Кормак Маккарти – Стелла Маріс (страница 6)
У цьому тесті немає питань про музику. Наприклад. Вочевидь, музика не рахується. Ось перед нами чорношкірий хлопець з коефіцієнтом інтелекту вісімдесят п’ять, який, згідно з будь-якими вибраними вами одиницями виміру, є музичним генієм. Просто зашкалює. Але для фанатів коефіцієнта інтелекту він — десь те саме, що й недоумок.
Підозрюю, ви думаєте, що розробники цих тестів самі не дуже розумні.
Я ніколи не зустрічала в цій галузі нікого, хто бодай трохи б розумівся на математиці. А інтелект — це числа. Не слова. Слова ми самі вигадали. А математику ні. Питання з математики та логіки в тестах на коефіцієнт інтелекту просто смішні.
І як так сталося? Що інтелект — це числа.
Можливо, так було завжди. А може, ми, власне, прийшли до цього шляхом підрахунку. За мільйон років до того, як вимовили перше слово. Якщо хочете мати коефіцієнт інтелекту понад сто п’ятдесят, то треба краще розумітися на числах.
Я думаю, що на деякі з тестів комусь було б важко дати ті відповіді, які дали ви, якби вони не знали цих тестів заздалегідь.
У мене був невеликий досвід. Я вчилася на «відмінно» з гуманітарних дисциплін у коледжі, не читаючи всіх тих ідіотських матеріалів, які нам задавали.
Ви принципово не читали матеріали?
Ні. Я не встигала.
А чому не встигали?
Бо вісімнадцять годин на добу я займалася математикою.
Дехто б сказав, що це неможливо.
Так. Так і скажуть.
А восьма шкала?
Я не знаю, що це таке.
Її розробили, поміж іншого, для тестування на шизофренію.
Так? І як я впоралася?
Ледь проскочили. Тож, якщо ви маніпулювали тестом, чи не означає це, що ви шизоїд і якось примудрилися збрехати про це? Звісно, тест розроблявся також для того, щоб виявити травми голови й епілепсію.
У дитинстві мене впустили на голову.
Правда?
Ні.
А вся зроблена вами математика? Хіба це все не задавали в школі?
Нічого з неї не належало до шкільних завдань.
А що вас тоді найбільше цікавило?
Я витратила деякий час на теорію ігор. Є в ній щось спокусливе. Фон Нейман нею захопився. Можливо, це не той термін. Але врешті-решт я почала бачити, що теорія ігор обіцяє пояснення, які вона не здатна дати. Бо це справді теорія ігор. І більше нічого. Байдуже, був там Конвей чи не було там Конвея[17]. На початку у вас завжди є лише інструмент, але є надія, що він насправді містить теорію.
Але теорія ігор — це теорія, так?
Як скажете.
Ви тоді жили на горищі бабусиного будинку?
Так. Після смерті матері. Боббі облаштував його для мене.
І саме там уперше з’явилися примари?
Так.
А що вони робили, поки ви займалися математикою?
Я не знаю. Через деякий час я майже їх ігнорувала. За винятком Малюка. Його важко ігнорувати.
Я здивований, що ви не були більш стурбовані їхньою появою.
Ну. Мені було дванадцять. Звідки мені було знати, що це ненормально?
Але ви все ж знали.
Я знала, що це ненормально. Але я не знала, що це ненормально для мене.
Чому його звуть Малюк?
Це скорочення від Талідомідний Малюк. У нього немає рук. Лише ласти.
І він карлик.
Невисока людина.
Хто ще?
Багато дійових осіб. Естрадники. Начебто.
І як, розважали вас ці естрадники?
Ні.
І вони просто з’являються? Нізвідки?
На відміну від чого? Звідкись? Гаразд. Нізвідки. Зупинімося на «нізвідки». Слухайте. Я вже знаю такі розмови майже напам’ять.
Від інших психотерапевтів?
Так.
То що ви хочете, щоб я зробив?
Здивуйте мене.
Здивувати вас?
Так. Що ж. Не буду затамовувати подих. І факти, і припущення з часом розмиваються. У пам’яті відбувається злиття подій, які стають невпорядковані, коли йдеться про реальність. Прокидаєшся від кошмару з відчуттям полегшення. Але це його не стирає. Він залишається назавжди. Навіть коли про нього забувають. Це настирливе відчуття того, що чогось не зрозумів, потім залишиться ще надовго. Про що ви хотіли запитати? Відповідь — ні. Вони просто приходять. Без попередження. Ніяких дивних запахів, ніякої музики. Я їх слухаю. Іноді. Іноді я просто засинаю.
А ви можете спати, коли вони в кімнаті?
Це як розмова із Зеноном[18]. Ви обдумували своє питання? Хіба не дивно, що воно завжди в останньому місці, куди ми зазираємо?
Гаразд. Але загалом вони не викликають у вас страху?
Ні.
А вам це не здається дивним?
Ні. Мені було дванадцять. Я, мабуть, думала, що це частина дорослішання. Усі так думали. Хай там як, мене лякало дорослішання, а не фантоми. Що наївніше твоє життя, то страшніші твої сни. Підсвідомість намагається нас розбудити. У всіх сенсах цього слова. Загроженість просто бездонна. Поки дихаєш, можеш завжди боятися ще більше. Але ні. Вони були такими, якими були. Хай чим вони були. Я ніколи не вважала їх чимось надприродним. Зрештою, не було чого боятися. Натоді я вже зрозуміла, що в моєму житті є речі, про які краще нікому не розповідати. З семи років я більше ніколи не згадувала про синестезію. Це як приклад. Я думала, що це нормально, але, звісно, це не так. Тож я замовкла. Хай там як, я відчувала, що щось насувається, і просто не знала, що саме. Зрештою, ти приймаєш своє життя, незалежно від того, розумієш його чи ні. Якщо я і боялася ейдолонів[19], то не через їхню сутність чи вигляд, а через їхні наміри. Цього я не розуміла. Власне, я розуміла лише те, що вони намагалися надати форму і назву тому, що не мало ні того, ні того. І, звичайно, я їм не довіряла. Можливо, нам варто рухатися далі.
Вони приходять і йдуть з власної волі?
З власної волі?
Так.
Господи. Я не можу відповісти на ваше питання. Єдина воля, яку вони можуть мати, — це щось на кшталт шопенгауерівської Волі.
Я просто намагався зазначити, що для пацієнтів незвично почувати себе затишно зі своїми галюцинаціями. Зазвичай вони розуміють, що вони якесь порушення реальності, і це може їх лише налякати.
Пацієнтів?