Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 26)
Цей Хоробрий був сильним бійцем, сміливим і відданим Кейду та Співдружності. Саме Ґант допоміг Уто врятувати Мандана на острові Фулкор, коли вони разом відвели його на корабель, залишивши Клеа в гарнізоні за нову караульну.
— Це стосується вашої попередньої Хороброї, лорде Кейде, — Елліель.
Обличчя Альмеди скривилося, ніби вона ковтнула оцту.
— Ця сука.
Ґант насупив брови.
— Елліель більше не служить лорду Кейду. Її зганьблено. У неї руна забуття на обличчі.
— Вона має бути мертвою, — встряла Альмеда, і Кейд грізно глянув на неї, щоб замовкла.
— Вона перейшла на службу до короля Колланана в Нортеррі. — Уто нахилився вперед, сидячи за довгим бенкетним столом. У каміні різко тріснуло поліно, трохи налякавши присутніх. — Але вона якимось чином позбулася дії руни забуття і повернула собі пам’ять. Вона пам’ятає все. — Він зробив паузу. — Все.
— Я не вірю їй, — сказав Мандан, бо вже склав власну думку про цю історію. — Вона бреше.
Уто похмуро кивнув юнакові.
— Боюся, це все правда, мій конаґу, і усі в цій кімнаті це знають. Вона може створити великі неприємності. Вона не думає про благо усієї Співдружності.
— Хто їй повірить? — спитав Мандан. — Як конаґ я скажу, що її історія — суцільна вигадка. Я спростую її слова. Це поставить крапку в цій справі.
— Вона вже переконала Колланана Молота, — провадив далі Уто. — Він написав листа до замку Конвера, і той лист призначався для Конндура. — Хоробрий замовк, щоб смисл сказаного дійшов до них, а тоді продовжив. — Колланан знає, що ми зробили, Кейде. Він знає, що зробив я.
— Це не має значення, — наполягав Кейд. — Ніякого злочину скоєно не було. Елліель була моєю зобов’язаною Хороброю, і я міг робити з нею, що хотів.
Занепокоївшись, Ґант буркнув:
— Не для цього потрібні Хоробрі.
Кейд виглядав невдоволеним. Раптом Альмеда, знавіснівши, вибухнула:
— Ми відправимо асасинів убити її! Вони виріжуть їй язик і переріжуть горлянку, щоб вона більше не могла патякати про нас свої жахливі вигадки.
Кейд жестом обірвав пронизливий голос дружини.
— Елліель не створила би проблем, якби ти не кинулася на неї з ножем, моя люба. Все було під контролем, але ж тобі треба було все зіпсувати.
— То це я винна? Це все через тебе, бо ти не можеш тримати свій член там, де йому місце! Треба було мені відрізати його тим ножем, а не устромляти в Елліель.
Кейд, скочивши зі стільця, влупив долонею по столу.
— Елліель тримала б свою ганьбу при собі, але ти, Альмедо, —
— Годі вже! — заревів Уто. — Ваші подружні сварки мене не обходять. Співдружності теж нема до них діла. Справжні проблеми почалися тоді, коли леді Альмеда стала погрожувати викрити використання ішаранських в’язнів та наші промисли з видобутку перлів. — Він, мов скажена буря, нависав над жінкою. — І через ваші дії Конндуру довелося б реагувати. На жаль, він не зміг би прийняти правильного рішення.
І хоч Хоробрий за своїм положенням був нижчим від будь-кого з вельмож за цим столом, усі замовкли. Він по-батьківському поглянув на свого вихованця, що сидів на чолі столу.
— На щастя, конаґ Мандан усе розуміє. Поки триватиме війна, буде ще багато нових таборів, щоб ішаранські в’язні могли допомагати нам у наших справах.
Всередині Альмеди кипіли ревнощі та злість, які жінка й не збиралася приховувати. Ґант, незугарна заміна Елліель, маячив позаду неї. Уто був глибоко стурбований її душевним станом, непокоячись, чи не бовкне вона при кому не слід щось таке, що їх видасть. Альмеда була нерозважливою і непередбачуваною. Уто замислився, чи не доведеться йому вжити певних заходів... для блага Співдружності.
Над бенкетним столом запала гнітюча тиша. Мандан, почуваючись незручно під час розмови, яку він не зовсім розумів, бавився з перлинами, що лежали в маленькій скриньці, а тоді знову взявся за рибну юшку.
Ввічливо постукавши, у дверях з’явилася сором’язлива струнка дівчина.
— Мамо? Батьку? Чи зараз зручно, щоб познайомитися з конаґом Манданом? Чи можу я приєднатися до вас за вечерею?
Уто побачив худеньку дівчину із зеленими очима, молочно-білою шкірою і довгим рудим волоссям. Їй було близько п’ятнадцяти років, і вона світилася невинністю. На овальному личку виділялися повні губи та акуратний носик.
На обличчі Альмеди так і застиг вираз незадоволення, ніби вона скуштувала протухлого сиру, Кейд натомість просяяв.
— Ліро! Як прикро, що я забув покликати тебе. Так, приєднуйся до нас. — Він підійшов до дверей і взяв її тендітну руку. — Мандане, Володарю, це моя донька.
Молодий конаґ підвівся зі стільця і вражено дивився на вродливу дівчину, що зайшла до кімнати. Відводячи очі, вона зробила офіційний реверанс. Її сіро-блакитна сукня підкреслювала струнку фігуру. Мандан заговорив:
— Мені... мені дуже приємно познайомитися з вами. Приєднуйтесь до нас. Прошу сідати поруч зі мною.
Дівчина зашарілася.
— Мене звуть Ліра. Я прийшла не вчасно?
— Ви прийшли саме вчасно, — промовив Мандан. — Я зовсім забув, про що ми сперечалися. — Він різко звернувся до Кейда. — Накажіть вашим слугам принести ще посуд і прибори. Ми повинні подбати про цю прекрасну юну особу.
Здивований несподіваною реакцією конаґа, лорд Кейд поспішив виконати його розпорядження.
— Ґанте, подбай про це. — Рухаючись крадькома, немов назустріч ворогу, потворний Хоробрий вийшов з кімнати. Кейд улесливо продовжив:
— Ліра — наша єдина донька, Володарю, але вона саме така, якою і має бути донька.
Мандан дорікнув йому:
— Чому ви не познайомили нас раніше? Зовсім не дбаєте про виконання своїх обов’язків. — Конаґ потягнувся, щоб взяти дівчину за руку, вивільнивши її від батькової, і повів на вільне місце біля себе. — Роками незліченні лорди та купці пропонували мені своїх кандидаток для одруження, і жодна з них не була підхожою. Якби я зустрів вашу дочку давно, лорде Кейде, це могло б вирішити всі наші проблеми! — Він почекав, поки Ліра сяде, а тоді сів у крісло поруч. Мандан випромінював чарівність, ніби ставши зовсім іншою людиною. — Нарешті мені, певно, вдалося знайти собі гідну дружину.
Кейд втратив дар мови, а Ліра, здавалося, була готова знепритомніти від потрясіння. Уто був не менш здивований реакцією конаґа, але, коли він дивився на бліду руду дівчину, то розумів, що бачив Мандан. Королівський шлюб — це саме те, що зараз потрібно Співдружності, і Уто всіляко сприятиме цьому союзу, навіть якщо Мандана вабило зовсім не те, що мало б.
Картина в спальні юнака ніби ожила. Щойно Ліра увійшла до кімнати, Уто збагнув, що дівчина як дві краплі води схожа на леді Мейру, померлу матір Мандана.
Хочa Кво й не любив трудові табори, де тримали людей, він розумів, що піщаним Лютим знадобиться багато робітників і солдатів для великих битв, які неодмінно скоро розпочнуться. Ці нижчі істоти його мало цікавили. Але сестра відрядила його до цих жалюгідних таборів серед каньйонів і наказала, щоб він поспостерігав на місці і відзвітував їй про те, що там відбувається, тож він, осідлавши свого ауґа, вирушив у дорогу.
Оселі людей у таборах були зовсім примітивними й бідними, а умови існування — вкрай суворими: мінімум їжі та води. Маг Аксус часто роздратовано нарікав на те, скільки людей гине через недбалість і тяжкі умови, але Кво стверджував, що такі труднощі загартовують решту робітників. Насправді це було лише виправданням — дбати про цих істот було просто ліньки. Керував таборами маг Івун — суворо, але неупереджено.
Кво в’їхав до головного табору, розглядаючи похмурих людей, які проводжали його поглядами. У таборі було тихо, чулося лише перешіптування бранців. М’язисті охоронці-Люті стежили за в’язнями, що виготовляли обладунки, стріли та щити. Робітники виглядали так, ніби з них вичавили життя.
Маг Івун вийшов йому назустріч, Кво, зупинившись, зісковзнув з округлої спини виснаженої рептилії. На важкій червоній мантії мага виднілося тиснення з рун, що розповідали таємну легенду, яка зовсім не зацікавила Кво. Всохла рука мага, ця його помітна усім слабкість, була болючим нагадуванням про те, що залишків магії у цих землях все меншає.
Івун простягнув руку на знак вітання, потім збентежено відсмикнув її, простягнувши натомість здорову.
— Ви принесли благословення королеви та її славу.
Це не було питання.
— Я приїхав як наглядач від королеви By. — Кво відкинув своє золотаве волосся, і вплетені в нього металеві кільця задзвеніли. Він витер пил зі свого відполірованого нагрудника. — Моя сестра хотіла, щоб я на власні очі побачив, на якому етапі зараз робота.
— Тоді ви побачите.
— Я в цілковитому захваті. — Голос Кво був сповнений розчарування.
Тисячі полонених утримувалися тут і працювали на піщаних Лютих, поки з них не витискали всі соки, після чого мисливці-Люті знаходили їм на заміну інших робітників. Аксус скаржився, що це неефективний метод, але, на щастя, після спустошливих воєн тисячі років тому люди, яким вдалося вижити, знову заселили ці землі, і їх було вдосталь.
Кво ходив серед людей, ті відверталися і відводили очі. Вони виглядали зломленими, і Кво вирішив, що їхня покірність є природною для цієї створеної раси. Його губи скривилися, коли він, зупинившись, став оглядати запаси списів і круглих заготовок для щитів, до яких ще належало припасувати металеві пластини. Люди працювали повільно, механічно, але принаймні працювали.