Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 51)

— Ти тут замерзнеш до ранку. Має бути спосіб вибратися звідси. А якщо ти скористаєшся магією?

Джалек сміється — тихо, сухо й… безнадійно.

— Перше, що вони зробили, — вкололи мені токсин, який блокує мої сили, — його голова падає набік, він заплющує очі. — Таке відчуття, ніби у вену вводять свинець.

— Як швидко мине його дія? Можливо, мені вдасться відволікти вранці Себастіана, щоб ти міг…

— Я ціную пропозицію, але ні. Ти можеш хоч днями відволікати принца, та вони однаково триматимуть мене накачаним цією отрутою.

— Я і уявити не могла Себастіана таким. Якби не бачила на власні очі… — я замовкаю від збентеження.

— Війна виявляє найгірші риси в кожному з нас, — хитає головою Джалек. — Перекажи Фінну, що мені шкода. Скажи йому… — він обхоплює голову руками, бурмочучи низку прокльонів. — Скажи йому, він мав рацію щодо королеви. Вона помирає, поволі й невпинно.

Я хапаюся руками за ґрати, нестерпно хочу відшукати якісь слова, щоб заспокоїти його. Та єдине, що засіло в моїй голові — запитання.

— Скажи, чи правда, що королева не віддасть Себастіанові корону, якщо він уб'є тебе? Якщо це справді так, можливо, він зберігатиме тобі життя, поки вона жива?

Джалек зустрічається зі мною поглядом і сумно всміхається.

— Ти знаєш надто багато і водночас так мало.

— То скажи мені те, що я повинна знати!

Джалек знову заплющує очі й, здається, поринає всередину себе, шепочучи:

— Прокляття творяться з таємниць і жертв. Ми будемо страждати, доки вона платитиме ціну.

* * *

Коли я вибираюсь із палацу, святкування Літи в самому розпалі, тож мені доволі легко вдається вивести коня зі стайні. Я достатньо їздила з палацу до будинку Фінна, щоб цей маршрут закарбувався в моїй пам’яті.

Я швидко мчу, тримаючись тіні, й не дозволяю собі навіть думати про те, що чигає на мене в темряві під деревами.

Прискакавши до Фінна, прив’язую коня перед будинком, але не заходжу. Натомість іду провулком, перетворююсь на тінь і входжу до будівлі крізь задню стіну. З бібліотеки долинають тихі голоси. Що ближче підходжу, то дедалі гучнішими вони стають.

Один із них — Фіннів, але, наблизившись, чую голос Прети. Я могла прослизнути всередину й підслуховувати, про що вони говорять, але сьогодні в мене не той настрій. Я бачила, як Себастіан ледь не задушив Джалека, який потім скоцюрбився в тій камері. Бачила таку поразку в його очах, ніби він чекав на свою страту. І щось у мені зламалось.

Я не можу дурити цих людей. Вони мої… Прета казала, що вони намагаються бути моїми друзями. Чи справді це так? Не знаю. Не знаю, чи є в мене тут взагалі друзі, але я не можу покинути Джалека напризволяще. Навіть якщо він не видасть ані мене, ані Фінна, я не пробачу собі його смерті. Тож я виходжу з тіні, відчиняю двері бібліотеки й заходжу всередину.

Фінн і Прета замовкають й обертаються до мене.

— Що сталося? — запитує Прета.

— Джалек. Його схопили. Себастіан погрожує… — я раптом розумію, що не знаю до пуття, що ж саме Себастіан збирається зробити з Джалеком, якщо той не видасть йому потрібної інформації. Гадаю, вб'є його. Можливо, гірше. — Себастіан сказав, що для інших це стане наукою.

— Ми знаємо, — тихо говорить Прета і довго дивиться на Фінна. — Ми саме обговорювали, як його знайти та звільнити. Ніхто не знає, як потрапити в підземелля королеви.

— Я знаю. Сьогодні ввечері я простежила за Себастіаном, але не змогла звільнити Джалека. У його камері немає дверей — самі лиш ґрати.

— Тільки смертні такі дурні, щоб будувати у своїх в’язницях двері, принцесо, — каже Фінн.

Прета гризе ніготь великого пальця.

— Ми обміняємо його на щось.

— І на що? — запитує Фінн.

— Здається, у мене є ідея, — випалюю я.

— На інформацію, — продовжує Прета, ігноруючи мої слова. — Має бути бодай щось.

Фінн хитає головою:

— У мене немає для принца Ронана такої інформації, яку він вважав би вартою обміну.

— Я знаю, що можна зробити, — намагаюся втрутитися ще раз.

— А може, і є, — Прета скоса поглядає на мене.

— Ні, — гарчить Фінн. — Ми надто багато працювали.

— Послухайте мене! — кричу я. Мій голос достатньо гучний, щоб кімнатою з високою стелею розкотилася луна.

Фінн вигинає брову.

— Вибач, принцесо. Ми не хотіли засмутити тебе. Розкажи нам свою ідею.

Чую в його голосі поблажливість, я б розвернулася і пішла геть на зло йому, але… Джалек. Я не можу залишити його.

— Ми не зможемо відімкнути його камеру, тому проведемо його крізь стіни.

Очі Прети сяють, вона дивиться на Фінна:

— Ти зміг би?..

— Ні, — різко уриває він. — Навіть у найкращі часи, а тим паче зараз.

— Думаю… думаю, я зможу.

Прета робить крок уперед, її брови насуплені.

— Тоді чому одразу не зробила цього, коли була там сьогодні ввечері?

— Тому що вона не може, — глузливо кидає Фінн, а тоді обертається до мене. — Твій оптимізм вражає, але ми ще недостатньо заглибились у твоє навчання. Ти навряд чи можеш контролювати бодай найменшу частку своєї сили, і якщо не втримаєш магію, коли ви прослизатимете повз вартових королеви, за вами поженеться вся армія Милостивих.

Мої щоки палають. Я почуваюся цілковитою дурепою через те, у чому збираюсь зізнатися, але примушую себе заговорити:

— Твоя правда. Сама я не впораюсь. Але моя сила… вона зростає, коли ти поруч. І коли ти торкаєшся мене…

Я відразу шкодую про свої слова. Вони звучать надто інтимно. Моє обличчя червоніє, але я підводжу підборіддя й продовжую:

— Гадаю, якщо ти підеш зі мною, твоя енергія дасть мені силу та контроль, необхідні для цього завдання.

Фінн пильно дивиться на мене.

Прета хитає головою:

— Це надто ризиковано. Раптом ви потрапите в цю камеру й не зможете вийти? Тоді ви застрягнете там утрьох. Навіть не кажу про неприємності, які на нас чигають, але, Брі, ти справді хочеш так ризикнути? Що як твій принц дізнається, що ти задумала?

— Нумо покажемо їй, — Фінн робить крок уперед і простягає мені руку.

Я кладу свою долоню в його і відчуваю, як у мені пробуджується сила. У кімнаті стає зовсім темно. Прета бурмоче прокляття просто перед тим, як я беру її за руку, і ми втрьох виходимо крізь стіну в глухий провулок.

* * *

— Прокидайся, вайло лінькувате, — каже Фінн, копаючи носаком черевика Джалека. — Якщо, звісно, не хочеш стати сніданком королеви.

Я здригаюся від слів Фінна. Попри те, що я чудово бачу вночі, у непроглядній темряві камери ледве розрізняю його риси.

— Сніданок королеви? Вона ще й канібалка?

— Вона — монстр, — каже Джалек, підводячись із підлоги й похмуро зиркаючи на нас. — Як, у біса, ви двоє сюди потрапили? Чи вам дуже хочеться ґиґнути?

Фінн повертає голову в мій бік і знизує плечима.

— Принцеса наполягала. Я не міг відмовити їй, коли вона в настрої для пригод.

— Якщо закінчиться тим, що ти пожертвуєш собою заради мене, — бурмоче Джалек, — я вб’ю тебе раніше за королеву.