Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 27)
— Дозвольте мені звернутися до рабів, — повернувся Кво до Івуна. — Я надихну їх.
Маг кинув на нього скептичний погляд. Здоровою рукою він почухав свою всохлу руку і сховав її глибше в шкіряний рукав.
— Як це їх надихне?
— Я нагадаю їм, ким вони є і яка наша мета.
Лисий маг наморщив лоба, але не став сперечатися. Івун підійшов до червоної кам’яної стіни неподалік і сильно вдарив по ній здоровою рукою. Пролунав гуркіт, який відлунням прокотився вузькими ущелинами. Звук розходився все далі, наче брижі від каменя, кинутого у спокійний ставок.
— Усім групам робітників прибути до центру табору! На вас хоче поглянути важливий гість!
Якщо Кво думав, що вони радісно збіжаться до нього, то його чекало розчарування. Раби із сусідніх ділянок повільно пришкандибали і стали, блимаючи очима, наче стадо тварин. Охоронці, верхи на ауґах, гнали поперед себе робочих з дальніх частин каньйону, змушуючи полонених спотикатися прямо на очах Кво.
Нетерплячий Кво люто глянув на Івуна, який лише знизав плечима.
— Вони йдуть так швидко, як можуть.
Кво вдихнув гаряче курне повітря й замислився, скільки часу це ще триватиме. Сестра не очікувала його повернення у найближчі дні, однак йому не подобалася ця відлюдна і далека місцина. Для вельможі Лютих вона не підходить.
Ще не всі робітники добрели з далеких шахт, але Лютий вирішив, що й так чекав уже досить довго. Він підняв витончену руку, очікуючи схвальних вигуків від присутніх.
— Гідні робітники під керівництвом її славної величності, королеви By, ви зібралися тут, щоб допомогти нам досягти досконалості світу. Хоча ваші зусилля можуть здаватися жалюгідними й слабкими, знайте, що ваші мізерні досягнення сприяють створенню нашої непереможної армії, яка битиметься з нашими ворогами. Вам належить невелика, але важлива роль у розгромі крижаних Лютих.
Він обвів поглядом натовп і побачив лише хмурі очі, опущені плечі. Ніхто з людей не відповів на його слова. Здавалося, їм усім було байдуже. Це його роздратувало. Кво збагнув, що ці люди просто занадто дурні, щоб побачити реальність і зрозуміти своє місце в цьому світі.
Він знову підвищив голос.
— Ви можете думати, що не маєте ніякого стосунку до майбутньої війни, але єдина ваша надія — це перемога піщаних Лютих. Якщо ви зробите свій внесок у знищення ворога, якщо у нас буде шанс вбити Оссуса і створити кращий світ, то ви завжди будете знати, що зробили добро. Саме для цього була створена ваша раса. Що може бути кращим, ніж служіння своєму прямому призначенню?
Кво хотів домогтися від них бодай якоїсь реакції.
— І нам потрібно більше людей. Робіть те, що люди вміють найкраще! Плодіться! Народжуйте багато дітей. — Він гигикнув. — Процес розмноження приємний, якщо робити це правильно.
Серед невільників він помітив кількох напівкровок, нащадків коханців, яких колись давно запліднили древні Люті.
— Можливо, я навіть візьму кількох ваших жінок собі, щоб дати вам сильніше потомство. — Він схрестив руки на грудях. — Для вас це прекрасний спосіб послужити майбутньому.
Хоча у відповідь пролунало лише похмуре бурмотіння, Кво вирішив сприйняти це як схвалення. Йому вже дуже хотілося поїхати звідси, але він працюватиме з магом Івуном, щоб зробити цей табір прикладом продуктивності, як цього хотіла королева By.
Їм належало сформувати військо, виготовити зброю та забезпечити майбутнє.
Слухаючи зарозумілого вельможу Лютих, Ґлік відчувала, як у ній закипає гнів, розгоряється все більше і хвилями розходиться довкола. Вона замислилася, чи не могли б люди встановити зв’язок із темрявою, яку Оссус випромінює у світ, і скористатися нею. На краю зору вона помітила луску, почулося гарчання. Дівчина змусила себе моргнути, щоб відігнати від себе образ величезного примруженого ока.
Як Люті можуть вбити дракона і викорінити зло Кура, якщо вони самі є уособленням цих речей, навіть не усвідомлюючи цього?
Чет стояла поруч, тихо глузуючи над заявами Кво.
— Плодіться! Якби він спробував взяти мене, я б вирвала в нього його чоловічу гідність, як зриваю кабачок з гілки.
Ґлік пирхнула зі сміху.
— А я ще надто юна. Мені всього дванадцять... я так думаю. — Вона швидко намалювала коло довкруж серця. Дівчина була сиротою, тому їй важко було взнати, скільки саме їй років. — У мене ще й місячні не почалися.
Чет звела брови докупи.
— Сподіваюся, так і є, але не варто чекати, що наші викрадачі будуть добрими й справедливими чи поважатимуть скромність.
Інші раби не виявляли свого гніву. Ті, хто досі вижив, навчилися приховувати будь-які спалахи емоцій. Люті могли їх вистежити, якби вони спробували втекти. Ґлік досить добре знала лабіринт каньйонів, щоб розраховувати на те, що зможе сховатися там, принаймні на деякий час, але як перетнути пустелю? Піщані Люті вистежать її. Та все одно вона не втрачала надії. Чет та інші Хоробрі, її товариші по неволі, були налаштовані так само.
Закінчивши свою промову, Кво наказав воїнам провести його до гостьових покоїв у кам’яному будинку, який Івун звів для себе. Невільники повернулися до своєї нескінченної і безнадійної роботи.
Коли Кво пішов, Івун з цікавістю пройшовся між групами робітників. Хоробрі продовжували тренуватися одне з одним, а маг, здавалося, рахував їх. Зніяковіло притискаючи до грудей всохлу руку, він подивився на Ґлік та Хоробрих, що були поруч, і кивнув сам собі.
— Мені потрібно п’ятдесят робітників! Ми вирушаємо рано-вранці. Охоронці на ауґах приведуть вас на місце. — Здоровою рукою маг погладив підборіддя. — Ми вирушимо на північ, до стародавнього поля бою Лютих, яке все ще наповнене магією. Димчасте скло — ось що нам потрібно. Воно зробить нашу зброю непереможною.
Ґлік згадала глибокі сліди, немов від вибухів, які залишила по собі одна з вирішальних битв давніх воєн.
— Рівнина Чорного скла, — пробурмотіла вона.
Чет подивилася на неї.
— То ти знаєш це місце?
— Я там була.
Хоробра знизала плечима.
— Як і цей табір, врешті. Я буду рада змінити обстановку.
27
З важким серцем і тривожними думками, що ятрили душу, Адан готувався вирушити на пошуки королеви піщаних Лютих. Його кохана Пенда та її батько теж покидали місто, щоб загубитися серед просторів Судерри, де Пенда зможе народити дитину в безпеці і де королева By ніколи їх не знайде.
Перш ніж Пенда сіла верхи на свою гніду кобилу, Адан обійняв дружину та пригорнув до себе. Він відчув дитину між ними і почув, як б’ється її серце. Вільні і зручні кармазиново-чорні спідниці Пенди приховували її округлий живіт.
Вона потягнулася, щоб поцілувати свого чоловіка і на мить затримала вуста біля його вуха.
— Не хвилюйся за мене, мій Старфолле.
Поправлнючи сідло, Гейл Орр теж заспокоював його.
— Думаю, вона витриваліша за мене.
— Якщо відчуєте хоч найменший подих біди, зробіть все, що у ваших силах, щоб уберегти її. — У голосі Адана звучали надія і тривога. — Не ризикуйте.
Два ска, облетівши конюшню, сіли на крокви вгорі, вони хитали голівками і щось щебетали, ніби звертаючись до людей внизу. Потім Ксар і Арі знову здійнялися в повітря і стали кружляти, подзьобуючи одне одного, граючись між собою, але Адан бачив лише свою дружину.
— Я буду сумувати.
— Якщо заявиться можливість, я надішлю тобі звістку про себе. — Вона намалювала коло на своєму серці, а потім на його. — Початок є кінцем є початком.
Він стиснув її руку, потім відпустив. Пенда сіла верхи на свою кобилу, і вони з батьком виїхали із замку. Двійко птахів-рептилій випурхнули з конюшні і полетіли високо над ними, вслід за кіньми до східних воріт.
Племена утауків мандрували відомими та невідомими дорогами цих земель, і Адан знав, що Пенда і Гейл можуть зникнути серед них.
А він і король Колланан мали іншу мету. Вони хотіли
Невдовзі після того, як загін Адана, проминувши передгір’я Судерри, рушив звивистими гірськими шляхами, місцевість стала похмурою і кам’янистою. Супровід вартових Стяга їхав поруч з двома королями більше для годиться, бо навіть сотня воїнів не допомогла б, якби піщані Люті вирішили напасти на них. Адан був впевнений, що вони цього не зроблять. Це не відповідало меті королеви By.
Поки вони їхали невторованим шляхами до краю пустелі, Адан мружився, вдивляючись у спекотні брижі. Коні брели важко, і скоро їм треба буде знайти воду. Королева піщаних Лютих обіцяла, що й воїни зустрінуть загін Адана, але він сумнівався, що вони зважатимуть на потреби тварин.
Стіни каньйону чітко окреслювало полуденне сонце, а яри та бічні каньйони нагадували йому зображення, записані Арі, ска Ґлік. Десь тут мав бути табір із незліченними невільниками, з якими поводилися, як з тваринами, але він, певно, був добре схований. Адан скреготнув зубами, відчуваючи в роті смак пилу, і взяв себе в руки, щоб зберегти спокій, коли знову постане перед By. Він не покаже, що йому відомо про існування трудових таборів для людей. Королева By могла вважати, що вони друзі та союзники, проте Адан ніколи не довіряв їй і не забував про свій народ.
Раптом Елліель, щось відчувши, виструнчилася в сідлі і озирнулася довкола, обережно торкнувшись меча. Тон посміхнувся і підняв руку.
— Дивіться, вони нарешті знайшли нас.
П’ятеро воїнів Лютих з довгими списами виїхали їм назустріч на своїх ауґах. Кремезні двоногі ящери важко ступали, швидко вистромляючи і втягуючи чорні язики. Капітан Ельціор скомандував зупинитися вартовим Стяга, і вершники стали навпроти стародавніх воїнів, які розглядали двох королів та їхній супровід.