Кормак Маккарти – Стелла Маріс (страница 38)
Що ще?
Усе складно.
Які у вас були стосунки з братом?
А ви як думаєте?
Я не знаю.
Я теж. Ви питаєте мене, чи ми це зробили?
А ви зробили?
Ні.
Що ще?
На ту саму тему?
Так.
Кохання — цілком імовірно, теж психічний розлад.
Це серйозна заява?
Так.
Ви в це вірите?
Можливо. А може, й ні. Іноді. Література в цьому плані не надто надихає. Як і життєвий досвід.
Ви хочете сказати, що були закохані у свого брата?
Що ж, як хороший мозкоправ ви, мабуть, вважаєте, що інцест — це шлях до серця дівчини.
Але це не був інцест.
Ні. Просто прагнення.
Ви не хочете про це говорити?
Сердечні справи заслуговують на певну конфіденційність.
Гаразд.
Я знала, що не повинна жити у Вартбурзі, штат Теннессі, і подумала, що, можливо, Боббі з’ясував, де я повинна бути. Де ми повинні бути.
Серйозно?
Так. Я навіть знайшла граматику і почала вчити мову.
А ви знали, з якої саме частини країни походить ваша родина?
Ні. Я хотіла жити в горах. Але не дуже далеко від помірно великого міста. Може, навіть Бухареста. Мені ж потрібна бібліотека. Я хотіла жити біля річки і мати каное.
Каное?
Жалюгідно, правда?
Не знаю. Як довго ви розважали себе цією фантазією?
Досі розважаюся.
Ви хочете зупинитися?
Вибачте. Ні. Усе гаразд.
Ви жили в Європі, але так і не побували в Румунії?
Я не хотіла там побувати. Я хотіла там жити.
Можливо, нам варто зупинитися.
Угода є угода. Невеличка істерика не повинна бути причиною для розірвання контракту.
Ми можемо поговорити про щось інше.
Про туфлі, кораблі і сургуч[56].
Ви заздалегідь плануєте наші розмови?
Я впевнена, що не була першою дитиною, яка зацікавилася тим, що таке «сургуч». Ні. Я імпровізую. Як і ви.
Я подумаю про це. Дещо занотую.
А які ваші плани щодо касет?
Напишу статтю, якщо все піде добре. Гадаю, ми про це домовилися.
За умови, що мені не доведеться її читати.
Ви з раннього дитинства дивилися на світ настільки песимістично?
Ніби до статевого дозрівання все було сонячно і райдужно?
Не знаю.
Не думаю, що люди помиляються, хвилюючись про те, чого хоче для них світ. Навколо багато поганих новин, і деякі з них прямують до вас.
Втопитися в озері Тахо. Це був серйозний намір?
Дуже серйозний. Здається, там так і написано.
Тут згадується. Але ви відмовилися від цього.
Так.
Чому ви змінили думку?
Дівчата не люблять мерзнути.
Серйозно?
Я сіла і все обдумала.
Жодних несподіванок.
Я переглянула фізіологію такого вчинку. Вийшло не дуже обнадійливо.
Хочете поговорити про це?
Звісно. Якого біса.
У нас ще є час.
Що ж. Насамперед розумієш, що паніка, яка супроводжує задуху, атавістична. Вона така ж стара, як і сам мозок, і з нею нічого не вдієш. Ми можемо думати, що наберемося хоробрості опанувати її, але не вийде. Вона повністю переважає розум. У цьому в нас багато спільного зі щурами. Можна сказати, що страх падіння теж примітивний, але альпіністи, які падали, вірячи, що на них чекає смерть, усі як один заявляли, що відчували спокій і прийняття. Чому так відбувається?
Я не знаю.