Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 59)
Семі відчула, що її тягне до мерехтливої сутності, яка захищала їх. Вона підійшла ближче, відчуваючи потріскування енергії у повітрі, схоже на слабе відлуння грози. Вона обережно простягнула руку, торкнувшись поля. Кінчики пальців поколювало, але не боляче. Дівчина сильніше притиснула долоню до завіси й відчула всередині тепло, зв’язок.
Чи міг цей дивний захисник бути новим божком, який проявився від постійних молитов за емпру Ілуріс? Щодня люди співали молитви та приносили жертви — не просто божку в Сереполі, але також і самій емпрі. Семі припускала, що новий божок був прив’язаний до Ілуріс, а через неї і до Семі.
Дівчина сильніше пригасла долоню, насолоджуючись заспокійливим тріпотінням, знаючи, що ця істота захистить їх.
Солдати, що шукали їх, вже давно зникли в коридорі, але невидимий охоронець залишався на місці. Семі прошепотіла: «Дякую» — і відчула, що він зрозумів її. Вона також відчула, що йому було цікаво і навіть трохи страшно через те, що він опинився в такому становищі. Можливо, він не розумів, що трапилося.
— Я розповім тобі все, якщо ти залишишся, — пообіцяла Семі. — Коли я поясню тобі те, що знаю, ти зможеш краще нас захистити. — Тепле поколювання всередині неї було способом божка підтверджувати, що він розуміє її слова.
Вос дивився на Семі з благоговінням. Вона посміхнулася, радіючи, що змогла справити враження на вродливого капітана гвардії. Нарешті Семі дозволила собі почуватися у справжній безпеці.
Аналера принесла кошик з копченою рибою та свіжими яблуками, пройшовши крізь розмите маскувальне поле, і тепер роздавала їжу. Всі ці тривожні тижні, упродовж яких вони переховувалися в підземеллі, стара служниця приносила їм не лише їжу, а й новини ззовні. Стара жінка розповіла про чутки, що ширяться містом через загадкове зникнення емпри Ілуріс. Поговорювали про зраду і таємне вбивство, в яких Кловус був очевидним винуватцем.
— Жрець Кловус поїхав до Тамбурдина з частиною ішаранського війська, — повідомила Аналера. — Варвари-гетррени стали частіше нападати на Тамбурдин. — Вона скривилася. — Я дуже рада, що зараз цього чоловіка тут немає.
Семі подивилася на Аналеру, і в голові в неї закрутилися думки про нові можливості, які раніше не приходили їй на розум.
— Це може бути слушною нагодою для нас. — Вона подивилася на каптані Воса, і він кивнув. Почервонівши, він підвівся на ноги, ледве стримуючи хвилювання.
— Якщо верховний жрець Кловус поїхав до Тамбурдина, — сказала Семі, — ми повинні скористатися цим. Принаймні пустити чутки по вулицях, з’ясувати, хто наші союзники. — Вона намагалася думати про те, що б зробила емпра Ілуріс. Семі перебирала в пам’яті уроки емпри, її розповіді про мистецтво управління державою. Заради Ілуріс їй потрібно було знайти спосіб втримати ситуацію в країні, інакше її наставниця не матиме трону, коли нарешті прокинеться.
— Чи варто нам винести емпру до людей? — спитала Аналера. — Показати їм, що вона ще жива? Ми зможемо розкрити плани заколотників.
Семі більш за все хотіла цього, але вона була достатньо мудрою, щоб розуміти великий ризик та згубні наслідки такої дії.
— Вони побачать непритомну жінку при смерті. Вони будуть думати, що емпра слабка, а тому будуть боятися.
— Ми знаємо, що за тими вбивцями стоїть Кловус, — втрутився Вос, — але ми не маємо доказів. Його люди постійно шукають нас. — Він подивився на мерехтливу сутність, яка служила їм маскувальним прикриттям. — Якби не наш охоронець, нас би виявили ще кілька тижнів тому.
— Ми не знаємо, скільки таємних союзників є в Кловуса, — продовжила Семі. — Ця змова може пронизувати і військо, і палацову охорону. Якщо ми викажемо себе, але не матимемо союзників, емпру і всіх нас цілком можуть вбити ще до того, як ми встигнемо сказати людям хоч слово.
— Але ви не можете просто ховатися, панно! — сказала Аналера, а потім умисно додала, — Ваша величносте. Народ не знає, що й думати. Вони вже давно нічого не чули про свою улюблену емпру, не бачили її, хіба тоді, коли її швидко пронесли вулицями після повернення з острова Фулкор. Навіть ви, Семі, не показалися їм, щоб зайняти своє місце.
— Я була недостатньо сильною, — сказала Семі.
— Мої бійці Яструбиної варти допоможуть тобі, — відповів Вос. —
Семі думала про те, що вона може зробити, навіть перебуваючи тут, у пастці. Ілуріс сказала б їй думати і бачити
— Ми повинні посіяти зерна. Аналеро, у вас є зв’язки в місті, в ремісничих кварталах, на ринках. Поговоріть з іншими слугами, торговцями, власниками крамниць, ремісниками, простолюдинами.
— О так, Ваша величносте. Щодня я чую, як люди висловлюють свої побоювання за емпру, моляться, щоб вона повернулася. Ви теж це чули з вікон вежі.
— Моляться за неї... — повторила Семі і подумала про мерехтливу силу, що захищала їх. — Нехай продовжують молитися, але також скажіть їм, що емпра перебуває з божками, що вони охороняють її від зради в її власній країні. І коли вона стане достатньо сильною, вона повернеться. — Дівчина прикусила нижню губу, посміхнувшись від того, що сама запропонувала. — Так, поширюйте чутки. Нехай її народ говорить про це.
— О, так.. — Тонкі губи старої служниці розпливлися в усмішці. — Це буде як брижі від камінців, кинутих у ставок. Одні говоритимуть, потім інші. Всі в це повірять, поки верховного жерця тут немає.
— Розкажіть про це всім людям, яким зможете, — попросила Семі. — Складіть список наших найнадійніших прихильників, людей, до яких ми зможемо звернутися, коли прийде час, але не записуйте його.
Аналера похмуро кивнула.
— Я б не стала піддавати таких людей ризику. — Вона торкнулася скроні. — Я знатиму. Я пам’ятатиму, хто досі вірний.
— Добре, — мовила Семі, взявши з вдячною посмішкою обидві руки Аналери у свої. — Поки верховний жрець у Тамбурдині з ішаранським військом, настав час нам тихцем зібрати власну армію.
56
Коли Елліель і Тон повернулися з півночі, але без маленького хлопчика, який би тулився до них у сідлі, король Колланан відчув, що його серце розбите вдруге. Опустивши голову, він стиснув руку Тафіри.
— Кров предків, що вони зробили з бідолашною дитиною?
Вершники притримали коней біля воріт, де їх зустрічали король і королева. Ще не зійшовши на землю, Елліель подивилася на Колла.
— Ваш онук живий, Володарю, але королева крижаних Лютих відмовляється його відпустити. Вона вважає Вірча своїм домашнім улюбленцем.
Колланан боровся з почуттями, що охопили його. Бірч міг бути живий, але королева Онн знала про цінність дитини як заручника... якщо Люті взагалі розуміли такі речі. Коли підкріплення піщаних Лютих прибуде для нападу на фортецю біля озера Бакал, як відреагує Онн? Тепер, коли спроба задіяти дипломатію зазнала невдачі, чи не відправить вона тіло хлопчика назад як акт помсти? Наскільки вона цінує його?
— Чи знає вона, що він онук короля? — спитав Колл.
Елліель замислилася.
— Навряд, Володарю.
— Я не думаю, що вона бачить значні відмінності між людьми, — мовив Тон. — Я скористався своїми силами, щоб залякати їх, але Онн погрожувала вбити хлопчика, якщо я застосую більшу силу. Мені... мені прикро, що я не зміг досягти, чого ми хотіли.
Тафіра підвела погляд на збентежених вершників, помітивши виснажених коней, пошарпану збрую, зім’ятий одяг.
— Дякую вам за намагання. Це була відважна спроба.
— Чи готувалися Люті до нападу? — запитав Колл. — Скільки у нас
Тон ворухнувся в сідлі, ніби задивившись на високі стіни Феллстаффа.
— Сила Тона змусить королеву Онн двічі подумати, перш ніж нападати на нас, — сказала Елліель. — Сумніваюся, що вона коли-небудь бачила щось подібне.
— Крижані Люті збирають величезну армію на півночі, — додав Тон. — Вони вважають піщаних Лютих своїми смертельними ворогами, а люди для них, схоже, не більше, ніж якась дрібниця.
Елліель кивнула.
— Погоджуюся. Скидається на те, що Нортерра не найбільше турбує королеву.
Тон, повеселішавши, повернувся до короля.
— Однієї мети ми таки досягли. — Він поплескав по двох великих загорнутих пакунках, приторочених до сідла. — Крижані Люті запропонували всі свої історичні записи.
Посмішка Елліель була сповнена гордості.
— Ти не залишив їм вибору.
Тон відповів зніяковілою усмішкою.
— Ми з ученою дівчиною дізнаємось якомога більше про те, хто я і хто такі Люті.
У каміні палав теплий вогонь, освітлюючи замкову бібліотеку. Покл підкидав дрова двічі на годину, переважно задля того, щоб побачити Шадрі. В канделябрах горіли свічки, крізь вікна проникало слабке сонячне світло. Дівчині тут було тепло й затишно, а тому й зручно здобувати знання.
Шадрі мріяла, що колись сама зможе читати мовою Лютих. У них ще залишалися для вивчення цілі стоси документів піщаних Лютих. Вони з Тоном переклали і занотували лише невелику частину з них.
Стоячи перед довгим бібліотечним столом, Тон шанобливо розкладав пластини, які щойно дістав від королеви Онн.
— Тепер, отримавши обидва набори історичних хронік, ми маємо історію раси Лютих... моєї раси? Дуже скоро, вчена дівчино, ми знатимемо про Лютих більше, ніж будь-хто у світі.
Шадрі постукала по кришталевих пластинах і подивилася на списані аркуші поруч, на яких вона вже записала інші легенди, в тому числі апокрифічну історію про Кура, який сховався всередині гори, щоб забути своє горе.