Кристофер Сэнсом – Розгін (страница 65)

— Можливо, нам варто спуститися. Хтось із нас може покликати на допомогу.

— Ні, важко встежити за обома сходами одночасно, у такому просторому приміщенні він може вислизнути, якщо спустився вниз.

Ми знову пішли назад, повертаючись тим шляхом, яким прийшли. У мене боліли очі від того, що пильно вдивлявся у темряву. Коли я проходив повз перегородку зі статуями, щось мене збентежило. Я був уже далеко, перш ніж до мене дійшло: зазвичай там стояли три статуї — святого апостола Йоана, нашого Господа і Богородиці. Однак зараз була і четверта.

Навіть коли я зупинився й обернувся, щось просвистіло в повітрі й ударилося об стіну поруч зі мною. Кинджал брязнув об доріжку біля моїх ніг, коли я усвідомив, що насправді замість середньої статуї була жива людина у вбранні бенедиктинця. Ось і зараз тьмяна постать перелазила через поруччя на доріжку. Я розвернувся і побіг до неї, але ногою зачепився за сітку доріжки і впав на поручні. На секунду моя голова й плечі звисали над нефом, і я з жахом дивився у прірву, та згодом мені вдалося підвестися. Фігура щезла. Я почув гуркіт кроків униз по сходах.

— Марку! — покликав я. — Цей бік! Він утікає!

Марк був на деякій відстані попереду, і тієї миті, як він побіг назад, нагору сходами на протилежному боці, монах уже спустився. Я почув тупіт кроків, що віддалялися; він біг уздовж стіни з мого боку, тому я не міг його бачити. Я побіг униз, опинившись на нижньому сходовому майданчику якраз тоді, коли Марк спустився зі сходів навпроти. Удалині грюкнули церковні двері.

— Він стояв на хресній перегородці разом зі статуями! — закричав я. — Ти бачив, хто це був? Він щез блискавично.

— Ні, сер, він уже був унизу на сходах, коли я підійшов до вас. — Він подивився на хресну перегородку. — Мабуть, він виліз на перегородку тоді, коли ми піднімалися сходами. Божі рани, він наважився там стояти без поручнів чи опори.

— Сподіваюся, реформатори інстинктивно відводять очі від статуй. Він утік.

Я подивився на кинджал, який підібрав із доріжки. Гостра сталева зброя без прикрас. Жодних підказок. Я вдарив кулаком по стіні, так що біль пронизав мою руку.

— Але, сер, як щодо Ґабріеля? Хіба ви не вважали його вбивцею? Що ви знайшли в прихованому проході?

Я задумався.

— Я помилявся, цілковито помилявся. У нього не було секретів. А тепер ще один чоловік помер через мене. Незважаючи на мої молитви, — додав я, на мить сердито глянувши на дах. — Але клянуся, що він буде останнім.

Розділ двадцять шостий

Я наказав, щоб четверо старійшин, які ще зосталися живими, прийшли до церкви. Абат Фабіан, пріор Мортимус, брат Едвіг і брат Ґай стояли зі мною і Марком у нефі, поки служки розтягували купу каміння з тіла Ґабріеля. Як не дивно, я був спроможний витримати це жахливе видовище, приголомшений і заціпенілий. Я спостерігав за реакцією монахів: Брат Ґай і пріор Мортимус стояли незворушно, брат Едвіг кривився з огиди, абат Фабіан відвернувся і його знудило.

Я наказав їм супроводжувати мене до маленького кабінету Ґабріеля, де на підлозі лежали стоси книг для переписування, а розбита статуя Богородиці все ще сумно прихилялася до стіни. І запитав їх, де були монахи годину тому, коли падав камінь.

— По всій дільниці, — відповів пріор Мортимус. — Це час для відпочинку. Мало хто вийшов би на вулицю за такої погоди, більшість сидить у своїх келіях.

— Джером? З ним усе гаразд?

— Замкнений у келії відучора.

— І вас четверо. Де ви були?

Брат Ґай сказав, що був сам в аптеці; пріор Мортимус сидів в особистому кабінеті, також на самоті. Брат Едвіг сказав мені, що два його помічники підтвердять, що він перебував у рахівничій конторі, а абат Фабіан давав розпорядження своєму управителю. Я сидів, дивлячись на них; навіть тим, хто мав алібі, не можна було довіряти, адже тих, хто їм служив, можна переконати або змусити погрозами збрехати. Те саме стосувалося б будь-якого алібі, яке монахи забезпечували один одному. Я міг би опитати кожного окремого служку і монаха в цьому монастирі, але скільки часу це забере і куди це мене приведе? І раптом відчув себе безпорадним.

— Отож Ґабріель вас урятував? — порушив мовчанку пріор Мортимус.

— Так, урятував.

— Чому? — запитав він. — З усією повагою, сер, чому він віддав своє життя за вас?

— Можливо, це не так уже й дивно. Думаю, брата Ґабріеля змусили повірити, що його життя нічого не варте.

Я пильно глянув на пріора.

— Отже, сподіваюся, що його вчинок тепер допоможе йому на Божому суді. Він мав багато гріхів, які порушували рівновагу.

— Можливо, це не такі великі гріхи в очах Бога.

Почувся невпевнений стук у двері, і з’явилося перелякане лице монаха.

— Перепрошую, принесли лист для комісара від судді Копінґера. Посильний каже, що це терміново.

— Дуже добре. Джентльмени, залишайтеся поки що тут. Марку, ходімо зі мною.

Крокуючи церквою, ми побачили, що тіло Ґабріеля вже винесли; двоє служок мили кам’яні плити; від гарячої води піднімалася пара, поки вони відшкрябували кров. Коли ми відчинили двері, на нас дивилося море облич, монахи і служки тривожно перешіптувались. Сірі хмаринки випускалися з пів сотні ротів. Я побачив брата Ательстана, його очі сяяли цікавістю, і брата Септимуса, який розгублено роздивлявся навколо, заламуючи руки. Побачивши нас, брат Джуд закликав натовп звільнити дорогу. Ми пройшли крізь них на чолі з монахом, який привіз нас. Біля вартівні стояв Баґґе з листом у руках, його гострі маленькі очі випромінювали зацікавлення.

— Посильний сказав, що це вкрай терміново, комісаре, вибачте, що перервали ваші збори. Чи правда, що брат Ґабріель загинув у церкві від нещасного випадку?

— Ні, брате Баґґе, це не був нещасний випадок. Він загинув, рятуючи моє життя від убивці.

Я взяв листа і пішов геть, зупинившись у центрі двору. Там, якнайдалі від високих стін, почувався безпечніше.

— За годину новина розлетиться по всій дільниці, — сказав Марк.

— Добре. Час таємничості закінчився.

Я розламав печатку і прочитав єдиний аркуш. І стурбовано закусив губу.

— Копінґер почав свої розслідування. Він наказав серу Едварду і ще одному місцевому землевласнику, згаданому в тій книзі, навідатися до нього. Надійшли повідомлення, що вони відрізані від своїх маєтків через сніг, але якщо гонець зможе доїхати, вони зможуть виїхати, тож він знову покличе їх. Пахне тактикою зволікання. Тим людям є що приховувати.

— Ви могли б зараз виступити проти брата Едвіга.

— Я не хочу, щоб цей слизький вугор говорив, що все це лише здогадки і припущення. Хочу надати йому вагомі докази. Проте не отримаю їх ні завтра, ні післязавтра — не з такою швидкістю. — Я згорнув листа. — Марку, хто міг знати, що ми збираємося сьогодні вранці до церкви? Я сказав тобі біля ставка. Пам’ятаєш, я казав, що ми мусимо піти до церкви.

— Пріор Мортимус був там, але він ішов геть.

— Мабуть, у нього так само гострі вуха, як у тебе. Річ у тому, що ніхто більше не знав, що ми йдемо. А якщо припустити, що хтось таки підійшов туди, щоб підстерегти мене?

Він подумав.

— А звідки комусь знати, що ви зупинитеся саме під цими кам’яними брилами?

— Ти маєш рацію. О Боже, не можу мислити ясно. — Я розтер чоло пальцями. — Гаразд. А якщо наш убивця був на цій доріжці з іншої причини? Якщо він просто скористався нагодою звільнити світ від мене, коли я зупинився там, де це зробив?

— Але навіщо комусь туди підніматися? Там навіть жодні роботи не ведуться.

— Хто більше знає про роботи тепер, коли Ґабріель мертвий?

— Пріор Мортимус відповідає за щоденні справи монастиря.

— Думаю, я поговорю з ним. — Я зробив паузу, склавши листа. — Та спочатку, Марку, маю тобі дещо сказати.

— Так, сер.

Я серйозно глянув на нього.

— Той лист про продаж землі, який ти відніс Копінґеру. Я також попросив його дізнатися, чи є судна, що прямують до Лондона. Щоб перетнути Велд по цих снігах, знадобився б тиждень, але після листа Джерома я мушу зустрітися з Кромвелем. Мені спало на думку, що може відходити човен, і він є; один відчалює після обіднього припливу з вантажем хмелю. Він має прибути до Лондона за два дні, а за день повернутися. Якщо пощастить з погодою, мене не буде чотири дні. Я не можу проґавити шанс. І хочу, щоб ти залишився тут.

— Але чи варто їхати тепер?

Я заходив туди-сюди.

— Я мушу скористатися цією нагодою. Пам’ятай, король не знає, що тут відбувається. Якщо Джером надіслав якийсь інший лист і король його побачить, у Кромвеля можуть бути проблеми. Я не хочу їхати, однак мушу. І є ще дещо. Пам’ятаєш той меч?

— Той зі ставка?

— На ньому було клеймо ремісника. Такі мечі виготовляють на замовлення. Якщо я зможу знайти майстра, то зможу довідатися, для кого він його зробив. І це єдина підказка, яка в мене зараз є.

— Хіба ще допитати брата Едвіга, коли матимемо докази про продаж землі.

— Так. Знаєш, я не уявляю, як брат Едвіг міг працювати зі спільником. Він здається занадто замкнутим.

Марк задумався.

— Брат Ґай міг убити Синґлтона. Він худющий, проте на вигляд досить міцний, і високий на зріст.

— Міг, але чому саме він?

— Прихований прохід, сер. Тієї ночі він міг легко вислизнути і доступитися до кухні. Йому не знадобився б ключ.

Я знову потер чоло.