Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 54)

Мамули зібралися навколо чоловіків, наче ті були великою дивиною, Істоти підняли руки вгору, щоб продемонструвати, що не мають зброї чи лихих намірів.

— Король, — виговорив один з мамулів.

— Король Нортерри, — повторив інший.

Вони без упину гомоніли й перешіптувалися, підходячи ближче до Ласіса.

— Це, мабуть, ті, — припустив Ласіс, — що вижили тієї ночі після нашого нападу. Їхні халупи згоріли, і вони розбіглися. — Раптом на його обличчі з’явилося здивування, ніби від якоїсь здогадки. — Можливо, вони скористалися шансом здобути свободу, сховавшись у лісі.

Ризикнувши, Колл простягнув свій молот у бік крижаної фортеці на іншому боці замерзлого озера.

— Це мої вороги. Крижані Люті вбили моїх людей, і я хочу зруйнувати ці стіни. Я прийшов сюди, щоб з’ясувати, як ми можемо це зробити.

Мамули про щось загомоніли між собою, а потім заворушилися, наче метушливі мурахи. Колланан не міг зрозуміти, чому вони весь час рухаються. Вони розчистили широку ділянку снігу, схожу на чисте полотно. Один з мамулів вказав на Колла.

— Король Нортерри Колланан. — Потім вказав на фортецю. — Вороги крижані Люті.

Рухаючись, немов єдиний організм, мамули позривали гілки зі стовбура сріблястої сосни і, обідравши бічне гілля, виготовили загострені палички. Працюючи надзвичайно злагоджено, вони намалювали на снігу детальну схему, позначивши берег озера, господарські споруди, а потім накреслили точне зображення фортеці крижаних Лютих. Мамули вказали паличками, де головний арочний вхід, а де інші проходи та бічні стіни. Вони накреслили верхній рівень споруди, показавши кімнати та великі зали.

Вражений Колл, роздивляючись їхні зображення, бачив, де стіни фортеці були найтовстішими, а брама — найвразливішою. Ласіс уважно вивчав малюнок. Мамули зробили ще один ескіз, на якому зобразили підземні сховища.

Колл погладив вкриту інеєм бороду.

— Це набагато більше, ніж я сподівався дізнатися.

— Так і є, — мовив Ласіс. — Нам не потрібно під’їжджати до самої фортеці, де нас могли б схопити.

— Тафіра буде рада, що я не наражався на більшу небезпеку. — Колл повернувся до мамулів. — Дякую вам.

Істоти кинулися до дерев, мов голуби, що розлетілися по подвір’ю.

Шадрі воліла б проводити кожен вечір за ретельним вивченням хронік піщаних Лютих, які Тон привіз із південної пустелі. Історії були дивовижними, і з них можна було стільки всього дізнатися!

Але Покл запросив її до своєї улюбленої корчми у Феллстаффі, наполягаючи, щоб вона пішла з ним. Після того, як юнака врятували з містечка Лейк Бакал, він працював у замку: носив дрова та підтримував вогонь у камінах. Покл тримався дівчини як несподіваного друга, а вона бачила в ньому когось, з ким можна поговорити. Він слухав, коли вона намагалася навчати його, і, хоча він здавався зачарованим звуком її голосу, вона не була певна, чи якісь знання осідають в його голові.

Однак, коли в його кудлату голову потрапляла якась думка, він ставав упертим, і його важко було переконати вчинити по-іншому.

— Але ж у них сьогодні гусячий пиріг! Ти повинна піти. Він дуже смачний.

— На замковій кухні мене добре годують, хіба ні?

— Добре, але не так. — Очі Покла сяяли. — До того ж скарбник заплатив мені достатньо кишенькових грошей, щоб я міг купити тобі вечерю. Ну будь ласка!

Побачивши його сповнені надії очі, Шадрі була здивована тим, що вона так багато для нього значить. Спочатку вона збагнула, що Покл хоче справити на неї враження, прагне її товариства. Чи він заграє з нею? Вона спробувала осмислити цю думку. Навчаючись, дівчина отримувала знання про історію, математику, музику, анатомію людини та будь-які інші предмети, які її цікавили, але, коли справа дійшла до романтичних стосунків, виявилося, що в неї мало досвіду.

— Гаразд, якщо ти вже так просиш.

У корчмі було гамірно, ель був кислий, але гусячий пиріг виявився таким смачним, як Покл і обіцяв. Одного пирога вистачило б на двох, проте Покл хотів продемонструвати свою щедрість і замовив два. Однак, сівши за грубий дерев’яний стіл навпроти Шадрі, юнак не знав, що говорити. Вони їли мовчки, поглинені навколишнім шумом, аж поки Шадрі не взяла на себе тягар розмови. Вона розказувала про історії спадків, які колись прочитала, про нові документи, які знайшла у святилищі пам’яті Феллстаффа, про деякі легенди, які переклав Тон, і навіть про міфи, які могли б пояснити, ким насправді був таємничий Лютий. Покл з полегшенням слухав, наче рух її губ заспокоював його. Шадрі подумала, що він схожий на телепня.

Продовжуючи говорити про все, що спадало їй на думку, Шадрі раптом замовкла просто посеред речення, перервана вибухом невеселого сміху у дальньому кутку великої зали. Капітан Рондо та його люди, не одягнені зараз в однострої Співдружності, замовляли ель по другому колу.

— Я знаю про ішаранську кухню, — сказав Рондо своїм людям, і його гучний голос почули всі у великій залі. — Якщо ти її скуштував, то відчуваєш якийсь незрозумілий присмак. Вони використовують свої заморські спеції, і деякі з них є отрутою для нормальних людей.

Шадрі насупилася, бо вона сама куштувала багато страв за рецептами королеви Тафіри. На смак вони були екзотичними, але всі страви здавалися їй дуже смачними.

— В Ішарі вони додають людську кров, коли готують їжу. Саме так вони тушкують м’ясо, — продовжував Рондо. — У храмах, де живуть їхні мерзенні божки, усі люди ріжуть собі руки і віддають свою кров. Я чув, що емпра Ілуріс келихами п’є охолоджену кров у спекотні літні дні.

Його супутники забурчали. Хтось недовірливо засміявся, проте інші відвідувачі корчми прислухалися. Побачивши, що він привернув їхню увагу, Рондо продовжив:

— А для особливих делікатесів ішаранці використовують кров немовлят. Тому в них тісто для випічки завжди червоне.

Шадрі нічого такого не знала, хоча й вивчала ішаранську культуру, але багато хто зі слухачів кивав, наче їм самим часто доводилося відвідувати ішаранські пекарні.

Рондо підняв високий кухоль і одним духом вихлебтав половину.

— Але кров відважних воїнів Співдружності — о, це те, що вони вважають найкращим! Б’юся об заклад, вони вкрали трохи крові Конндура, коли його зарізали! — Потім він поставив риторичне, але вкрай підступне запитання:

— Цікаво, для чого її використовує королева Тафіра? Я чув, у неї бувають дивні вечері.

— Багато крові Співдружності потрібно для таких, як вона, — докинув сержант Гідан.

Постійні відвідувачі корчми загули, почувши цю абсурдну історію.

— Пильнуйте за тим, що говорите про нашу королеву, — сказав широкоплечий тесля, підвівшись зі стільця.

Гідан теж підвівся і, витягши меча з піхов, люто глянув на тесляра. Будучи тренованим воїном, він міг легко здолати цивільного чоловіка, який кілька миттєвостей, виявляючи твердість, не відводив погляду, а потім повільно опустися на своє місце.

— Вона завжди була доброю до нас, — пробурмотів тесля. Інші відвідувачі корчми погодилися з ним.

— Звідки ви знаєте, про що вона насправді думає? — спитав Рондо. — Можливо, вона просто вичікує слушного моменту.

— Тридцять років?

Шадрі побачила, що інші завсідники корчми кивають, ніби погоджуючись. Вона відсунула свій наполовину з’їдений гусячий пиріг, який уже більше не смакував їй.

— Ходімо, Покле.

Юнак виглядав розчарованим і розгубленим. Наскільки вона могла судити, він навіть не чув, про що розмовляли чоловіки. Шадрі смикнула його за руку.

— Я дозволю тобі провести мене назад до замку.

Від цих слів Покл просяяв, і вони вдвох вийшли з корчми, а капітан Рондо заходився розповідати чергову дику історію, збурюючи своїх слухачів.

52

Елліель і Тон стояли перед троном королеви крижаних Лютих. Шрам на щоці Онн одночасно і псував, і підкреслював її красу. Ця жінка, поза всяким сумнівом, була надзвичайно могутньою. На стіні позаду трону висів на видноті стародавній спис.

Королева здавалася зачарованою двома чужинцями, які наважилися прийти до неї, але вони розуміли, що найменша необережність з їхнього боку може перетворити її примхливу допитливість на лють.

— Ви прийшли сюди з власної волі, знаючи, що вас можуть позбавити життя. Навіть мої мамули розумніші за вас.

Тон, що стояв поруч з Елліель, був занурений у власні турботи, охоплений глибоким бажанням дізнатися, якими відомостями про нього можуть володіти крижані Люті та яке його місце у всесвіті.

— Мені потрібно дізнатися, що ви знаєте про історію Лютих і що ви пам’ятаєте.

Дивовижний палац був витворений з природного льодовика, а його вежі та стіни підносилися на таку висоту, що вся споруда здіймалася, наче кришталева гора, посеред засніженої рівнини. Елліель вже бачила палац піщаних Лютих, який вражав не менше. На відміну від лицемірних піщаних Лютих, ці Люті не приховували своїх вбивчих намірів щодо людей. Чи було це краще?

Воїни-Люті стояли зі списами в руках уздовж стін з крижаних брил і розглядали двох відвідувачів. Іррі, мускулистий воїн, стояв найближче до трону, ніби вважаючи себе особистим охоронцем Онн або її особистою власністю.

Якщо крижані Люті мають намір винищити і стерти з лиця землі надокучливу людську расу, то, подумала зі страхом Елліель, Нортерра приречена. Навіть з допомогою Тона, чи зможе вона переконати Онн звільнити Вірча? Чи хлопчик іще живий?

Королева, піднявшись одним плавним рухом, подивилася на Тона.