Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 31)

Медсестра супиться.

— Ви впевнені?

— Я бачив таке раніше, — каже Фінн. — Ми домовимося про те, щоб доправити поснулих дітей до Немилостивого Двору. Я зв’яжуся з вами, щойно в нас буде більше інформації.

— Гадаєш, розумно перевозити їх зараз? — запитую я.

— Так. Повернути на рідну землю — найкраще, що ми можемо зробити для цих дітей. Поговоріть із їхніми батьками та опікунами сиріт. Скажіть, щоби були готові вирушати завтра вранці.

— Так, Ваша високосте, — киває Лета.

Фінн обертається до мене:

— Нам треба їхати. Що швидше ми повернемо цих дітей у Двір Місяця, то краще.

Він виходить із лазарету, не чекаючи на мене.

— Фінне! — гукаю йому вслід. Очі Лети округлюються. Здогадуюсь, їй, певно, дивно, що я називаю його на ім’я. Не зважаю на це й біжу за ним. Наздоганяю його вже в стайні. — Фінне, не так швидко.

Він простягає мені повіддя Двозорі:

— Нам треба їхати.

— Навіщо поспішати? Скажи мені, про що ти думаєш і що знаєш.

— Поснулі діти — перша ознака вмирання Двору. Якщо хочемо їх врятувати, треба доправити дітлахів додому, щоб виграти більше часу, а тоді посадити когось на той клятий трон.

Я розтуляю рота, щоб заперечити, але нічого не кажу.

— Ми повинні возз’єднати корону, її силу та трон. І зробити це якомога швидше. У нас обмаль часу.

— Як? — запитую я.

Фінн судомно вдихає.

— У мене немає відповіді, але я знаю, в кого вона є.

* * *

Повернувшись, ми знаходимо всіх на обідній терасі. Судячи з порожніх тарілок на столі, вони щойно закінчили обідати.

— Повернулися так рано? — запитує Міша, потягуючи темно-червоне вино.

Фінн ховає руки в кишені й погойдується на підборах. Його щелепа напружена, сріблясті очі виблискують люттю:

— Ти не сказав мені про хворих дітей.

— Тут є хворі діти? — запитує Прета. Занепокоєння відбивається на її обличчі.

— Так, — відповідає Фінн.

Очі Міші округлюються.

— Фінне, я не знав, що тебе цікавлять деталі того, що відбувається в поселеннях. Діти часто нездужають, приїхавши до нас, хоча й потім час від часу хворіють. З дітьми таке буває. Якщо хочеш, я попрошу Лету вести для тебе журнал.

— Це геть інше, — гарикає Фінн. — Звичайно, ти, мабуть, подумав, що це не надто дивно, щоби про таке згадувати.

— Хтось мені пояснить? — не стримується Прета.

Міша зітхає.

— Дивно — так, але зовсім не таємниця. Ми не знаємо, що із цими дітьми. Вони ніби сплять, але не прокидаються. Я ніколи не бачив подібного.

— Я бачив, — згадує Фінн.

Міша здивовано дивиться на нього:

— Коли?

— Двадцять років тому, коли Оберона замкнули в царстві смертних, а Мордей проголосив себе королем Немилостивого Двору, діти почали… впадати в те, що ми називали Довгим сном.

— Я теж пам’ятаю, — підтверджує Прета. — Вони видавалися такими сумирними, але були замкнені в анабіозі.

— Я нічого про це не чув, — каже Міша.

— Про це не розповідали, — стишивши голос, відповідає Фінн. — Ми тримали це в секреті.

Я ступаю крок уперед і ловлю погляд Фінна.

— Якщо ти вже мав із цим справу раніше, то знаєш, як їм допомогти.

Фінн хитає головою.

— Усе не так просто. Діти — майбутнє нашого Двору. Вони — знамення всього чудового, що чекає на наш народ у майбутньому. Тому коли Двір вмирає, це насамперед б’є по дітях, — він обертається до Прети. — Ми так тішилися, що Себастіан не зміг посісти трон, що навіть не замислилися, яку ціну доведеться сплатити, якщо престол залишиться незайнятим.

— Мордей правив двадцять один рік, — втручаюсь я. — Увесь цей час на троні нікого не було. Чому ж діти почали хворіти зараз?

— Твоя правда. Трон не зайнятий відтоді, як мого батька замкнули у світі смертних, — каже Фінн, його погляд спрямований у далечінь. — Але минуло менш ніж рік між моментом, коли Мордей захопив владу, і тим, коли Золота королева прокляла Немилостивих. За цей час наш Двір марнів і слабшав. Десятки дітей поринули в Довгий сон, але, за іронією долі, прокляття королеви змінило наше похмуре майбутнє. Воно ослабило Арію, і її слабкість встановила хворобливу рівновагу між нашими Дворами.

Я хитаю головою.

— Не розумію, як усе це пов’язано.

Міша здіймає руку й вичакловує пісковий годинник, наповнений блискучими піщинками. Перевертає його набік і збалансовує на долоні. Піщинки осідають на нове дно кожної половинки.

— Уяви, що цей пісковий годинник — Милостивий і Немилостивий Двори. Піщинки з обох боків уособлюють могутність народів. Коли обидві сторони врівноважені, настає мир і спокій. — Він злегка нахиляє долоню туди-сюди, годинник рухається, і пісок пересипається з однієї колби в іншу. — Тимчасовий дисбаланс можливий, але якщо він стає завеликим, — Міша різко перехиляє годинник, і пісок починає пересипатися в нижню половину, — одна сторона може отримати все, а інша — лишитися ні з чим.

— Коли ти зруйнувала прокляття, — додає Фінн, — сила королеви повернулася. Її Двір тепер не слабкий, але, оскільки ніхто не може посісти трон Немилостивих, між нами знову виник дисбаланс влади. Що довше це триватиме, то більше дітей засне й вища ймовірність, що вони вже не прокинуться. Якщо ми зволікатимемо, весь Двір загине.

— То вб’ємо королеву! — вигукує Кейн. Фінн кидає на нього нищівний погляд, але Кейн лише стинає плечима: — Варто хоч спробувати. Якщо припустити, що принц Ронан не забере корону й не посяде її місце, вакантний Золотий трон дасть нам трохи часу.

— Це дуже примарна надія, — сумнівається Фінн. — До того ж ми не спромоглися вбити королеву за ті два десятиліття, коли вона була ослаблена прокляттям. Чому ти вирішив, що вдасться зараз?

— Уже й помріяти не можна, — бурчить Кейн.

— Найголовніше, — урочисто промовляє Фінн, — що трон Тіней не може лишатися незайнятим. Ми повинні знайти спосіб об’єднати корону з її силою, щоб хтось міг зійти на трон.

Кейн махає в мій бік:

— Принцеса має силу, ще й зв'язана з принцом Ронаном. Він не призначив спадкоємця, тож, можливо, якщо ми допоможемо йому зустріти передчасну смерть, корона повернеться до неї.

Я здригаюся.

— Не можна вбивати його. — Я знаходжу погляд Міші. — Правильно? Бо магія корони не дозволяє нікому вбивати за неї.

— Ми вигадаємо щось розумніше, — підбадьорює Кейн, перш ніж Міша встигає відповісти.

— Найперше, — уриває нас Фінн, — ми не можемо так ризикувати.

— Навіть якщо це спрацює, Брі не зможе посісти трон, — заперечує Прета. — Вона ж бо не Немилостива.

Міша усміхається й на мить затримує на мені погляд, перш ніж перевести його на Фінна.

— І все-таки вона сиділа на троні. І той її не відкинув.

— Неможливо, — наполягає Кейн.

Прета хитає головою.