Кшиштоф Борунь – Поріг безсмертя (страница 31)

— Однак усе це так дивовижно, що важко взагалі звикнутися з думкою, ніби…

— Авжеж, любий мій адвокате, — ущипливо перебив мене Боннард. — Ви хотіли звинуватити мене у вбивстві Хосе Браго, порушити проти мене судову справу… Хосе був безнадійно хворий, приречений на смерть. Пухлина в мозкові… Ви розумієте? Я врятував його особистість, його душу, якщо послугуватися твоєю термінологією, Ест. Більше того, я дав йому шанс на безсмертя. Те, чого насправді не зумів досі дати ніхто ні на землі, ні на небі…

Я здивовано дивився на Боннарда, усвідомлюючи, що цієї миті побачив ще одне його обличчя…

Я перевів погляд на священика Альберді, але він був такий приголомшений, що не пробував навіть відбити нападу.

Боннард замовк. Тепер він стояв перед нами випроставшись, а обличчя його весніло. Він вочевидь утішався із враження, що його справив на нас.

Священик неспокійно ворухнувся і крадькома зиркнув на інтерком. Професор помітив цей погляд, і в його очах з'явився блиск, який я вже раз помітив під час розмови. Він підійшов до столу і клацнув одним із перемикачів, розташованих на стінці динаміка.

— Хосе! У нас гості! — промовив він у мікрофон чотири слова.

— Хто? — почулося з динаміка вкрай повільно вимовлене слово.

— Ест Альберді й адвокат, про якого тобі казала Далі. Твоя колишня дружина чекає в холі.

На мить залягла тиша.

— Ти хочеш, щоб я з нею поговорив?

Голос був низький, приємного тембру, тільки надміру виразно й правильно вимовляв окремі слова.

— Це залежить від тебе… — сказав Боннард в інтерком.

Знову запала тиша. Я подумав, що все це, можливо, жахливе шахрайство, розраховане на те, аби ввести в оману мене, отже й Боннардових супротивників. Може, в такий спосіб Боннард хоче викликати збентеження й послабити враження, яке справило на громадську думку відкриття професора Гомеза, або принаймні виграти час?.. Проте яка була в усьому цьому роль Катерини?

— Гаразд, — знову пролунав голос з інтеркома. — Я побалакаю з нею. Пізніше. А зараз лишіть мене самого з Естебано.

Священик як загіпнотизований дивився на скриньку інтеркома.

— Ходімо, — пошепки мовив до мене професор. — Я вам дещо покажу…

XIII

Після залитого світлом кабінету коридор, здавалося, потопав у темряві. Професор Бон-нард причинив двері і, неквапливо засунувши руку в кишеню халата, витяг звідти плаский портсигар.

— Запалите?

— З приємністю, — відповів я, беручи цигарку.

— Я звик палити в коридорі, — почав Бон-нард, підносячи мені запальничку. — Нейродин не терпить диму… Зрештою, ходімо в архів. Ви побачите цікаві документи — перші рукописи, а певніше, «мозкописи» Браго.

— Мушу зізнатися — я геть приголомшений… Не розумію тільки одного: чому оце відкриття тримається в таємниці?

— Я гадаю, вам ще багато чого доведеться зрозуміти! Передусім, чи ви усвідомлюєте собі, що означає їв- перспективі подолання порогу безсмертя? Уявіть собі, що станеться, коли звістка про це, до того ж надміру перебільшена і перекручена безвідповідальними пресою і радіо, облетить світ. Боюся, людство ще іне підготовлене до прийняття цього дару науки. Важко передбачити суспільні наслідки потрясіння, коли люди дізнаються, що вони не конче мусять умирати… Ми досі не знаємо, що являє собою дар безсмертя — добродіяння чи… прокляття. Ви читали «Поріг безсмертя»?

— Читав.

— Як ви гадаєте, його писала щаслива людина?.. Здобуття права на безсмертя аж ніяк не означає здобуття права на вічне щастя… І я дедалі дужче побоююсь, що моя праця — гонитва за… власною тінню. Ми робимо все, щоб дати Браго всього-на-всього… Ілюзію щастя.

Ми поволі йшли довгим, широким коридором, я слухав Боннарда і починав розуміти, що, мабуть, тільки тепер під машкарою сухості й глузливості вперше побачив справжнє обличчя цього чоловіка. Який же він? Ще хвилину тому він здавався мені безпощадним, позбавленим усяких почуттів стратегом у грі з природою й людьми, уособленням віри у всемогутність науки, якій служить. А зараз…

— Хосе Браго, як і кожен з нас, — продукт світу, в якому він жив і в якому існує й сьогодні, — трохи помовчавши, почав професор. — Це передусім людина, сповнена турбот, бажань і побоювань. Вас, можливо, дивує, чому, прагнучи зберегти експеримент у таємниці, ми ризикнули надрукувати твори Браго під його іменем? Аж ніяк не задля того, щоб здивувати світ. Просто Браго, якого протягом багатьох років, не розуміли читачі, недооцінювали критики, який ледве-ледве виборов право говорити з людьми своїми творами, сумував за славою, за визнанням. Це дуже по-людському. Треба його зрозуміти. Невже ж ми могли позбавити його цього права, позбавити можливості бути свідком заслуженого тріумфу? Певна річ, це було пов'язане з чималим риском, але іншого виходу я не знайшов.

Ми зупинилися перед невеликими дверима в кінці коридора. Боннард добув. з кишені в'язку ключів. Відімкнувши, впустив мене до довгастого вузького приміщення без вікон, стіни якого були геть завішані полицями, де стояло повно коробок з номерами. Взявши одну з них, він одкрив її, вийняв рулон широкої телетайпної стрічки й заходився поволі розмотувати.

— Ось, прочитайте! — промовив він нарешті.

Я з цікавістю переглянув стрічку. Проте на ній були виписані лише довгі рядки не зв'язаних між собою слів. Подекуди це були навіть частини слів, що рясніли помилками й перекрученнями.

— Це перші спроби контакту після втрати зв'язку з тілом, — пояснив професор. — Ще не було виходу на систему синтезу звуків, і електричні сигнали, що передавалися ефекторами нейродину, просто перекодовувалися друкарським пристроєм. Зрештою, сигнали були ідентифіковані ще в період переносу особистості. Як бачите — тут цілковитий хаос. Майже нічого не можна зрозуміти.

Боннард сховав стрічку і приніс другу. Тепер це були речення, щоправда, кострубаті й недоладні, та з них уже можна було добрати сенс.

— Це через рік… Процес відновлення прогресував, — пояснив, учений.

— А коли Браго востаннє розмовляв із священиком Альберді, він уже був без мозку? — опитав я.

— Не зовсім. Щоправда, кору головного мозку вже вийняли, і її функції перейняв на себе нейродин, сполучаючись мільйонами відгалужень із стовбуром мозку, а також з органами слуху і мовлення.

— А зір?

— Тоді Браго вже не бачив. До речі, проблема зору досі не розв'язана нами до кінця. Правда, читати він уже може. Тобто розшифровувати окремі літери й прості геометричні фігури, але кількість рецепторних елементів, на жаль, дуже мала порівняно з складною сітківкою людського ока, а тому й гострота зору невелика — Хосе бачить усе немовби крізь туман.

— Одначе в «Порозі безсмертя» він користувався знімками… — пригадалося мені відкриття де Ліма.

— Атож. Хосе наполегливо прагне дотримуватись реальності. В таких випадках хтось неодмінно розповідає йому все, що бачить.

Боннард знову сховав стрічку і приніс іще одну.

— Ось вам сам «Поріг», — мовив він.

Це вже був текст, досконалий за формою і змістом, безліч машинописних правок, зроблених поміж рядками, свідчили про сам творчий процес.

— А Браго багато читає? — спитав я, придивляючись до тексту.

— Надзвичайно багато. Нейродин спроможний сприймати й аналізувати Інформацію значно швидше, ніж природний мозок.

— Невже можливо створення штучного мозку, досконалішого за людський?

Боннард уважно подивився на мене. Відтак узяв у мене стрічку й заходився поволі й акуратно скручувати її.

— Психологічні та суспільні наслідки експерименту куди значливіші, ніж ви гадаєте, — мовив він нарешті. — Те, про що я говорив досі, — лише один бік медалі. Наше прагнення якнайдовше зберігати таємницю має ще одну поважну причину. Як ви, напевно, помітили, Браго пише дедалі краще. Постає питання: чи вершини, що їх він сягнув, є проявом природного зростання його таланту, чи, можливо, випливають із властивостей самоорганізації нейродину? Все свідчить про те, що відбувається останнє… Зважте на те, що пухлина в мозкові й подальше перенесення особистості викликали надто серйозні порушення, а саме — психічну хворобу, не кажучи вже про значні прогалини й деформації в запису пам'яті. Безперечно, все це повинно було спричинитися до регресу, а не до розвитку таланту. А втім, спочатку справді так і було. Одначе протягом кількох останніх років, попри труднощі емоціонального характеру, які переживає Браго, ми бачимо виразний і швидкий поступ. Незалежно від того, якою ціною треба за це заплатити, нейродин справді відкриває можливість штучним шляхом досягти того, що ми називаємо геніальністю. А це вже накладає на нас відповідальність незрівнянно більшу, ніж навіть відкриття перспективи безсмертя. Ясна річ, у даному разі йдеться не так про геніальність письменника й художника, як передусім про геніальність учених, правителів, політиків… Мабуть, вам не треба пояснювати, що це означає!

— Можливо, ми нарешті зможемо розв'язати всі проблеми нашого світу…

Боннард глузливо засміявся.

— Ви простодушний оптиміст. Кожне нове відкриття народжує нові проблеми, нові ускладнення. Певна річ, темпи розвитку науки і технічного вдосконалення людини різко прискорилися б, і чимало нинішніх турбот перестало б нас гнітити. Та чи зуміє сучасний світ використати ці можливості в належний спосіб? Боюся, що ні! Здається, немає відкриття й винаходу, що його не можна було б використати проти людини… Ви гадаєте, нейродин не може бути засобом пригноблення людства?