Кормак Маккарти – Стелла Маріс (страница 27)

Хтось колись сказав, що біль — сировина для мистецтва. Це стосується і музики?

Не знаю. Я ніколи не писала музику. Але гадаю, що це може бути правдою.

А як щодо математики?

Математика — це лише піт і важка праця. Хотілося б, щоб це було романтично. Але це не так. У найгіршому випадку є звукові натяки. Але встигати важко. Ми не наважуємося спати й іноді не лягаємо дві доби, але нічого хорошого. Ми ухвалюємо рішення, але раптом виявляємо, що є ще два, які чекають на ухвалення, а потім чотири, а тоді вісім. Ми повинні змусити себе зупинитися і повернутися назад. Щоб почати знову. Ми не шукаємо краси, ми шукаємо простоти. Краса приходить пізніше. Коли ми вже все зіпсували.

І воно того варте?

Як ніщо інше у світі.

Що ви вважаєте єдиним необхідним дарунком?

Віру.

Ви навіть пожвавилися.

Що ж. Ви мене підманули.

І ви думаєте, що вона сильно відрізняється від музики? Математика.

Музичні принципи, якими послуговувалися такі композитори, як Бах… Гаразд. Немає таких композиторів, як Бах. Є тільки один Бах. Але якщо на мить знехтувати цим, то можна сказати, що ці принципи можуть вивчити і неспеціалісти. Вони існують для того, щоб їх вивчати. Або ні. Вони просто існують незалежно від того, чи буде колись написана перша нота. Хіба це не правда?

Звучить як платонічна музика. На мій погляд.

Так. Принаймні так погано. Шопенгауер вважав: якщо весь усесвіт зникне, музика залишиться. Принципи і є музикою. Без цих принципів ми маємо лише шум. Коли чуємо фальшиву ноту, ми здригаємся. Ми всміхаємося, плачемо або йдемо на війну. Чи могли б ви це пояснити? Як ми знаємо, що хтось танцює? А якщо вони танцюють не в такт музиці?

Я не знаю.

Ні. Але цей набір принципів — гадаю, я маю назвати їх законами, законами музики — самодостатній і завершений. Вони відомі, й інших більше не буде. Чи стосується це математики? Чи існує велика об’єднувальна теорія математики? Друга проблема Гільберта[43]? Мрія Кантора? Це здається вкрай малоймовірним. Ленґлендс чи не Ленґлендс. І все ж хіба не повинно бути бодай опису математики? І якою вона є, і якою має стати. Я хотіла займатися математикою. Але я й хотіла її розуміти. А цього ніколи б не сталося. Я навіть не могла сформулювати питання.

Я здивований, що розуміння математики виявилося вам не до снаги. Це непокоїть більшість математиків? Чи вони просто роблять розрахунки?

Гадаю, для більшості це швидкоплинне занепокоєння. У кращому разі.

Ви сказали, що математика — це здебільшого наполеглива праця. Але я досі не знаю, як ви нею займаєтеся.

Так. Спочатку треба роззутися і зняти шкарпетки. Щоб мати одночасний доступ до десяткової системи числення.

Звідки ви знаєте, що я вам не повірю?

А звідки ви знаєте, що не варто? Головне питання полягає не в тому, як ми займаємося математикою, а в тому, як це робить підсвідомість. Як так виходить, що вона розбирається в цьому явно краще за нас? Ми намагаємося розв’язати математичну задачу, а потім відкладаємо її на деякий час. Але задача нікуди не зникає. Вона знову з’являється під час обіду. Або коли ми в душі. І каже: Поглянь. Що думаєш? А потім ми дивуємося, що вода в душі стала холодною. Або суп захолов. Чи це означає займатися математикою? Боюся, що так. Як вона це робить? Ми не знаємо. Я ставила це питання дуже хорошим математикам. Як підсвідомість займається математикою? Деякі замислювалися над цим, деякі — ні. Здебільшого вони, здається, вважали, що навряд чи підсвідомість робить це так, як це робимо ми. Однак мене здивувало те, з якою безжурністю вони зустріли цю новину. Нібито саму суть математики щойно не затягнули під їхнім носом на лаву підсудних. Дехто подумав, що якщо підсвідомість знає математику краще за нас, то вона повинна нам про це сказати. Ну, можливо. А може, вона вважає, що ми недостатньо розумні, аби це збагнути.

Я не впевнений, що розумію, як воно спрацює.

Ніхто не розуміє. Іноді виникає чітке відчуття, що займатися математикою — це здебільшого просто згодовувати підстанції дані й чекати, що з цього вийде. Я навіть не впевнена, що так уже й мудро довіряти все пам’яті. Те, що ми вводимо, лишається зафіксованим. Так, щоб махінації підсвідомості такими не видавалися. Я не люблю нічого записувати. Це добре? Я не знаю. Ґротендік усе записує. Віттен нічого не записує. Але мені здається, що для більшості людей те, що вони не занотовують, дає їм свободу шукати нові аналогії. Вони роблять свою справу і час від часу повертаються, щоб нам відзвітувати. Записане твердження — або рівняння — це як вказівник. Проміжна станція. Вона повідомляє нам, де ми перебуваємо, і дає нам нову відправну точку. Дірак малює картини. Навряд чи він вірив, що існують графічні зображення сутностей настільки малих, щоб стягнути частинку світла, але у нього була інженерна освіта, і вона не давала йому спокою. Дивацтва стають у пригоді. Люди, які добре рахують на справжній рахівниці, можуть також добре рахувати і на уявній.

Це правда?

Ні. Я все вигадала. Господи.

Перепрошую. Але, думаю, я вперше чую опис того, як підсвідомості надається така автономія.

Що ж. Вона вже давно сама по собі. Звісно, її єдиний доступ до світу — через наш сенсоріум. Інакше вона б блукала в темряві. Як наша печінка. З історичних причин вона не бажає з нами розмовляти. Вона віддає перевагу драмі, метафорі, образам. Але вона нас чудово розуміє. І не має жодних інших причин існувати, окрім нас.

Чи є у нас робочі стосунки з підсвідомістю? Це обопільна домовленість?

Ні. Не будемо перебільшувати.

Чи можемо ми її ігнорувати?

Звісно. Якщо забажаємо. Можна назвати це переходом на ручне керування. Звісно, це не завжди хороша ідея.

Ви обговорювали ці ідеї з іншими терапевтами?

Не дуже. Їм швидко набридало.

І що вони казали? Якщо їм не дуже набридало.

Нічого. Вони записували мої відповіді. Або просто записували. Або я змінювала тему.

Як зараз.

Ні. У нас поки все гаразд.

Гадаю, що ваші заперечення проти душолікарів мають довгу історію.

Усе так.

На що ви найбільше скаржитеся?

Не знаю. Можливо, на їхній брак уяви. Їхня плутанина категорій, на які вони схильні групувати своїх пацієнтів. Ніби назва і ліки — це те саме. Те, як вони ігнорують повну відсутність ознак, що підтверджують навіть найменшу ефективність їхньої терапії. В іншому з ними все чудово.

Це обнадіює.

Хай там як, це приємне домашнє господарство, яке ви для себе створили. Здавалося б, порушена тема — реальність, і це саме по собі досить кумедно. Втім, ви, ймовірно, завдаєте лише мінімальної шкоди. Якщо ви допомагаєте пацієнтам бути одягненими, нагодованими і не виходити на вулицю — це вже добре.

Малюк. Він намагається на вас впливати? Каже вам, що робити? Я вже питав про це раніше, але досі не з’ясував.

Я зв’яжуся з вами пізніше.

Перепрошую?

Мені доведеться придумати іншу відповідь. Я впевнена, що він давав мені поради, що мені робити. Час від часу. Що ж до впливу на мене, то навіщо б інакше він з’являвся?

Як ви вважаєте, голос може змусити людину вчинити самогубство?

Ви підозрюєте, що Малюк поступово підштовхував вашу підопічну до краю?

Просто питаю.

Якщо людина має слухові галюцинації, вона неминуче встановлює певний зв’язок з цим голосом. Більшості самогубців не потрібен голос. Однак змушує замислитися те, що у тваринному світі рівень самогубств залежить від рівня інтелекту, і можна було б поцікавитися, чи стосується це не лише окремих осіб, а й цілих видів. Я б поцікавилася.

Як ви думаєте, є щось спільне між самогубцями? Якийсь спільний менталітет?

Так. Їм не подобається тут перебувати.

Що ж.

Я граюся в розумницю. Бо я не в найкращому гуморі. Впевнена, ви це помітили.

Хочете зробити паузу?

Усе гаразд.

Добре.

Я припускаю, що, якщо світ — це наш конструкт, то обговорювати його крізь призму його ж автономії буде непевною справою. Це сприйняття, і тому я не знаю, що б означало, що він має власне життя. Я б сказала, що у нього його немає. У нього є наше життя. А потім немає.

Ви щось подібне говорили раніше?

Гадаю, так.

Іншим терапевтам?

Так.

Як вони відреагували?