Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 60)
— Я сумніваюся, що будь-яка з цих версій є правдивою. Чи були ці тексти написані одразу або ж це легенди, складені й записані набагато пізніше?
Тон узяв пластину, підніс прозорий кришталь до вогника свічки
— Що є правдивою історією, а що ні? Звідки нам знати? Я особисто нічого з цього не пам’ятаю, так само, як і ти.
Шадрі замислилася, а потім поставила запитання, яке вжахнуло би будь-якого хранителя.
— Чи справді ця давня історія має для нас значення зараз? Люди виживали впродовж двох тисяч років після того, як Люті знищили світ і покинули нас. Ми відновлювалися, створювали власні міста. Ми маємо записи про ті жахливі перші століття, коли ми зцілювали світ. Як дбайливі господарі, ми доглядали за пошрамованими полями й висаджували нові ліси замість знищених, і через дві тисячі років земля відновилася, стала майже здоровою. Ось що для мене важливіше.
— А тепер Люті повернулися, — мовив Тон. — Я не вважаю, що це привід для святкування.
— І я так не вважаю. — Шадрі вибрала один з кришталевих документів, які Тон привіз із півночі, а потім витягла чистий аркуш паперу. Вона так довго блукала трьома королівствами зі своїми скромними щоденниками, що звикла писати дуже густо, вщерть заповнюючи словами кожну сторінку. Тому тепер їй здавалося марнотратством списувати стільки паперу, але ж вона записує історію, документує дуже важливі нові відомості. Шадрі відчувала гордість, що виконує таку потрібну роботу.
— До справи.
Тон провів довгим пальцем по кришталевій поверхні, наче самий лише кінчик його пальця міг витягти правду з документа.
— Ти готова, Шадрі?
Вона поправила чистий аркуш, взяла перо і вмочила його в чорнило.
— Готова.
Тон уколов великий палець і крапнув кров’ю на кришталеву пластину, перш ніж його вроджені здібності до зцілення зупинили кровотечу. Кров на кристалічній пластині почала взаємодіяти з написами, активуючи їх, щоб шари тексту відобразилися, розгорнувшись у повітрі.
Тон надиктував історії про деякі з останніх битв, у яких виснажені та майже винищені армії билися в горах. Більшість людей-піхотинців вже було вбито, а частина ландшафту перетворилася на чорне скло від магічних вибухів і потоків крові.
У крутих горах, які тепер називаються Хребет дракона, королева By зійшлася в останньому бою з королевою Онн. Вони билися на вершині горн, уся земля двигтіла, текли потоки лави, і сам світ навколо них розламувався і розпадався. Дві королеви зітнулися, схрестивши кришталеві списи і гостро відточені мечі, що символізувало їхнє давнє протистояння, їхню потребу помсти.
Тон зупинився.
— Я знайшов опис цієї ж битви, написаний піщаними Лютими, і це зовсім інша історія. — Він грубувато пирхнув. — Кожна сторона бачить усе по-своєму.
Він закінчив читати про те, як By поранила Онн в обличчя, а потім велике виверження вулкана струсонуло гори, розкидавши суперниць у різні боки. Крижані Люті віднесли свою поранену королеву у безпечне місце, а піщані Люті відступили по випаленій землі. Обидві раси поринули в сон на дві тисячі років.
— Краще б вони не поверталися, — пробурмотіла Шадрі. — І залишили нас у спокої.
Тон витягнув ще одну випадкову пластину зі стосу й прочитав важливу історію про двох Лютих, які насправді билися з Оссусом. Одну величезну армію очолювала Дар з клану крижаних Лютих, хоча, як не дивно, у тексті йшлося просто про
— Думаю, що я, напевно, був замурований у горі Вада задовго до того, як Дар і Рао билися з драконом, — сказав Тон. — Я не пам’ятаю цього.
Зацікавившись, Шадрі провела пальцем по губах.
— Отже, Дар була з крижаних Лютих, а з інших документів очевидно, що Рао походив з піщаних Лютих. У цій історії вони б’ються разом, об’єднавши зусилля проти спільного ворога.
— О, нова ідея! Хоча я впевнений, що обидві раси заперечуватимуть твою версію. Здається, вони вже забули про це.
— Та й чи було це взагалі правдою, — пробурмотіла Шадрі.
— Спис Дар висить за троном королеви Онн, — мовив Тон, — і на його лезі все ще є сліди крові дракона. Я сам бачив. Це свідчить про те, що історія принаймні частково правдива.
Шадрі була налаштована більш скептично.
— Хто завгодно може повісити на стіну закривавлений спис і розповідати байки. А ще здається безглуздим, що дракон може бути настільки великим, що його поховане тіло утворює гірський хребет. Якщо Оссус справді такий велетенський, як Люті зможуть його перемогти? Навіть якщо всі вони об’єднаються?
Тон із сумнівом подивився на неї.
— Ти знаєш, скільки лиха існує на світі. Поглянь лише, що сталося з моєю бідолашною Елліель. Ми знаємо, що ішаранці вчинили з вашим конаґом Конндуром. Ми бачили, як крижані Люті знищили людей на озері Бакал. Дракон є втіленням цього зла. Кур повинен був мати якийсь задум щодо всього цього. — Він почухав потилицю, насупивши брови. — Дивно говорити про нього так. Якщо я...
— Давай повернемося до історії, — перебила його Шадрі. — Кур очистився від усіх лихих думок і використав їх, щоб створити величезного дракона. Але це не має сенсу. Якщо все зло у світі зосереджене в драконі, похованому глибоко під горами, то чому ж воно все ще гуляє світом? — Вона розчаровано розвела руками. — Чому існує насильство, злість і помста? Ми бачимо це скрізь! Чому люди все ще заподіюють одне одному такі жахливі речі? Чому Люті все ще ненавидять своїх супротивників? Зло не поховане!
— Сумніваюся, що всі темні сили, вся темрява залишилися запечатаними всередині дракона, — відповів Тон. — Як один дракон міг умістити все це? Можливо, зло притаманне нам... або вам. Можливо, ви народжуєтеся з ним. Це виглядає, так наче Кур, очищуючись, зачерпнув відро води зі струмка, але потік води не припинився.
— Тоді на що сподіватися? — запитала Шадрі. — Якщо Люті за своєю природою недосконалі, а отже, і ми, люди, — їхні вторинні творіння — теж недосконалі, то вбивство дракона не зупинить зло.
Тон вже не звертав уваги на літери, що мерехтіли в повітрі.
— Це правда. Потік тектиме й далі.
Шадрі нахилилася ближче і запитала:
— Ти відчуваєш зло в собі? Ти не людина, і я не зовсім впевнена, що ти звичайний Лютий. Якщо ти Кур, то в тобі немає зла... Якщо ти повністю очистив себе від усієї цієї темряви, чи відчуваєш ти ненависть? Чи відчуваєш
— Я не знаю, яким мало би бути це відчуття... — Він знизав плечима. — Можливо, нам усім потрібні твердість і м’якість, сила і слабкість, щоб бути по-справжньому сильними.
Тон змахнув рукою, і літери в повітрі зникли. Обговорення з Шадрі зацікавило його набагато більше, ніж читання документів.
— Можливо, один дракон не може вмістити всі темні сили бога. А що, як зло з Оссуса просочується у світ... і так відбувалося протягом століть?
Шадрі захопилася цією ідеєю.
— А може Оссуса вже немає, але він усе ще живе всередині кожного з нас. Якби все зло у світі було надійно поховане, якби кожне створіння — кожен Лютий і кожна людина — було цілком добрим і чистим, то як би взагалі можна було виміряти зло? Чи існувало б воно взагалі?
Тон, замислившись, надовго замовк.
— Я не знаю. — Він підняв іще одну пластину і вколов великий палець, знову відкривши рану. — Давай вдовольнимося легендами замість філософії. Іноді в цьому більше сенсу.
57
На пагорбах показалася валка ауґів, двадцять тварин, що йшли по двоє в ряд. Великі рептилії важко сунули, перебираючи м’язистими лапами і тягнучи за собою дерев’яні сани, навантажені незвичайним обсидіановим матеріалом.
Аданові це нагадало караван утауків. Очолював процесію суворий маг Аксус, слідом за ним рухалися ще троє Лютих з касти робітників. Коли Адан вийшов їм назустріч, ауґи зупинилися. Вартові Стяга вже були напоготові, зайнявши позиції позаду Адана, але король все одно почувався самотнім без Пенди та її батька.
Маг Аксус не зійшов з коня, лише повернув до короля обличчя в глибоких зморшках.
— Королева By наказала мені доставити це димчасте скло і дати вказівки, як його використовувати. Димчасте скло — могутня речовина. — Інші Люті почали розпрягати звірів. Сани просіли під вагою, немов з них зняли заклинання.
Адан подивився на стоси чорних пластин, що поглинали все світло дня. В інших ящиках лежали друзки та уламки. Його тесть часто носив у вусі сережку з підвіскою із чорного скла, а вантаж навіть одних із цих саней коштував цілий статок.
— Ви привезли мені великий скарб.
— Це не скарб, а запаси для війни. Як пояснила королева By, це димчасте скло слід використати для покращення зброї ваших воїнів. З таким озброєнням вашій армії, можливо, вдасться вижити, коли ми будемо битися з крижаними Лютими. Королева хоче, щоби ви вбили якомога більше крижаних Лютих.
Робітники-Люті підняли листи обсидіану. Аксус продовжив:
— Використовуйте димчасте скло, щоб зробити щити непроникними для магії крижаних Лютих. Більші шматки можна застосовувати як метальну зброю. — Застигле обличчя мага скривилося, що могло вказувати на спробу посміхнутися. — Дрібніші уламки можна використовувати для стріл і списів, які пробиватимуть обладунки крижаних Лютих. Довгасті уламки можна вплавити в мечі, щоб посилити їхні клинки. Димчасте скло добре сплавляється зі сталлю.