Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 23)

Погладивши свій золотий медальйон камергера, Нерев відповів:

— Тим часом Ішара повинна мати іншу емпру чи емпріра, принаймні як виконувача обов’язків, поки Ілуріс не прокинеться. Нам обом відомо, що емпра збиралася призначити своєю наступницею молоду дівчину Семі. Заради спокою Ішари ми повинні здійснити цей задум. Я пропоную провести церемонію коронації без зволікань.

Кловус глузливо посміхнувся. Ця ідея сама по собі була абсурдною.

— Це дівчисько, злодюжка з вулиці? Народ ніколи не прийме її!

— Прийняв би, бо Ілуріс попросила б його про це. Ви чуєте, як натовп щодня молиться за свою емпру. Ці молитви стають усе сильнішими й сильнішими.

Кловус пирхнув.

— Ми розплачуємося за те, що Ілуріс нехтувала своїм обов’язком народити дитину. Ситуація не така жахлива, як ви вважаєте. Ви забагато непокоїтеся.

Верховний жрець стояв на краю хиткого дерев’яного помосту. У великому місті Сереполі були й інші храми з меншими божками, які горіли яскравим вогнем віри, але ніщо не могло зрівнятися з Маґніфікою.

— У людей є поводир, камергере. Ми вже відправили морську експедицію з божком гавані, щоб відвоювати острів Фулкор. Їх веде їхня віра, і всі ми знаємо, що треба робити. Ви лише послухайте їхні молитви! — Він заплющив очі і зітхнув, немов зробивши ковток прохолодного вина. — Почуй нас, убережи нас.

— Вони моляться за емпру Ілуріс. — Кожне слово Нерева падало важким каменем. — Семі повинна стати наступною емпрою.

Що потрібно для того, аби позбутися цього набридливого чоловіка?

— Я візьму це до уваги, але зараз я дуже зайнятий. Мені потрібні кілька днів на роздуми.

Охоплений обуренням, камергер Нерев вчепився в золотий ланцюг у себе на шиї.

— Не вам це вирішувати! Питання має бути винесене на розгляд зібрання радників. — Він повернувся і спробував ефектно покинути вежу, але не вийшло, бо йому довелося, чіпляючись за драбину, обережно спускатися з високого помосту. У бідолахи було дуже погане почуття рівноваги. Кловус боявся, що це його і згубить.

Постійно перебуваючи в покоях емпри, Семі почала відчувати страх закритих приміщень, проте, отримавши страшну звістку про камергера Нерева, вона зрозуміла, що це насправді єдине місце, де вона може почуватися в безпеці.

Стривожений боєць Яструбиної варти забіг у покої, важко дихаючи після подолання численних кам’яних сходів.

— Камергер мертвий!

Семі подалася вперед, вражена почутим.

— Як? Як він помер? — Та вона миттю зрозуміла, що відповідь не має значення, бо офіційна причина майже напевно не відповідає дійсності. Аналера теж була в кімнаті, збираючи посуд після обіду. Її зморшкувате обличчя зблідло.

— Він випав з вікна у палаці. — Вартовий похитав головою. — Його особисті покої розташовані в адміністративному крилі, над площею. Вікно було відчинене, він був один у кімнаті. Документи розкидані на столі. Як стверджує охорона палацу, Нерев, схоже, був у такому відчаї через стан емпри, що викинувся з вікна, розбившись на смерть, — достоту, як емпрір Дака.

Голос старої служниці був сповнений презирства.

— Маячня.

Вос почухав кривий ніс.

— Він не міг вистрибнути з вікна. Нерев приходив сюди, щоб поговорити з нами про стан емпри лише два дні тому.

Посланець кивнув.

— Я це знаю, і це знає кожен боєць Яструбиної варти. Але саме цю історію розказують людям.

— Емпрір Дака теж не викинувся з вікна, — промовила Семі тихим голосом. — Ілуріс штовхнула його. Дака на це заслужив, а от камергер Нерев — ні.

Вос став поруч із Семі, його обличчя ще більше спохмурніло.

— Ми знаємо, що Нерев хотів, щоб ти стала новою емпрою. Але це не входило в плани верховного жерця Кловуса... хіба б ти погодилася стати його маріонеткою.

Семі обурено відповіла:

— Я б ніколи на таке не погодилася.

Вос усміхнувся дівчині, пишаючись нею.

— Ми всі це знаємо.

Приголомшена, Семі опустилася на ліжко і взяла холодну руку емпри у свою, намагаючись черпати сили у своєї наставниці. Вона знала, що Яструбина варта вірна, а народ і далі молиться за здоров’я емпри, але Кловус контролював божків та схиляв Ішару до помсти Співдружності. І він був готовий вбивати, щоб захистити свою владу.

— Які в мене шанси?

Дівчина погладила обличчя Ілуріс. Повіки емпри злегка здригнулися, наче їй щось снилося, але потім вона знову стала нерухомою.

Аналера заговорила до Семі.

— Я пропоную збільшити число бійців Яструбиної варти, панно. Обережність не буває зайвою.

Семі ненавиділа Співдружність за те, що вони зробили з Ілуріс, однак цей ворог був дуже далеко і війна з ним могла тліти ще деякий час. Якби Семі стала емпрою, їй довелося б очолити армії Ішари, слухати генералів, керувати ними, вирішувати всі внутрішні суперечки і готуватися воювати на континенті по той бік моря, одночасно дбаючи про оборону супроти можливого вторгнення у власні землі.

Проте зараз її справжні вороги були зовсім поруч.

Посланець, закінчивши свою розповідь, чекав подальших наказів. Напруження, що охопило бійців Яструбиної варти, зросло ще більше.

Каптані Вос поклав дівчині на плече тверду, але теплу руку.

— Ми не дозволимо, щоб з тобою щось сталося.

Семі накрила його руку своєю.

— Інколи я почуваюся самотньою без емпри Ілуріс, але я рада, що ви тут.

Раптом вона відчула якийсь дивний холодок у повітрі, а тіло ніби стало поколювати. По кімнаті промайнув химерний звук, схожий на шепіт вітру та шурхіт каміння. Охоронці заворушилися, бо теж це відчули. Щось рухалося кімнатою з невидимим шурхотом, стривоживши усіх.

Семі піднялася з ліжка емпри.

— Що це?

Перед її очима повітря пішло брижами, ніби серпанок з води, що швидко утворився і знову розчинився в повітрі. В кімнаті кружляло щось незриме, але могутнє. На свій подив, Семі зрозуміла, що не боїться.

Вос зробив крок уперед, тримаючи руку на кинджалі, коли невидима сутність промайнула над ліжком емпри, немов порив вітру.

Крізь відчинене вікно Семі так само чула гомін людських голосів, що молилися за емпру.

— Почуй нас, убережи нас!

Дівчина відчула дивне тепло всередині.

— Я почуваюся в безпеці, — промовила вона вголос.

Мерехтливе видиво розсіялося так непомітно, що незабаром вона вже не була впевнена, що їй це не привиділося.

24

Коли з вежі пролунав сигнал тривоги, караульна Клеа кинулася кам’яними сходами на верхівку стіни, що з усіх боків оточувала фортецю. Безперервні удари гонгу скликали гарнізон до зброї, і її солдати займали свої позиції. Вартові, що стояли на виступаючих кутах стіни, пильно вглядалися у море.

Клеа оглянула обрій на сході й побачила червоно-білі вітрила семи ішаранських військових кораблів, що прямували просто до острова Фулкор. Її командний голос прогримів на все подвір’я.

— До зброї! Готуйтесь битися за своє життя!

Її солдати поспіхом хапали зброю та обладунки, а Клеа продовжувала кричати:

— Ми чекали цього! — Хоробра не відчувала страху, і тільки передчуття бою розливалося по тілу гарячим металом. Потім вона прошепотіла сама собі:

— О, як же я чекала на це.

Ворожі кораблі наближалися з дивовижною швидкістю. Хоча вимпели, які маяли та тріпотіли на дахах будівель, вказували на те, що вітер дме у протилежному напрямку, якимось чином ішаранцям вдавалося стрімко рухатися вперед. Лиха магія, жодних сумнівів.

Тут, на острові Фулкор, стояли три військові кораблі Співдружності, направлені сюди після вбивства конаґа Конндура. Клеа очікувала більшої підмоги, але навіть вона не чекала ішаранської навали так скоро.

Два кораблі Співдружності були у морі, тримаючись східного берега острова, а третій захисник залишався пришвартованим у вузькій бухті внизу, єдиній безпечній гавані острова. Під неперервні звуки тривоги моряки неслися крутими сходами до причалу, щоб підготувати третій корабель до відплиття.