Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 4)

Хлопче? Бірч припинив їсти й схилився, змушуючи себе мовчати, хоча йому хотілося кричати: «Бірч! Мене звати Бірч!» Спогади крутилися у його голові. А мого братика звали Томко. Ти вбила його. І моїх батьків ти вбила.

— Тобі пощастило, що мій Рокк врятував тебе й привіз сюди — жити серед крижаних Лютих, — сказала Онн, самовдоволено посміхаючись. — Цінуй це.

Бірч стиснув губи, згадуючи той жахливий день на озері Бакал — рибацькі човни на воді, навколишні пагорби, густо вкриті сріблястими соснами, стрімкі кам’янисті береги навколо озера. Це було щасливе й мирне місце. Його батько був міським головою, а мати — донькою короля та королеви Нортерри.

Того останнього дня він з Томком і своїм другом Піро були надворі перед їхнім будинком. Бірч та його брат бавилися з різьбленими тваринками, які їм подарував дідусь.

Його мама, стурбована лиховісною негодою, що насувалася з півночі, вийшла з будинку, щоб покликати хлопчиків усередину. Вони всі спостерігали, як білі хмари насуваються на гори, наче пронизана холодом повінь. Бірч ніколи не бачив нічого подібного.

Загін блідошкірих крижаних Лютих виринув зненацька, випередивши хвилю холоду. Вони мчали верхи на бойових конях, вкритих білим хутром і схожих на вовків. Крижаний холод ламав дерева, а глибоке озеро перетворив на суцільну кригу. Мати закричала дітям, щоб вони мерщій бігли в дім. Але воїн Лютих першим побачив Вірча, схопив його та захистив від холоду — просто з цікавості.

Потім холод охопив решту містечка, наскрізь заморозивши людей, і вони залишилися там, поховані в снігових заметах. Томко помер поруч із їхнім другом Піро, що затиснув у руці одну з дерев’яних свинок, вирізаних їхнім дідусем. Мама й тато загинули від холоду, вкриті кригою, поховані в снігу, що ніжним покривалом опускався на містечко...

— Їж рибу, — прикрикнула Онн. — Якщо ти не цінуєш їжу, я взагалі перестану тебе годувати.

Бірч з’їв останні дві рибини, що ще залишалися на тарілці, та облизав задубілі пальці. Тремтячи, він відсунувся і ще щільніше загорнувся в ковдру. Мамули перед троном переходили з місця на місце, але залишилися поруч з ним, сподіваючись на увагу королеви.

До тронної зали рішучим кроком увійшла воїтелька-Люта, її чоботи вистукували по лункій крижаній підлозі. Жінка підійшла без жодного поклону чи вияву поваги.

— Королево Онн, на нашу фортецю на озері Бакал здійснили напад.

Бірч нашорошив вуха. Деякий час його тримали у тій фортеці під байдужим наглядом Рокка, а потім відвезли назад до Онн, у північний палац.

Воїтелька вимовляла слова різко та беземоційно.

— Армія нападників скористалася якоюсь дивною магією, щоб розморозити озеро. Крига й вода поглинули наших воїнів, як щелепи пастки. Багатьох Лютих у фортеці було вбито, і вашого коханця також.

— Рокк! — простогнала Онн. Проте в її голосі чувся радше подив, аніж горе.

Один з мамулів, вибравши невдалий момент, кинувся вперед, щоб запропонувати королеві ще їжі. Розлючена таким нахабним втручанням, Онн випростала руку, і з неї, мов залп стріл, вилетіли хвилі холоду. Мамула замерз на місці, а тоді розсипався на крижинки кольору плоті. Інші мамули покидали тарілки й розбіглися із тронної зали. Бірч подумав, що було б добре і йому втекти.

Онн зіскочила зі свого крижаного трону, ставши прямо перед воїтелькою.

— Хто напав на нашу фортецю? Піщані Люті? — Вона озирнулася на зазубрений спис позаду себе.

— Ні, це були не піщані Люті, моя королево. Це була армія людей під проводом короля Колланана.

— Король Колланан. — Онн прокотила це ім’я у роті й виплюнула його. — Не розумію. Люди не можуть заподіяти Лютим такої шкоди!

— Проте вони це зробили, — відказала воїтелька.

Зіщулившись біля трону, Бірч почув ім’я свого діда й усміхнувся.

4

Коли вони з дружиною підходили до зали засідань, король Адан уже почув крики.

Пенда сперлася на його руку, потребуючи його допомоги на останніх місяцях вагітності, але й Адану її підтримка була потрібна не менше. Дружина давала йому сили в лиху годину, що насувалася на них, немов піщані бурі з Печі.

Попри галас, що долинав із зали, Пенда навівала на нього спокій. Її довге темне волосся спадало на плечі, підкреслюючи глибину карих очей.

— Дихай рівно, мій Старфолле.

— Як ти можеш бути такою спокійною?

— Є така утаукська приказка: «У перерві між блискавкою та громом людина може знайти спокій, щоб витримати найстрашнішу бурю». Саме це тобі потрібно. — Вільною рукою вона намалювала коло довкруж серця й прошепотіла мантру свого народу. — Початок є кінцем є початком.

Зелений птах-рептилія, що сидів на плечі в хазяйки, вдарив крилами і заджерґотів, наче погоджуючись. Ксар, улюбленець Пенди, бойовитий і відданий, був пов’язаний з нею сердечним зв’язком. Він міцно уп’явся кігтями в шкіряну накладку на її плечі, утримуючи рівновагу. Ця істота, розміром не більша за яструба, завжди змагалася з Аданом за увагу Пенди.

Адан дозволив собі на мить замислитися про своє кохання до неї, і це почуття на коротку миттєвість розігнало сум’яття й тіні — мов перерва між блискавкою і громом.

— Дякую тобі.

Взявшись за руки, виказуючи своїм виглядом впевненість і величавість, щоб приховати їхній розпач від наближення кінця світу, король та королева увійшли до зали, де зібралися лорди-васали, радники та воєначальники. Присутні вже почали обговорення, бурхливо виказуючи занепокоєння рейвахом, що творився у трьох королівствах.

Коли Адан зайшов до зали, один із лордів першим звівся на ноги.

— Володарю! — Інші теж швидко встали, виказуючи повагу та водночас полегшення.

Адан похмуро пожартував.

— Я бачу, ви вирішили всі проблеми, не дочекавшись нас.

Батько Пенди, Гейл Орр, широко всміхнувся, блиснувши золотим зубом.

— Ось ти де, серденько. — Він носив одяг з кармазинового та чорного шовку, притаманного його племені, а у вусі — особливу сережку з димчастого скла.

— Нам є що обговорити, — сказав Адан, — є чого боятися і є що вирішувати. Події розгортаються швидко, а новини поширюються набагато повільніше. — Він підвів Пенду до голови столу, де вони зайняли кожен своє місце. За кріслом королеви стояла Т-подібна дерев’яна підставка для ска, на ній вже вмостилася інша молода ска. Арі привітально стріпонула синім оперенням, коли Пенда зсаджувала Ксара на підставку поруч з нею.

Один із лордів, який часто спочатку говорив, а вже потім думав, вигукнув:

— Розкажіть нам про полювання на дракона в Печі! І про піщаних Лютих!

Інший радник поруч з ним глипнув на непосидючу синю ска, що перебирала ніжками на жердині.

— Піщані Люті...

— Тепер, коли конаґа Конндура вбито, що буде зі Співдружністю?

Адан мовчав — на нього знову раптом накотила хвиля горя.

— Мій брат тепер конаґ, — нарешті мовив він, сподіваючись, що це їх заспокоїть, хоча сам не міг у це повірити. Мандан — конаґ? Він повернувся думками до Судерри. — Поговорімо спочатку про піщаних Лютих і драконів.

Вони з Пендою по черзі розповіли, як королева піщаних Лютих та її загін для полювання відвезли їх у безплідну пустелю та викликали дракона задля розваги.

— Чудовисько наробило чимало лиха, перш ніж піщані Люті зрештою вбили його. Вони сказали, що це маленький дракон, — додав Адан.

— Убитий дракон за кілька миттєвостей згнив, наче замкнене в ньому зло розвіялося по світу. — Пенда опустила руку в кишеню своєї кармазиново-чорної спідниці й дістала зуб завбільшки з лезо сокири. — Це один з останків, що залишилися від нього. By сама дала його мені.

— Але навіщо Лютим взагалі полювати на дракона? — запитав воєнний міністр, проводячи руками по рідкому волоссю. — Навіщо його чіпати?

Адан здивувався, що не всі знають стародавні міфи.

— Люті отримали наказ від свого бога Кура вбити великого дракона Оссуса, щоб світ знову можна було зробити досконалим. А це було тренування.

— Піщані Люті найбільше зацікавлені у знищенні своїх супротивників, — додала, нахмурившись, Пенда. — Вони не хочуть, щоб крижані Люті вижили, коли світ зміниться.

Головний зброяр Адана нахилився вперед.

— Якщо Оссус насправді такий жахливий, хіба не повинні вони об’єднатися, щоб убити спільного ворога?

— Кра, достоту так, — пробурчав Гейл.

— Людська раса приречена, хай би там що, — похмуро буркнув інший лорд-васал.

— Помста штовхає розсудливих людей до нерозумних вчинків. — Адан стиснув кулак, бо вибух емоцій заповнив його розум, а гнів і горе затьмарили думки. У посланні Мандана йшлося про те, що їхнього батька зрадили і вбили ішаранці, а його тіло понівечили...

Адан пригадав, як вони з Конндуром спостерігали за зорями з оглядового майданчика замку Конвери, гадаючи, що можуть означати їхні візерунки. Його власне ім’я, Адан Старфолл, Зорепад, з’явилося тієї ночі, коли вони побачили метеоритний дощ на тлі чистого чорного неба.

— Королева By просить союзу з нами, — сказала Пенда. — Вона хоче, щоб армії Судерри допомогли їй здолати крижаних Лютих. Вона каже, що хоче нас захистити. — Жінка стиснула пухлі губи. Обидва птахи-ска засмикалися й заклацали дзьобами, відчуваючи її емоційне збурення. — Тепер ми знаємо, що вона бреше.

Пенда зняла синю ска з жердини й торкнулася діаманта «сльоза матері» на її комірі. У серпанку над столом поставали, одне за одним, видива, показуючи невільничий табір із сотнями змарнілих людей-рабів, які в лахміттях працювали під пекельним сонцем пустелі.