорити про це, доки йому не повернули корону його батька, — говорить Тесс. Її радісний вираз обличчя змінився занепокоєнням.

— Може, варто… покликати його до вас?

— Час одягатися, — каже Еммалін. Вона повільно наближається до мене, витягнувши вперед руку, ніби підходить до переляканої тварини. — Після коронації ви з новим королем одружитеся, Ви будете красунею-нареченою і гідною королевою.

Королевою чоловіка, який з’явився в моєму житті відразу після того, як закінчився захист моєї матері. Чоловіка, який роками планував виманити в мене Немилостиву корону. Чоловіка, який викрав мою силу і збрехав мені про свою.

Щось у мене в грудях розривається. Слуги кричать, кімнату затоплює темрява. Моя темрява.

Нехай Себастіан має корону, але чомусь ця сила — сила, яка передалася мені із життям Оберона, з його короною — залишається моєю. Магія — це життя. Життя — це магія. Можливо, давши мені зілля життя, Себастіан несвідомо прив’язав ці сили до мене.

Слуги намагаються запалити світло. Хтось кличе вартових, але я заглушаю їхні крики, огортаючи їх тінями.

Всі очікують, що я гарно вдягнусь і стану для всього світу королевою.

Я не гарненька лялька, щоб мною маніпулювати. Я — темрява, і сила, що тече в моїх жилах, потужніша, ніж будь-коли. Ось як це бути фейрі й володіти магією. Магія — це життя.