Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 39)

— Королева Тафіра досі не прибула сюди, щоб віддати шану.

— Кому віддати шану? — запитав Колл.

— Може, це через її провину, — пробурмотів один з людей Рондо, сержант Гідан. Колланан сердито подивився на нього, і чоловік швидко відвів погляд та відступив назад.

Хранителька говорила з бентежним піднесенням, демонструючи присутнім вміст скрині. Вона вийняла загорнутий у тканину предмет і підняла його.

— За наказом конаґа Мандана ми передаємо вам ліву руку нашого шанованого Конндура Хороброго, якого жорстоко вбили ішаранські тварини.

Зіскочивши з коня, Колл швидко рушив крізь натовп.

— Що це?

Його розгубленість перетворилася на вагання, і короля немов обдало холодом. Рука Конндура?

Елліель і Тон зайняли свої місця по обидва боки від короля. Збита з пантелику лише на якусь мить, хранителька підвищила голос:

— Тіло Конндура було розчленовано, пошматовано, ніби якусь тварину, але навіть ця наруга має силу об’єднати нас! Ми передаємо вам цю реліквію, щоб увесь наш народ міг пам’ятати, ким він був і що зробили з ним ішаранці.

Рондо шанобливо опустив голову, як і його підлеглі. Натовп навколо них загомонів з благоговінням і острахом, поминаючи вбитого конаґа.

Колл вийшов уперед, сповнений жаху і тривоги, і похитнувся, побачивши зморщену, сіру шкіру відтятої мертвої руки.

— Рука мого брата? Навіщо Мандан послав це нам?

Король дивився на вицвілий, моторошний артефакт. Пальці були скручені, нагадуючи мертвого павука. Стиснуті від болю під час вбивства? Чи просто так скрутило вже мертві м’язи і плоть? Люди на площі замовкали, і невдовзі довкола запала тиша. Колл чув гучний стукіт свого серця, власне важке дихання. Йому хотілося, щоб Тафіра була поруч.

Рука була темною, але від кінця великого пальця через зап’ясток відрубаної руки тягнувся білий шрам. Колл пам’ятав цей поріз і те, як сильно він кровоточив. Це сталося під час ішаранської війни, коли вони з братом вели своїх солдатів через ворожу територію. Однієї ночі в таборі, коли Конн необачно рубонув бойовою сокирою по вузлуватій колоді, гостре лезо зісковзнуло і уп’ялося йому в руку. Колл скористався голкою і кишковою ниткою, щоб зашити рану, а Конн смикався від болю і водночас сміявся з власної незграбності. Брати вирішили, що таку рану слід приписати не звичайному нещасному випадку біля багаття, а великій битві. Потім ніхто не піддав сумніву цю історію після того, як вони старанно прикрасили її. Тепер цей спогад нахлинув на Колланана, і сльози навернулися йому на очі.

— Ми повинні показати руку всім! — вигукнула хранителька. — Кожна людина в Співдружності повинна пам’ятати, як ішаранці вбили нашого конаґа. Вони поглянуть на цю руку і зрозуміють, який жахливий кінець спіткав Конндура, який біль, яку зраду він пережив.

Однак Колл похитав головою, зробивши крок назад.

— Не так слід вшановувати спадок мого брата. — Він подивився на хранительку та її супровід, — Ні, це закінчиться тут. Я не хочу, щоб люди запам’ятали про нього його біль і страждання. — Сльози почали котитися по його щоках. — Тільки не мого брата...

Натовп заворушився, не знаючи, як реагувати. Хранителька та її супутники виглядали втомленими. Схоже, їхня тривала мандрівка по країні виснажила їх. Голос жінки був сухим і хрипким, бо їй явно доводилося проголошувати ту саму історію багато разів протягом їхньої важкої подорожі.

— Народи трьох королівств повинні зрозуміти, якими лихими та жахливими є ішаранці. Це доказ для всіх, щоб усі бачили, усі пам’ятали.

Колл моргнув, а тоді заплющив очі — і перед ним постали яскраві спогади про безрозсудні та героїчні вчинки, які вони з братом вчиняли замолоду. Колл і Конн. Ці думки розлютили його ще більше.

— Спадок Конндура — це його життя, його перемоги. Роблячи це, ви гарантуєте, що єдине, що пам’ятатимуть, — це як він загинув.

Хранителька заговорила так, ніби повчала дитину.

— Його ім’я вирізьблене у великому святилищі пам’яті в Конвері. Людям уже розповіли його історію. Конаґ Мандан хоче, щоби ця трагедія була на вустах усіх його підданих. Віроломні ішаранці!

Так, але солдати Співдружності теж чинили жахливі речі з ішаранцями під час тієї війни! Він згадав, як врятував село від різанини і визволив дівчину, яка стала його дружиною...

— Ні... — відказав Колланан сухим шепотом, потім заговорив голосніше. — Це моє королівство, а Конн був моїм братом. Тут, у Феллстаффі, ми зробимо все по-моєму. — Колл швидко прийняв рішення. — Ми з великою пошаною влаштуємо поховальне багаття, як він того заслуговує. Ви привезли мені братову руку. Цього вистачить для вшанування. — Хранителька відсахнулася, обурена, але Колл підійшов ще ближче. — Принесіть солому, хмиз і дрова — прямо сюди, на площу.

Елліель віддала наказ міській варті Феллстаффа:

— Зберіть хмиз. Підготуйте багаття!

Вона відтіснила тих, хто стояв неподалік, а вартові швидко принесли оберемки хмизу, дошки та колоди. Колл не промовив більше жодного слова, не зводячи погляду з розкритої скрині, немов загіпнотизований відрубаною рукою, але не бажаючи торкатися її.

Капітан Рондо та його солдати виглядали стривоженими й розгубленими. Обличчя хранительки потемніло.

— Це не те, чого вимагав конаґ Мандан.

Невдовзі із замку, в супроводі Ласіса, виїхала королева Тафіра, вбрана в урочисту сукню, прикрашену барвистими ішаранськими шарфами. Містяни перешіптувалися, косо подивляючись на власну королеву, наче яскраві барви були образою для безрадісної, похмурої події.

На серці у Колланана стало легше, коли він побачив свою дружину, але зараз він ясно відчував підозрілість, з якою ставилися до неї відтоді, як він привіз її в Нортерру з війни як свою наречену.

— О, приїхала нарешті, — пробурчав Рондо, — коли її король може захистити її.

Колланан пильно глянув на чоловіка.

— Навіщо королеві Нортерри захист від своїх підданих?

Капітан відвів погляд.

Тафіра плавно підійшла і спокійно зайняла своє місце королеви. Коли вона стала поруч з ним, Колланан подолав огиду і потягнувся, щоб узяти тверду, шкірясту руку зі скрині. Вимушена коритися вказівкам короля, хранителька незграбно відступила назад, хоча здавалося, що вона вважала себе власницею цього похмурого предмета.

Коли на міській площі склали купу дров, Коля шанобливо поклав на неї висохлу руку.

— Мій брат Конндур був видатною людиною, і йому довелося зіткнутися з немислимими ворогами. Як конаґ він намагався вчинити правильно і знайти союзника для боротьби проти справжньої небезпеки для людства — Лютих.

В юрбі злякано перешіптувалися, проте Рондо та його солдати виявилися налаштованими скептично.

— А ішаранці вбили його!

Коля провадив далі, підвищуючи голос.

— Спадок Конндура буде світити нам яскраво. Ми пам’ятатимемо його, продовжуючи боротьбу за Нортерру і три королівства. — Він зрозумів, що був настільки спантеличений моторошною процесією, що навіть не пояснив, про що дізнався глибоко в Печі. — До того ж я маю важливі новини. Незабаром прибуде підкріплення від піщаних Лютих, щоб допомогти нам захищати Феллстафф. Коли вони стануть до бою пліч-о-пліч з нами, ми відвоюємо Лейк Бакал.

— Але як же ішаранці? — не вгавав Рондо, забувши про дисципліну.

Поглинутий думками про свого брата, Колланан не дав йому відповіді, якої той хотів.

— На жаль, після того, що сталося на острові Фулкор, ми не можемо розраховувати на допомогу ішаранців у боротьбі проти справжнього ворога.

Він кивнув двом своїм Хоробрим. Ласіс та Елліель затиснули золоті реймери навколо зап’ясть і викликали магічний вогонь, щоб запалити вогнище. Полум’я з ревінням поглинуло складені докупи дрова.

Тафіра взяла чоловіка за руку, і вони дивилися, як вогонь перетворює жахливі рештки на чистий попіл. Коли гаряче полум’я обернулося на вугілля, король відчув полегшення, але водночас і страшну втому. Він узяв королеву під руку.

— Ходімо зі мною в замок. Мені потрібно побути вдома.

38

«Ґліссанд» ішов до порту Сереполя, виблискуючи добре помітним колом утауків на великому вітрилі. Ще один рейс.

Мак Дур стояв на палубі, вдихаючи теплий солоний бриз. Перед ним розкинулося екзотичне місто, сповнене нетерплячих покупців і нових можливостей. Причали простягалися у воду, наче широко розставлені пальці. На краю пристаней височіли дерев’яні прибережні споруди, храм гавані, побілені будинки з черепичними дахами і витончений палац, більший за будь-яку іншу будівлю. Мак Дур повернувся сюди для торгівлі після зовсім короткої перерви, однак сподівався, що йому вдасться ще один прибутковий рейс. Він вийшов з гавані Сереполя, прямуючи до Співдружності, саме тоді, коли ішаранські кораблі повільно тягнулися додому з важко пораненою емпрою на борту. Мак Дур передав важливу звістку в морському порту в Рівермуті, а тепер він повертався до Ішари з новим вантажем товарів з трьох королівств Співдружності.

Відтоді, як Гейл Орр скористався «Ґліссандом» для плавання до Ішари — двічі! — у його власних справах, капітан торгового судна Мак Дур доставляв рідкісні товари в Сереполь. Містяни були хорошими покупцями. Оскільки племена утауків завжди дотримувалися нейтралітету в будь-яких конфліктах, їхні кораблі могли безкарно подорожувати навіть тоді, коли між континентами зростала напруженість. Інші торгівці вважали ризик надто великим, особливо після страшних подій на острові Фулкор та через неминучу війну, але це робило прибутки вищими для тих, хто все ж наважувався торгувати з далекими країнами. Завантаживши повний трюм товарами із Співдружності, які ішаранці охоче купили б — можливо, востаннє, — Мак Дур хотів здійснити останній рейс. Він твердо вірив у традиції. Ішаранські військові кораблі впізнають велике коло утауків на вітрилах і не чіпатимуть їх.