Кристель Дабо – Зимові заручини (страница 67)

—    Ви все ще брешете. Коли ми були на гвинтокрилі, Торн намагався відмовити мене від згоди.

Гарне обличчя Беренільди скривилося, ніби сама думка про ненависть Офелії була для неї нестерпна.

—    Гадаєте, такий, як він, дозволить маніпулювати собою таким чином? — вела вона далі. — Цей хлопчик набагато амбітніший, ніж ви думаєте. Він хотів рук чти-ці, я йому їх знайшла. Можливо, побачивши вас уперше, він подумав, що мій вибір його не надихнув? Зізнаюся, я теж у вас сумніваюся.

Офелія була приголомшена. Такий погляд на речі видався їй іще гіршим, ніж здавалася вся ситуація досі. Вона відчувала, як згубний холод проникає в її кров, повільно рухаючись жилами, потрапляючи аж до серця. Коли вона сказала Торну, що ніколи не буде для нього справжньою дружиною, він був такий поступливий... Аж надто поступливий. Він не розгубився, не намагався сперечатися, поводився не так, як поводився б чоловік, яким знехтували.

—    Яка я була наївна! — прошепотіла Офелія.

Протягом усіх цих тижнів Торн так старанно намагався захистити не її, а її руки чтиці. Дівчина важко опустилася на стілець і поправила лакові черевички Міма на ногах. Вона прямо в очі сказала Торнові, що довіряє йому, а він боягузливо відвів від неї погляд. Вона почувалася такою винною, що знехтувала ним, і була така вдячна йому, що не відмовився від неї...їй стало зле.

Знесилено знітившись, Офелія не одразу побачила, іцо Беренільда опустилася поруч із нею на коліна. З виразом співчуття і болю вона стала гладити сплутане темне волосся Офелії, потім обережно торкнулася подряпин на її обличчі.

—    Офеліє, моя маленька Офеліє. Мені здавалося, що вам бракує серця та здорового глузду, але тепер я бачу свою помилку. Будь ласка, не судіть нас із Тор-ном занадто суворо. Ми не намагаємося використати вас заради власного задоволення, ми просто намагаємося вижити.

Офелії хотілося, щоб вона замовкла. Кожне слово Беренільди завдавало їй нового болю. Пригнічена втомою, запаморочена алкоголем, Беренільда притиснулася щокою до її коліна, як дитина, яка благає про ласку. Офелія не була аж така безсердечна, щоб відштовхнути тітку Торна, побачивши в неї на очах сльози.

—    Ви занадто багато випили, — з докором зітхнула вона.

—    Мої... діти, — гикнула Беренільда, притиснувшись обличчям до живота Офелії. — Вони забрали їх у мене одного за одним. Одного ранку налили болиголов у гарячий шоколад Томаса. Потім, одного літнього дня, мою маленьку Маріон зіштовхнули в ставок. Вона була б зараз вашого віку... вашого віку.

—    Пані... — прошепотіла Офелія.

Беренільда не могла втримати сліз. Вона хлюпала носом і зі стогоном сховала обличчя в сорочку Офелії, соромлячись своєї слабкості.

—    І П’єр, якого знайшли повішеним на тій гілці! Одного за одним їх забирали в мене. Я думала, що вже мертва. Я хотіла померти. А він, він... Ви можете сказати мені, що в нього купа недоліків, але він був там, коли Ніколас... мій чоловік... загинув на полюванні. Він зробив мене своєю коханкою. Він урятував мене від відчаю, засипав подарунками, обіцяв єдине на світі, що могло б надати моєму життю сенс!

Беренільда захлинулася риданнями, а потім промовила:

—    Дитину.

Офелія глибоко зітхнула й ніжно прибрала волосся з мокрого від сліз обличчя Беренільди.

—    Ви нарешті були чесні зі мною, пані. Я вас пробачаю.

ПОКОЇВКА

Офелія провела Беренільду до ліжка. Та швидко заснула. Зів’яла шкіра, розмазана туш, запалі очі... Її обличчя видавалося постарілим на сніжно-білій подушці. Офелія сумно подивилася на неї, а потім вимкнула лампу в головах. Як можна ненавидіти людину, яка пережила смерть своїх дітей?

Тітка Розеліна ворушилася на дивані, блукаючи у своєму минулому, і лаялася через поганий папір. Офелія стягнула ковдру з вільного ліжка бабусі й накрила нею свою хрещену. А коли зрозуміла, що більше нічого не може вдіяти, повільно сповзла на килимок і витягнула перед собою ноги. У грудях боліло. Навіть більше, ніж свіжа рана на шоці. Більше, ніж ребра. Це був глибокий, пульсуючий, нестерпний біль.

Їй було соромно. Соромно через те, що не може повернути тітку Розеліну до реальності. Соромно через те, що вважала себе здатною самостійно керувати своїм життям. Соромно, так соромно за те, що була така наївна.

Офелія опустила підборіддя на коліна й із гіркотою подивилася на свої руки. «З деякими жінками одружуються через їхні статки, а мене беруть у дружини через руки».

Глибоко в грудях біль поступився місцем гніву, твердому й холодному, мов крига. Так, вона пробачила Беренільді її розрахунки та обмеженість, але вона нічого не пробачила Ториові. Якби він був щирий з нею, якби не змусив її уявляти те, чого не було, вона, мабуть, змогла б йому пробачити. У нього було багато можливостей сказати їй правду; він не тільки ними не скористався, але в нього вистачило зухвалості під час їхніх зустрічей дозволяти собі слова «Я звикаю до вас» і «Ваша доля мене дуже непокоїть». Це з його вини Офелія бачила прояв почуттів там, де були лише амбіції.

Цей чоловік був гірший за всіх.

Годинник пробив п’яту. Офелія підвелася, витерла очі й рішучим жестом знову наділа окуляри. Вона більше не відчувала зневіри. Її серце гнівно калатало в грудях, з кожним ударом зміцнюючи в жилах рішучість. Хай скільки знадобиться часу, але вона помститься Торну за життя, яке він їй накинув.

Офелія відкрила аптечку, дістала пластир і спиртовий розчин. Поглянувши на себе в люстерко Беренільди, вона побачила обличчя, вкрите синцями, розбиту іубу, глибокі темні кола під очима й похмурий погляд, зазвичай їй не притаманний. Каштанові кучері, що вибилися з розпатланої коси, падали на чоло. Офелія стиснула зуби, провівши спиртовою ганчіркою по подряпині, яку залишила Фрея. Поріз був чистий, наче від скабки скла. Напевно, може залишитися маленький шрам.

Офелія склала чисту хусточку, наклеїла на неї хрест із лейкопластиру, але закріпила цю конструкцію на щоці лише з третьої спроби. Після цього вона поцілувала тітку в чоло.

— Я витягну вас звідси, — прошепотіла Офелія їй на вухо.

А потім підхопила з підлоги ліврею Міма, вдяглася й застібнулася на всі ґудзики. Це маскування точно не захистить її від шевальє, тому доведеться просто не потрапляти йому на очі.

Вона підійшла до ліжка Беренільди та з деякими труднощами зняла з неї ланцюжок, на якому висів оздоблений коштовним камінням ключик. Відчинила двері. Відтоді їй треба було діяти дуже швидко. Апартаменти посланців з міркувань безпеки зачинялися тільки зсередини. Тітка Розеліна та Беренільда міцно спали й були геть беззахисні, тож їм загрожуватиме небезпека ззовні, доки вона не повернеться.

Офелія квапливо пройшла коридором і спустилася службовими сходами до підвалу. Пробігаючи повз їдальню для слуг, вона здивувалася, побачивши там жандармів, дуже помітних у своїх трикутних капелюхах та синьо-червоній формі. Вони оточили стіл лакеїв, які пили ранкову каву, і, здавалося, допитували їх за протоколом. Несподівана перевірка? Краще було не затримуватися.

Офелія пішла на склади, дісталася опалювального котла, а потім завернула в приміщення з трубами. Але Ґаель не знайшла. Натомість вона натрапила на напис, зроблений на оштукатуреній стіні, — об’яву про розшук.

Про цей страшний випадок нам повідомили цієї ночі. Учора ввечері лакей, що служить у Місяцесяйві, ударив беззахисну дитину. Поставив під загрозу репутацію посольства! Ознаки нападника: чорне волосся, невисокий зріст, досить молодий. На момент інциденту він був озброєний веслом. Якщо ви знаєте про лакея, який відповідає цьому опису, негайно зв’яжіться з керівництвом. Винагорода забезпечена.

Філібер,

управитель Місяцесяйва

Офелія насупилася. Цей маленький шевальє — справжня проблема, він таки вирішив її дістати. Якщо вона натрапить на жандармів, то опиниться у в’язниці. їй доведеться швидко змінити свою зовнішність.

Тепер Офелія йшла коридорами, сторожко притискаючись до стін. До пральні вона прослизнула непомітно, мов злодійка. Усередині довелося лавірувати між чанами, над якими здіймався пар, та рядами сорочок на розсувних стрижнях. Із сушильні дівчина поцупила білий фартух та чепець. З пральні — чорну сукню, яка сушилася на вішаку для одягу. Що менше їй хотілося привертати до себе увагу, то частіше вона натрапляла на кошики для білизни та праль.

Перевдягатися в коридорах було б небезпечно, тому Офелія заквапилася на Лазні, 6. їй довелося покружляти, щоб уникнути жандармів, які ходили від кімнати до кімнати й стукали у двері. Діставшись своєї, Офелія зачинилася на два оберти ключа, перевела подих, роздягнулася так швидко, як тільки дозволяло ребро, сховала ліврею Міма під подушкою і вдяглася в сукню з пральні — від поспіху спочатку навиворіт.

Зав’язуючи фартух на талії та закріплюючи чепець на своєму каштановому волоссі, Офелія намагалася дати лад думкам. «Що робити, якщо мене перевірятимуть? Ні, жандарми першочергово підозрюють лакеїв. Що робити, якщо мені ставитимуть запитання? Я відповідатиму тільки «так» чи «ні», мій акцент не повинні помітити. А якщо помітять? Я служу в Матінки Хільде-ґарди. Вона іноземка, наймає іноземців, та й по всьому».

Офелія побачила своє відображення в настінному дзеркалі й обімліла. Вона геть-чисто забула, у якому стані її обличчя! З пластирем і синцями вона мала вигляд побитої бродяжки.