Кевин Андерсон – Війна помсти (страница 105)
Королева Онн, хапаючи ротом повітря, подивилася на нього, не вірячи своїм очам, і вчепилася за держак списа, ніби допомагаючи направити його всередину себе. Хлинула кров. З тихим гарчанням Бірч навалився на спис, і той вийшов з її спини.
Онн спробувала закричати, але їй забракло дихання. На її губах пузирилася кров, коліна підігнулися. Королева повалилася перед своїм троном, мало не потягнувши за собою Бірча вниз по сходах. Її утримало лише ратище списа.
— Хлопчику... — задихаючись, прохрипіла вона. На її обличчі застиг вираз здивування.
Бірч почув кроки, хтось наближався до тронної зали, — і за мить до неї увійшов якийсь Лютий. Хоча Бірч розумів, що його спіймали на гарячому, він не випустив зброю. Він провернув спіральний спис у тілі Онн, щоб переконатися, що королева мертва. Йому було байдуже, що з ним тепер станеться. Це був його спадок. Хоча він був ще дитиною, він знав, що коли-небудь хтось розповість його історію, пам’ятатиме його як людину, яка вбила правительку крижаних Лютих.
Заляпаний кров’ю Онн Бірч обернувся і побачив закуту в обладунки вельможну воїтельку, бліду і прекрасну. Дочку королеви Онн.
Кору витріщилася на них. Її мати розпласталася на підлозі, як розтала крига, і Бірч випустив з рук держак зламаного списа.
Не вірячи своїм очам, Кору підійшла до підвищення. Бірч стояв прямо перед нею, не намагаючись відступити від трупа; Вони дивилися одне на одного. Передсмертні звуки вмираючої королеви обірвалися, і залу наповнила напружена тиша.
Хлопчик почув у коридорі гупання важких чобіт і брязкіт масивних обладунків — до тронної зали наближалися інші Люті. Кору блиснули очима на хлопця. Раптом вона різко відштовхнула його вбік, і цієї миті до зали увійшли воїни-Люті — Іррі разом з кількома пораненими Лютими, які входили в загін Кору.
Донька Онн із зухвалим виглядом схопила ратище списа, що стирчав з тіла королеви. Вона повернулася до Лютих, які вражено дивилися на неї. Бірч тихенько відступив назад.
— Я вбила свою матір, бо так було потрібно. — Кору рвучко висмикнула спис із тіла Онн. Королева крижаних Лютих впала в калюжу власної крові, і Кору підняла спис, який тепер був заплямований і кров’ю її матері, і кров’ю дракона.
У мертвій тиші Кору промовила:
— Королева Онн була поганою правителькою. Вона привела б нашу расу до загибелі.
Кору кинула швидкий погляд на Бірча, який мовчав, намагаючись знову стати невидимим. Вона повернулася до хлопця спиною, але це, схоже, не означало, що вона нехтує ним. Він подумав, що вона якимось чином його захищає.
— Тепер я королева крижаних Лютих, — заявила Кору, — і ми всі разом будемо битися з драконом.
102
Вирвавшись із гавані Сереполя, «Ґліссанд» піймав попутний вітер і поплив на захід, повертаючись до безпечного старого світу. Штурман змінив курс, спрямувавши корабель далеко на північ, аби потрапити в іншу течію, яка оминала острів Фулкор по широкій дузі.
У перший день плавання дозорці помітили вдалині смугасті червоно-білі вітрила ішаранців, які намагалися переслідувати їх, але військові кораблі були повільнішими і управляли ними погано. Швидкохідний «Ґліссанд» міг мчати стрілою, як срібляста рибка, тоді як ішаранці покладалися на грубу силу, але майстерності їм бракувало. Незабаром переслідувачі відстали так сильно, що перестали становити загрозу.
Вітерець розвівав темне волосся Мак Дура, і він одним пальцем швидко накреслив коло на грудях, водночас милуючись таким самим колом, намальованим на вітрилі. Вони були майже вдома.
Капітан торгового судна і його команда святкували свою свободу: вони досхочу наїлися харчів, які знайшли на борту, знаючи, що за кілька днів досягнуть узбережжя Остерри. Моряки, відчувши полегшення, стали галасливими, безтурботними та легковажними. Стоячи на палубі біля Мак Дура, Гейт запитав:
— Як думаєш, ті божки зруйнують Сереполь? Я ніколи не бачив таких руйнувань.
— Мені було би все одно, навіть якби ці чудовиська вщент рознесли місто. Жерці дурні, що випустили їх на волю.
— Я за те, щоб ми просто ходили вздовж узбережжя Остерри, — мовив Саррум, дивлячись на своїх товаришів по команді. — Там багато міст, портів та покупців.
— Капітан не піде проти волі своєї команди, — відповів Мак Дур, — Я буду радий опинитися дома — в безпеці. Знову всередині кола. Утауки на призначені для війни.
Того вечора морем прокотилася гроза, яка омила палуби і наповнила бочки водою. Моряки вийшли під проливний дощ, щоб вмитися і збадьоритися.
Через два дні дозорці помітили вкритий туманом сіро-зелений берег, і екіпаж утауків зустрів новину радісними вигуками. Попереду в порту Рівермута снували кораблі, мов бджоли, що кружляють біля вулика. Піднявши утаукські вимпели, моряки натягнули канати, і «Ґліссанд» помчав до того місця, де з’єднана ріка впадає в море.
Мак Дур стояв на носі судна, відчуваючи радше полегшення, ніж перемогу. Він картав себе за те, що ризикнув відправитися у ще один торговий рейс, хоча знав про напруженість у відносинах з Ішарою. Він сподівався, що останнє плавання принесе великий прибуток, але натомість втратив корабель, вантаж і навіть цінне димчасте скло. Його екіпаж зіткнувся з такими випробуваннями, яких ніхто з них ніколи не забуде. Однак тепер, коли небезпека була позаду, їхні випробування здавалися більше схожими на пригоди. Він думав про історії, які відтепер розповідатиме в таборах утауків.
Коли «Ґліссанд» наблизився до порту, назустріч йому вийшли два військові кораблі Співдружності, на вітрилах яких виднівся символ Остерри — сонце, що сходить. На кораблях було повно солдатів, і вони нагадали Мак Дуру сторожових псів, які вишукують здобич. Екіпаж занепокоєно перешіптувався, але капітан вказав на ясно видиме коло на їхньому вітрилі.
— Вони знають, що ми утауки.
Однак, коли масивні кораблі наблизилися, капітан відчув себе менш впевнено. Він тихим голосом заговорив до Гейта.
— Продовжуй тримати курс на гавань. Нам нема чого приховувати, і у нас є важливі новини, які ми маємо розповісти. Сам конаґ захоче почути нашу розповідь.
Один бойовий корабель підійшов ближче до «Ґліссанда», і похмурі солдати закричали до них:
— Ви увійшли у води Співдружності. Що ви тут робите?
— Ми утауки! — озвався Мак Дур. — Ми втекли з Ішари й повертаємося додому, і ми привезли важливі новини.
Великий корабель підплив так близько, що їхні корпуси на мить торкнулися. Не питаючи дозволу, солдати Співдружності кинули канати та абордажні гаки, і утауки обурено загули, коли з десяток чоловіків у шкіряних обладунках перескочили до них на палубу. Мак Дур заревів:
— Я не давав вам дозволу підніматися на борт! Чому ви...
— Ми відведемо ваш корабель у порт Рівермут. Конаґ Мандан наказав усім придатним кораблям увійти до складу його військового флоту.
— Військового флоту? Це торгове судно, а не військовий корабель.
— Але може стати військовим, — відказав старший лейтенант.
Тепер, після того як воїни Остерри заволоділи «Ґліссандом» та взяли його під охорону, вони від’єднали абордажні гаки, і два кораблі знову розійшлися. Дванадцять солдатів у загрозливих позах розташувалися на палубі, наганяючи страх на беззбройних утауків. Лейтенант підвищив голос:
— Я наказую вам пливти до пристані Рівермута, де ваш корабель оглянуть, а команду допитають.
— У цьому немає потреби! — вигукнув Мак Дур. — Ми й так туди йшли.
— Добре. Співпраця полегшує справу.
Солдати Співдружності стояли з мечами наголо, не виявляючи жодного бажання долучитися до робіт на кораблі, проте екіпаж Мак Дура добре знав, що робити. Завдяки сильному бризу «Ґліссанд» швидко рухався до гавані. Поки вони наближались до переповнених причалів, капітан побачив безліч кораблів, їх було набагато більше, ніж зазвичай, коли в гавані панувала буденна метушня рибальських човнів, торгових суден та патрульних кораблів. На кожному судні в порту, навіть на найменших рибальських шаландах, були вивішені прапори Співдружності. Серце Мак Дура налилося свинцем.
— І заради цього ми втекли із Сереполя? — прошепотів Гейт.
— Після вбивства свого батька, — пояснив лейтенант, — конаґ Мандан готується до війни з Ішарою. Його флот буде більшим, ніж легендарний флот конаґа Кроніна під час попередньої війни, і ваш корабель стане його частиною. Ваш екіпаж має пишатися цим.
Мак Дур пробурмотів:
— Початок є кінцем є початком.
Офіцер насупився.
— Не треба цих утаукських дурниць. Ми навчимо вас військових пісень Співдружності.
Екіпаж «Ґліссанда» невдоволено забурчав. Штурман провів корабель поміж інших суден у гавані, а лоцманський човен привів їх до вільного причалу. Щойно судно пришвартувалося, на його борт піднялися ще кілька солдатів, які звернули увагу на міцність корабля утауків.
— Схоже, це досить швидке судно, — сказав один військовий, не звертаючи уваги на Мак Дура та інших утауків. — Після того, як ми встановимо броню на корпус і таран на ніс, воно буде готове до війни.
Мак Дур обурено заявив:
— Ви не можете просто так забрати мій корабель! «Ґліссанд» — утаукське судно.
Солдат похмуро глянув на нього.
— Ми не забираємо ваше судно, воно поступає на військову службу разом з вами і вашою командою. Ми забезпечимо вас провізією і навчимо воювати у складі флоту Співдружності.