Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 52)
На сходах чутно тупіт ніг. Я визираю крізь ґрати, щоб побачити, хто йде, але звідси нічого не видно. Коли ми пройшли повз вечірку надворі й увійшли до замку, побачили, що в коридорі із зачарованими дверима було двоє охоронців. Ще двоє стояли біля сходів до в’язниці.
— Хтось іде, — шепочу я.
Фінн рвучко обертається до сходів, і перш ніж я встигаю простежити за його поглядом, заштовхує мене вглиб камери. Ми перетворюємося на темряву.
Джалек здивовано округлює очі.
— Боги неба і землі, — бурмоче він.
Я бачу спочатку світло, потім самого вартового. Він одягнений у традиційний одяг варти Арії і тримає на долоні кулю світла.
— Ти вже до себе говориш, зраднику? — питає вартовий.
Джалек обертається до ґрат, він видається байдужим.
Вартовий світить кулею просто в обличчя Джалеку, а потім освітлює камеру. Фінн тримає мене за руку. Він притягує мене ближче, аж доки моя спина торкається його грудей. Від цього дотику мені перехоплює подих, а тіло напружується.
— Ш-ш-ш, — я відчуваю гаряче дихання Фінна просто біля мого вуха, його вільна рука притиснута до мого живота.
Я заплющую очі й судомно ковтаю. Мене бісить, що я так на нього реагую. Але ще більше мене бісить, що в глибині душі я жадаю, щоб він поворушив цією рукою, погладив шкіру, яка горить під його дотиком.
— Ти аж надто насолоджуєшся цим, — шепочу я.
Спиною я відчуваю, як його груди тремтять у беззвучному сміху, доки губи торкаються мого вуха.
— Ти навіть не уявляєш наскільки.
Вартовий крокує коридором повз камеру Джалека, ми лишаємося в темряві, очікуючи, поки він повернеться на свій пост біля сходів.
Фінн великим пальцем злегка погладжує мій живіт.
— Припини, — мій протест занадто млявий і не щирий.
— Як забажаєш.
Відчувати, як уся його долоня притискається до мого живота, нестерпно. Мені доводиться стримувати задоволений стогін. Темрява пульсує навколо нас.
— Спокійно, принцесо, зосередься на магії. Коли ми підемо звідси, зможеш скільки завгодно уявляти, як і де мої руки торкаються тебе.
Розтуляю рота, щоб сказати йому, яка він огидна свиня і наскільки хибні його висновки, але вартовий повертається, тож я мовчу. Він знову освітлює камеру. Наш закуток лишається в темряві, але вартовий нічого не підозрює. Я полегшено видихаю, а він знову зосереджується на Джалекові.
— Я пам'ятаю твою сестру, — насмішкувато каже вартовий. — Шкода було спостерігати, як така красуня розплачується за злочини свого брата, але тобі було байдуже, правда ж? Я тоді власноруч кинув її у вогонь. Ніколи не забуду, як вона кричала, коли полум’я плавило її шкіру.
Фінн міцніше тримає мене, наче боїться, що я кинусь на охоронця. Усе тіло Джалека напружується, він стискає кулаки, але не відповідає.
Його сестру спалили живцем. Моє серце розривається від болю за Джалека. Я ще ніколи не відчувала більше сумнівів, ніж зараз, щодо «доброти» Милостивих фейрі.
Вартовий, примруживши очі, вдивляється у Джалека, а його губи викривлюються в насмішку:
— Сподіваюсь, вона залишить тебе гнити тут.
Вартовий обертається до сходів. Ми всі затамували подих і рахуємо його кроки вгору.
Фінн відпускає мене, його пальці ковзають моїм животом повільніше, ніж треба. Я обертаюся й розлючено зиркаю на нього.
Він лише всміхається, а тоді дивиться на Джалека:
— Коли ми виведемо тебе звідси, доведеться пройти повз цього недоумка.
Джалек обертається, і навіть у темряві я бачу страждання в його очах.
Фінн перетинає камеру і зазирає другові в очі.
— Знаю, ти хочеш роздерти його на шмаття, але доведеться почекати іншого разу. Зрозумів?
Джалек важко ковтає і коротко киває.
— Як ми це зробимо? — питає він. Його голос звучить тихо, але грубо.
Фінн однієї рукою бере мою долоню, а іншу простягає другові:
— Просто тримайся і дозволь нам провести тебе.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Коли ми повернулися до будинку Фінна, мене охопила така втома, якої я не відчувала, відколи моя мама пішла. Я ніколи не використовувала стільки магії за раз, а події сьогоднішнього вечора виснажили мене емоційно.
Поки Джалек святкує повернення до друзів, я виходжу на вулицю й падаю на один зі стільців у патіо, що тягнеться вздовж усієї задньої стіни будинку. Скоро настане світанок, тож мені треба повернутися до палацу, доки ніхто не помітив моєї відсутності. Але я не можу змусити себе піти. Ще ні.
Підіймаю обличчя до зір і заплющую очі. Я вже знаю, що Немилостиві — не такі вже й демони, якими вони змальовані в міфах. А сьогоднішній вечір відкрив мені очі на жорстокість Двору Себастіана. Спалити заживо невинну, щоб покарати її брата? Мене нудить від самої думки про це.
Чую клацання задніх дверей і, не обертаючись, знаю, що це Фінн. Я
— Ти тут як? Нормально?
— Так. Просто втомилась, — я розправляю плечі. — Як гадаєш, я ризикувала вичерпати сьогодні всі свої сили? Почуваюся повністю виснаженою.
Фінн хитає головою:
— Ти заледве почала розуміти, на що здатна. Тобі просто потрібна практика. Ти не звикла використовувати стільки енергії. Ти можеш кілька днів почуватися…
Я розглядаю місяць, який котиться до горизонту.
— Ти хотів сказати «сьогодні»?
— Саме так. Сьогодні, завтра… відпочивай стільки, скільки треба. Ти чудово впоралася. Щойно ми зможемо подолати цей блок, ти…
Я прикипаю до нього поглядом:
— Я — що?
Фінн дивиться просто мені в очі, на його обличчі урочистий вираз:
— Ти станеш непереможною.
— Чому Джалек покинув Милостивий Двір? — запитую я. — Якщо він дозволив їм спалити свою сестру, то міг би…
— Нічого він їм
— Як давно це було?
Фінн опускається на стілець поруч із моїм і відхиляється назад, закинувши обличчя до неба.
— Двадцять років тому.
— А вона й досі на троні, — шепочу я. Це не засудження, і коли Фінн киває, я думаю, він це розуміє. — Не знаю, як я маю бути щасливою в тому палаці, коли бачу, якою жорстокою є королева.
Фінн фиркає:
— Ти майже нічого не бачила.
— Коли Себастіан погрожував Джалеку, Джалек сказав, що королева нізащо не віддасть йому корону, якщо той його вб’є. Але королева наче й сама планувала вбити Джалека. Я не розумію.
Нарешті Фінн відриває погляд від неба й дивиться на мене.
— Ти впевнена, що він говорив про Арію?