Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 2)
Спітнілий та виснажений гонець витер мокре чоло рукою.
— Прошу вибачення за те, я що так затримався, Володарю. Мені довелося їхати далеко на північ, щоб знайти придатну дорогу через гори Хребет дракона. — Він глибоко вдихнув. — Колланан Молот сказав, що це надзвичайно термінова звістка для конаґа Конндура.
— Мій батько мертвий.
Уто став поруч із високим троном.
— Якщо це послання — справа Співдружності, тоді це ваша справа. Тепер
Та все ж Хоробрий почувався незручно, хоч і не розумів чому. Не бажаючи зайвих свідків, він відпустив гінця з тронної зали, щоб вони могли прочитати та обговорити послання наодинці.
Мандан нерішуче зламав воскову печатку та розгорнув лист. Не показуючи написане Уто, він читав лист, і очі його розширилися, а шкіра стала білою, наче молоко. Коли Уто спробував взяти лист, Мандан вихопив його і вигукнув звинувачувальним тоном:
— То це правда? Що ти накоїв, Уто?
Хоча Хоробрий і боявся цієї новини, він заговорив спокійним голосом.
— Якщо я маю дати вам пораду, мій конаґу, я повинен знати, що написано в листі. — Уто силоміць забрав лист і пробігся по ньому очима, намагаючись опанувати потрясіння, викликане тим, про що дізнався Колланан. Бути цього не може! Хоробрий аж ніяк не очікував, що йому доведеться з цим мати справу.
У нього в голові скажено мчали думки в намаганнях знайти найкращий вихід із ситуації.
Нарешті, покладаючись на свої добрі стосунки з молодим конаґом, Уто зізнався:
— Частина з цього правда, Мандане.
— Хоробра Елліель, — мовив Мандан, — звинувачує тебе в тому, що ти її зрадив! Ти справді стер усі її спогади та змусив повірити, що вона вчинила жахливі злочини, яких насправді не було? — Мандан приголомшено дивився на свого наставника. — Навіщо ти це зробив, Уто?
Хоробрий стояв на своєму.
— Заради блага Співдружності, як і завжди. І щоб урятувати нас усіх. Я впевнений, що Елліель вважає це зрадою, проте вона бачить лише маленьку частку всієї картини. — Думки Уто кружляли, однак він продовжував говорити, повільно й заспокійливо. Жодних виправдань. Він був вірним конаґу.
— Але це так... ганебно!
— Я ніколи не став би брехати вам, ви це знаєте, але навіть король Колланан не знає всього. Лорд Кейд веде надзвичайно важливу діяльність у своїх володіннях. Навіть вашому батьку не було відомо про сотні ішаранських в’язнів, які працюють, щоб заплатити за кров невинних, яку вони проливали століттями. Елліель була зобов’язаною Хороброю лорда Кейда й наглядала за збором морських перлів. Навіть конаґ Конндур не знав про це.
Мандан вихопив лист, зім’явши його. Але він слухав.
Уто продовжував розповідь.
— Елліель стала коханкою Кейда, і тоді все пішло шкереберть. Вона поводилася вкрай нерозумно.
— А тут написано... тут написано, що він її зґвалтував.
Уто бачив, що юнак вагається. Мандан віритиме в те, у що захоче вірити, якщо його до цього правильно підвести.
— Я впевнений, що саме так вона пам’ятає це тепер, однак пам’ять Елліель ушкоджена — вона сама визнає це в листі. Коли дружина лорда Кейда дізналася про їхній зв’язок, вона погрожувала розголосом про ішаранських в’язнів на всю Співдружність, аби покарати Елліель. Леді Альмеда злостива й мстива жінка. Скандал і чутки викликали б серйозне потрясіння в усіх трьох королівствах, а ішаранці розпочали б проти нас повномасштабну війну. Ми мали за будь-яку ціну не допустити цього.
З величезним зусиллям він зберігав спокій в голосі, і Мандан слухав його із зосередженою увагою.
— Елліель повинна була заплатити за це. Це був єдиний спосіб вирішити проблему. Тож ми стерли їй пам’ять. Я сам витатуював руну забуття на її обличчі і вигадав історію, яка була надто жахливою для неї, щоб вона спробувала в ній розібратися. Елліель мала почати нове життя й створити новий спадок для себе. Це була досить невелика ціна за порятунок Співдружності, чи не так?
Хоч Уто і зберігав зовнішній спокій, він не міг збагнути, як Елліель зняла закляття. Руна забуття була древньою магією, якою Хоробрі володіли, але не розуміли до кінця. Тепер вона все згадала і розповіла усе це королю Колланану.
Однак Уто мав значно серйозніші справи, про які треба було турбуватися, адже розпочиналася війна помсти. Йому потрібно скерувати Мандана знову на правильний шлях.
На щастя, власна ненависть юнака зробила це за нього.
— То ці ішаранські в’язні досі працюють у лорда Кейда? Щоб спокутувати свою провину?
— Так, мій конаґу. Вони віддають свій піт, свою кров і, якщо знадобиться, свої життя. Вони добувають морські перли у вкрай небезпечних умовах, і ці багатства йдуть на потреби нашої великої армії. Все на благо Співдружності.
Мандан повернувся до свого наставника й більше не згадував про Елліель. Він кинув листа біля свого трону.
— Відвези мене у володіння Кейда, щоб я міг побачити це на власні очі.
2
Колланан досі не міг оговтатися від жахливих новин із Конвери. Його серце та розум не Зняли віри почутому.
Коли лорди, прибувши на терміновий виклик, зібралися в головній залі, Тафіра, його кохана дружина, з якою вони були нерозлучні ось уже тридцять років, сиділа поруч із ним. Її довге волосся, колись чорне, як воронове крило, тепер було посріблене сивиною, що робило її зовнішність іще більш вишуканою. Хоча смаглява шкіра, пухлі губи та загострене підборіддя виказували ішаранську кров, Тафіра була його королевою тут, у Нортеррі, далеко від землі, де народилася.
Вона з тривогою поглянула на свого чоловіка.
— Я надто добре знаю тебе, коханий. Я бачу, що новини погані.
Колл лише злегка кивнув, вглядаючись з високого помосту у велику залу.
Лорди Бален, Оґно й Серус перешіптувалися поміж собою, імовірно, про свою нещодавню перемогу на озері Бакал. Урок, Хоробрий Балена, стояв за своїм лордом, немов статуя. Інші лорди-васали явно почувалися незатишно, чекаючи, коли король звернеться до них.
Уздовж стіни зали стояли стривожені солдати супроводу з Конвери, досі вбрані в однострої Співдружності. Вони виглядали найбільш збентеженими. Конндур відрядив капітана Рондо й двадцять солдатів супроводжувати Колланана додому якраз перед виверженням вулкана Вада. Цим солдатам не терпілося повернутися до конаґа, але розвідники й купці попереджали про труднощі переходу через гори, тож загін залишився гостювати у Колланана в казармах при замку.
Однак після сьогоднішніх новин вони ще більше наполягатимуть на тому, щоб повернутися до столиці.
Колл більше не міг чекати. Він підвівся з трону й заговорив голосом, від якого всі одразу затихли.
— Конаґ Конндур мертвий. — Він зробив паузу, щоб перевести дух. — Мій брат був убитий ішаранцями на острові Фулкор. Його тіло... — Горе підступало до горла, наче розпечений віск. — Королевич Мандан знайшов його порубаним на шматки. Була велика битва, емпра Ілуріс отримала важке поранення, можливо, смертельне, але ішаранці втекли.
Капітан Рондо голосно скрикнув:
— А королевич Мандан? Він у безпеці?
Перед очима Колла все розпливалося, проте він змушував себе продовжувати, слово за словом, уперто, наче важко ступаючи крок за кроком.
— Він у безпеці. Його, очевидно, захистив Уто. — Колл зустрівся поглядом зі своєю Хороброю Елліель. Вона відчула огиду аж до нудоти, почувши ім’я чоловіка, що заподіяв їй стільки лиха. Гарячий рум’янець залив її щоки. Поруч із нею стояв Тон, темноволосий чужинець-Лютий, він подивився на неї, потім на Колланана, тоді на решту присутніх, намагаючись зрозуміти, про що мова. — Мандан тепер конаґ. Я ж у скорботі за моїм дорогим... — Колл не міг продовжувати. Слова повисли в повітрі. Моїм
Солдати супроводу розлючено загули, а їхні руки ніби самі потягнулися до мечів. Один із них наставив кинджали на королеву Тафіру.
— Ішаранські тварюки, — пробурмотів він, ніби звинувачуючи її.
— Нортерра повинна вирішити, що робити, — сказав Колланан. Його зазвичай суворий голос тепер звучав розгублено. Але він був
— Вирішити, що робити? — Капітан Рондо поглянув на своїх товаришів, ніби не вірячи почутому. — Ми повинні повернутися до Конвери і запропонувати наші мечі конаґу Мандану проти Ішари!
— Може й так, однак я вимагаю, щоб ви залишилися тут ще на деякий час. Я маю скласти звіт... новому конаґу про те, що відбувається в Нортеррі. Ми мусимо підготуватися до того, що замислили проти нас крижані Люті.
Через деякий час, коли присутні трохи відійшли від почутих новин, король скликав своїх лордів-васалів на закриту військову нараду. Після нещодавнього нападу Колла на фортецю крижаних Лютих на озері Бакал усі вони усвідомлювали цілком реальну ймовірність того, що кровожерливі Люті можуть напасти на людські поселення по всій Нортеррі.
Колланан стиснув свою велику руку в кулак.
— Ми з королем Аданом разом побували в Конвері. Ми попередили Конндура про Лютих, але мого брата більше непокоїли напади ішаранців на узбережжя. Королевич Мандан навіть насміхався із самої думки про Лютих. Він цілковито під впливом Уто. — Колл зітхнув. — Однак після того, що діялося з горою Вада, Конн, я думаю, переконався у правдивості наших слів, а тому вирушив на острів Фулкор заручитися підтримкою емпри Ілуріс як союзниці. Але тепер Мандан, якщо ішаранці дійсно вбили його батька, не перейматиметься нашими проблемами тут. — Очі Колла спалахували при думці про бідолашного брата, проте ще більш болючими були свіжі спогади про доньку та її чоловіка, його онука та всіх інших, кого так легко повбивали крижані Люті в Лейк Бакал. — Ми повинні вберегти себе від того, що насувається на нас із півночі.