Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 41)

Кво, вже за звичкою, почав заперечувати, але королева перебила його.

— Ми застосуємо обидва підходи. Маг Івун продовжить керувати своїм табором, забезпечуючи виконання потрібних нам робіт і отримання виробів та матеріалів, особливо тепер, коли він почав видобувати димчасте скло. Тим часом я буду обробляти короля Адана, змушуючи його думати, що його інтереси збігаються з нашими, навіть допоможу йому озброювати його солдатів і тренувати їх для нас. Я можу легко маніпулювати ним. Я дам любому Аданові засоби, а він сформує величезну армію. Для мене. Так набагато простіше.

Прийнявши поразку, чи радше компроміс, Кво й Аксус холодно вклонилися і зробили крок назад.

By розплющила очі і лагідно посміхнулася братові.

— Поки тебе не було, до мене приїздив Адан Старфолл разом з іще одним їхнім королем.

Кво несподівано зацікавився.

— Он як? Їхній великий конаґ відповів на твій виклик?

Спалах роздратування промайнув на вродливому обличчі By.

— Ні, це був інший король. Король Колланан з Нортерри. Він каже, що бився з крижаними Лютими.

Кво, здивований, розсміявся.

— Крижаними Лютими? Вони нарешті вийшли зі снігу? Їх справді бачили?

By простягла руку, щоб погладити довге волосся брата, і розповіла про крижану фортецю на озері Бакал і про те, як люди мали нахабство напасти на неї. Кво дуже втішила ця новина.

— То крижані Люті напали на людей? Хіба це було мудро з боку королеви Онн? У цьому немає жодного тактичного сенсу.

— Це не було зроблено навмисно. Будуючи свою фортецю біля людського поселення, крижані Люті випадково наступили на щось, що їх вкусило. Тепер король Колланан просить моєї допомоги, щоб завдати ще більш руйнівного удару. Він попросив мене послати кількох наших воїнів на допомогу, щоб битися разом з ними. — Вона подивилася на Кво зі щирою, доброзичливою посмішкою. — Я пообіцяла йому це зробити. Я хочу, щоб ти вирушив туди, любий брате.

Кво швидко підвівся, щоб подивитися їй у вічі.

— Я залюбки проллю кров крижаних Лютих, але навіщо мені битися за людей?

— Бийся проти крижаних Лютих. І ти це зробиш, бо я наказую. Не будь таким упертим, як люди.

Він схилив голову, виявляючи повагу.

— Збери загін воїнів — двадцять чи тридцять... скільки вважатимеш за потрібне. Їдь на північ до міста Феллстафф, приєднайся до короля Колланана і допоможи йому знищити фортецю крижаних Лютих. Я буду дуже втішена, якщо ти це зробиш.

Кво, вже охоплений нетерпінням, усміхнувся і поцілував сестрі руку.

— Це буде честю для мене. Ми дамо нашим ворогам зрозуміти, що їхній час настав. Війна починається зараз.

Королева про щось розмірковувала, і Кво бачив, що вона ще не договорила.

— Це лише частина твого завдання, любий брате. Ти повинен зробити ще дещо. Дещо не менш важливе. — Вираз обличчя By став жорстким, і Кво відчув, як від неї йде гаряча хвиля гніву. — Люди зневажили мене. Конаґ Мандан досі не відповів на мій виклик. Король Адан відмовився привести сюди свою дружину Пенду, незважаючи на мій ясний наказ. Натомість він десь сховав її. Я хотіла бачити її та її дитину — це було дуже великодушне запрошення, — а тепер я дізналася, що вона вирушила до своїх кочових племен. Незабаром вона має народити.

Кво потер руки, ледь стримуючи своє завзяття.

— Що ти хочеш, щоб я зробив?

— Будь пильним, коли їхатимеш через пагорби. Розшир свою магію, розвідай ті дикі краї. Королева Пенда Орр десь там, і її не важко буде знайти. — Її очі палали, мов розплавлена мідь.

Кво обтрусив порох з колін.

— Ми взяли раніше багато людей — цілі села, багатолюдні каравани, — і всіх їх я відправляв до табору Івуна.

— Я не хочу, щоб Пенду Орр відправили до трудового табору! Вона потрібна мені тут.

— І що ви збираєтеся з нею робити? — спитав маг Аксус. — Мені цікаво.

На обличчі королеви промайнуло роздратування.

— Я хочу її та її дитину просто тому, що король Адан вважає, ніби може завадити мені забрати їх.

40

Дівчина-сирота стояла перед гладенькими озерцями зі скляного каменю, схожими на дзеркала, створені з темряви ночі. Завдяки своїм видінням Ґлік знала, що колись на рівнині Чорного скла було славетне місто Лютих, вона бачила своїм внутрішнім зором його останні дні, коли Люті вивільнили стільки магії, що не змогли з нею впоратися, і це знищило всю долину.

Перші промені світанкового сонця розлилися по вкритій руїнами місцевості, і охоронці піщані Люті повели робітників на небезпечну ділянку серед залишків міста. Ауґи тягнули вози, в які були складені інструменти для видобутку димчастого скла. Тварюки обережно йшли по чорному склу, швидко рухаючи своїми тупими головами з боку в бік і принюхуючись до тріщин у пошуках гризунів, які могли б стати їхньою здобиччю. Але рівнина Чорного скла була мертва — на ній жили лише спогади та магія.

— Працюйте дуже обережно! — крикнув маг Івун. — Димчасте скло — дорогоцінний і могутній матеріал. — Коли похмурий маг насупився, його брови зійшлися впритул, немов зіткнулися складки плоті.

Чет опустила погляд на свої пошарпані чорні черевики, залишки однострою Хороброї.

— Це все одно, що ходити по бритвах і лезах мечів.

— Беріть інструменти, — буркнув охоронець, дістаючи сокири, лопати, зубила та молоти з воза.

Ґлік отримала кирку з коротким руків’ям. Чет узяла молоток із загостреним наконечником. Хоробра так стисла руків’я, що кісточки її пальців побіліли, і Ґлік подумала, що та обмірковує, як ці знаряддя праці можуть стати зброєю, Чет, напевно, могла б убити одного чи двох Лютих, але решта впорається з нею. За допомогою своєї магії Івун міг розкидати всю їхню групу робітників... та й куди їм бігти?

Якщо Ґлік спробує втекти, її ноги буде посічено на клапті. Якщо вона спіткнеться й впаде хоча б раз, то поріжеться і стече кров’ю, як той мертвий старатель-утаук, якого вона колись знайшла. Так, вона, можливо, стане вільною, але ще вона буде мертвою і ніколи не повернеться до своєї великої родини утауків — ні всередині кола, ні поза ним.

Робітники розійшлися, обережно вибираючи, куди ступати. Легко рухаючись, Ґлік перескакувала з брили на брилу, знайшовши для себе стежку. Посвист вітру нагадував ледь чутні крики древньої нищівної битви, яка вирувала тут давним-давно. Дорогою дівчина відчула, що сонячне світло стає гнітючим, і її ніби оповиває тяжкий туман часу. Вона звернулася до своєї супутниці-Хороброї:

— Ти це відчуваєш? Кров? Передсмертні муки і ненависть? Димчасте скло — це залишки від... стільки болю і смерті, що їх навіть неможливо виміряти. — Вона намалювала коло довкруж серця.

Чет подивилася на безладно розкидані уламки обсидіану.

— Усе це виглядає таким марним. Тепер вони всі мертві — їхні спогади, їхні надії, їхній спадок. Люди і Люті.

Ґлік вибрала чорну брилу і вдарила киркою по гладенькій чорній поверхні. Димчасте скло розкололося по широких природних лініях, а інструмент забренчав у її руці, немов відскакуючи від магії. Чорне скло розсипалося на менші шматки. З гострих уламків розміром із палець можна буде зробити наконечники для стріл або списів, а більші пласкі шматки — прикріпити до щитів.

Дівчина знову й знову ранила кінчики пальців об гострі краї скла, і трохи крові потрапило на непроникну поверхню. Не багато, проте вона й так уже перебувала в якомусь збудженому стані свідомості. Початок є кінцем є початком. Бурмочучи цю фразу, вона провалилася у нестяму, більше не помічаючи ні пекучого сонця, ні сухого повітря, ні гнітливої історії, яка, наче міраж, розходилася брижами від блискучого каменю.

Великий пласт димчастого скла відколовся по лінії зламу, і Ґлік зазирнула у свіжу, щойно відкриту поверхню більшої брили. Темрява затопила її зір, і вона злякалася, що може провалитися всередину. Камінь здавався бездонним басейном, порожнім вікном, яке затягувало її. Навколо неї поставали видіння з давніх часів: величезне поле битви, армії, що сунуть одна на одну, маги, які створюють магічну зброю в укріпленому місті... кристали і гармати, велетенські лінзи, обрамлені рунами. Ґлік якимсь чином зрозуміла, що ця магічна техніка була розроблена для нападу на Оссуса, але натомість Люті обернули свою незвичайну зброю проти інших Лютих.

Ґлік відчувала відлуння поразки навколо себе, ніби безголосий грім образів стукотів у її голові: десятки тисяч солдатів-людей, яких їхні творці змусили йти в бій проти такого ж призначеного на жертву війська, яке виставила армія супротивника.

Коли Люті застосували свою магічну зброю, знищуючи одне одного, залишки магії проникли глибоко у землю. Закриті повіки Ґлік затріпотіли, і вона почула крики ска високо в небі. У кінці тієї руйнівної стародавньої битви Оссус, певно, заворушився під своїми горами, перш ніж повернутися до спокійного сну.

Ґлік похитнулася і впала назад, майже втративши свідомість від темних сил, що оточували її. Вона вдарилася об тверде скло потилицею, у очах спалахнули і закрутилися темні зірочки. Задихаючись, вона змусила себе розплющити очі і лежала, дивлячись у небо. Навколо неї валялися в безладі уламки димчастого скла.

Чет, нахилившись, схопила Ґлік за плечі.

— Будь обережна, дівчинко! Що з тобою трапилось?

— Нічого в порівнянні з тим, що колись сталося тут. — Навіть шепотіння цих слів виснажило її. Чет допомогла їй звестися на ноги.

Охоронець-Лютий під’їхав ближче на своєму ауґові, розлючений тим, що Ґлік і Чет перестали працювати, але, коли зойк болю перекрив дзенькіт інструментів, охоронець поспішив на цей крик.