Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 95)
— Пішли, — байдуже промовила магиня, так ніби не вважала за потрібне повідомляти будь-які інші подробиці. — Деякі втекли. Потім караван людей... вони називають себе утауками... проходив неподалік від цих пагорбів, і ми дозволили решті бранців піти з ними. Це не має жодного значення.
У якомусь дивному запамороченні Ґлік зробила кілька кроків вперед, її ска кружляла над нею. Потім дівчина зосередила свою увагу на теплових брижах у повітрі. Вона відчувала магію — силу, яка тягнула її, немов мотузка, проте водночас і відштовхувала.
Всередині кола. Поза колом.
Ґлік повернулася і спитала магиню:
— Чому ви залишилися тут?
Двоє вартових-Лютих відвели погляд. Магиня Горава підняла очі, ніби щойно помітила дівчину.
— Тому що ми пов'язані з цим місцем. Я повинна залишитися. Я бачу... — Очі Горави раптом спалахнули. — Ти! Це ти та дівчина з видіннями. Маг Івун змусив тебе показати їх йому.
Ґлік торкнулася руків'я кинджала з димчастого скла, що висів у неї при боці.
— Маг Івун мертвий. Я вбила його.
Ця звістка, схоже, не викликала в магині потрясіння чи переляку. Горава просто дивилася вниз на очищене димчасте скло перед собою.
— Видіння все ще тут. Ми чекаємо.
— Чекаємо, — повторив за нею один з охоронців. У його голосі чувся сумнів.
Ґлік відчула потяг усередині себе, передчуття невідомого і страх... відчула силу, яка сочилася із землі. Вона подивилася на Пенду.
— Магиня права. Це справжня причина, чому нас потягнуло сюди. — Її видіння крутилися навколо неї, і їй потрібно було отримати відповіді на свої запитання. — Щось зовсім скоро має статися... проте це ніяк не пов'язано з цими Лютими.
— Залиште нас у спокої,— сказала магиня Горава. Вона та двоє охоронців-Лютих побрели вглиб обсидіанової пустелі.
Пенда на мить замислилася, а потім подала знак Чет і Ґлік.
— Ходімо, у нас тут свої справи.
Королева та її Хоробра повернулися до загону, наказавши розбити табір подалі від злощасних Лютих.
Ґлік не пішла з ними, її тягнула сила, що з усіх боків оточувала дівчину. Відчувши полегшення від того, що принаймні полонені, схоже, були в безпеці, вона тепер хотіла побути на самоті. Вона підійшла до ділянки рівнини, де мерехтіли розбиті чорні дзеркала, не відбиваючи при цьому сонячного світла. Магія вирувала, як вода, що закипає в казані, і здавалася могутнішою, ніж раніше.
Упродовж багатьох століть пласка рівнина, вся вкрита обсидіаном, поступово розтріскувалася й вивітрювалася. Кам'яні брили, що піднялися з-під землі, пробившись крізь блискучу скляну кірку, утворили незліченні окремі басейни... порожні склянисті пустоти. Ґлік почула глухий шепіт у вухах, якийсь моторошний поклик. Пенда і Чет, обернувшись, кликали її, а Сінан і Гом просто роззиралися довкола, вражені суворим краєвидом.
Ґлік пробиралася між валунами, намагаючись не порізатися об гострі уламки димчастого скла. Вона видерлася на скелястий виступ, який здіймався над полем стародавньої битви й звідки можна було спостерігати за чорною пусткою, і опустилася на коліна. Це місце древньої битви стало вмістилищем болю й смерті, воротами в якийсь незбагненний світ.
Коли дівчина подивилася вниз — і
Ґлік міцно заплющила очі й відсахнулася, мало не впавши на нерівній поверхні. Вона послизнулася, почала сповзати з виступу, і їй насилу вдалося втримати рівновагу. Звідкись здалеку, мов крізь густий туман, вона почула крик Пенди, потім побачила Чет, яка бігла до неї.
Ґлік вхопилася за кам'яний виступ, боячись порізатися на розбитому димчастому склі, проте навіть її власне тіло здавалося їй дуже далеким, настільки вона була поглинена видіннями. Ті очі були наче всередині неї, дивилися на неї, зазирали глибоко в її серце, а потім дивилися очима й думками самої Ґлік.
Вона знала, що саме це покликало її сюди.
Вона відчула руки, які підхопили її, голоси, які щось кричали, — то Пенда і Чет вигукували її ім'я.
— Повернись, сестричко!
Ґлік продовжувала кліпати очима, проте бачила тільки темряву й незліченну кількість зірок. І зорі ці були дивні... наче це була зовсім інша картина світу, інший всесвіт.
Вона важко пробивалася до самої себе, слідуючи за голосами своїх друзів, які кликали її повернутися. Чет допомогла їй спуститися з нерівного виступу. Ґлік розгублено кліпала, а коли спробувала заговорити, то ледь змогла щось вимовити хрипким голосом.
— Наша подорож сюди не була даремною. Нам потрібно було прийти сюди. Я повинна була побачити все на власні очі.
Арі носилася над нею, явно виглядаючи збентеженою. Темні, широко розплющені очі Пенди були сповнені тривоги, крихітка Оук плакала.
— Майбутня битва таїть у собі більше небезпеки, ніж будь-яка війна за всю історію Співдружності, — промовила Ґлік. — І ця битва неминуча.
83
Поголос, сповнений радісного збудження, хутко ширився вулицями Сереполя, і в місті почалися зміни — спочатку повільно, майже непомітно. Містяни, які вірили в те, що емпра жива, вже багато разів чули обіцянки про її скоре повернення, але тепер це ставало реальністю. Ілуріс повертається!
Стара Аналера, якій вдалося врятуватися завдяки чудесній появі емпри на балконі палацу, дісталася до одного з осередків відданих прихильників Ілуріс. Люди переховували її, допомогли їй одужати. З кожним днем гнів та рішучість вірної служниці зростали все більше. Коли їй нарешті вдалося зустрітися зі своїми спільниками, які знайшли притулок в домі розпусти Саруни, вона обійняла Семі та Ілуріс. Аналері не терпілося відправитися на вулиці міста, щоб поширювати чудову новину про повернення емпри, — і вони відпустили її. Час настав.
Від самого моменту свого пробудження Ілуріс ще ніколи не почувала себе такою сильною, як тепер. Вона уважно оглянула Семі, свою спадкоємицю, торкнулася її щоки. Задоволена побаченим, емпра кивнула.
— Так, ми всі готові. Ходімо?
Хазяйка борделю вдягла заради такої нагоди свій найрозкішніший одяг, щоб відповідати своїй новій ролі. Вона вбралася в блискучі пурпурові й червоні шати, оздобивши їх золотими ланцюжками й коштовностями, подарованими їй закоханими клієнтами. Волосся вона прикрасила мереживними шаликами та стрічками, яскраво намалювалася й надушилася і звеліла всім своїм дівчатам зробити те саме.
Потім Саруна розіслала їх по місту з певною місією. Вони звикли привертати до себе увагу, притягуючи хтиві погляди чоловіків і зацікавлені — жінок. Їх усі помічали. Усі слухали. І вони поширювали радісну звістку: Ілуріс повертається!
Принадні дівчата Саруни зверталися до кожного мешканця Сереполя, запрошуючи прийти на головну площу перед згорілим палацом. Вони розлетілися по всьому місту, кокетуючи, ваблячи натяками й недомовками. Прихильники емпри тільки й чекали цих новин, тому вже незабаром великі групи людей, збираючись разом, почали стікатися до площі, щоб на власні очі побачити втілення своїх надій.
Саруна була звична до того, щоб давати раду буйним чоловікам і п'яним жінкам, але тепер вона діяла з тактом і витримкою найвправнішого посла Ішари. Хазяйка борделю розчахнула двері свого будинку, і в них з'явилися каптані Вос та його бійці Яструбиної варти. Повернувши собі колишній блиск, бійці тепер знову виглядали розкішно й урочисто у своїх золотих обладунках та багряних плащах. Вони йшли попереду й позаду своєї дорогої емпри, утворивши величну процесію, якої, здавалося, ніхто не очікував побачити.
— До палацу! — вигукнув каптані Вос. Його бійці Яструбиної варти, нескорені й відважні, відгукнулися гучними голосами.
— До палацу — до палацу емпри!
Хазяйка дому розпусти ретельно перерила всі свої скрині й шафи, щоб підібрати для емпри вбрання, по-справжньому гідне її. Тепер Ілуріс граціозно йшла з високо піднятою головою, уособлюючи собою владу і красу, виглядаючи як досконале втілення того, у що вірила вся Ішара. Вона випромінювала непохитну силу. Її голова була огорнута кольоровими шарфами, усипаними такою кількістю коштовних каменів і прикрас, що ця подоба головного убору була цілком схожа на справжню корону.
Емпра Ілуріс та Семі вийшли на широкі міські вулиці, нарешті показавшись на очі всьому народу. Аналера й Саруна йшли на почесних місцях одразу за ескортом з бійців Яструбиної варти.
Очі Семі мрійливо сяяли, вона не могла повірити, що на ній така красива барвиста сукня з вуаллю. Раніше вона почувала себе незручно в парадному вбранні, яке Ілуріс змушувала її носити в палаці при дворі, проте зараз молода жінка розуміла, що це необхідно. Вона відчувала себе прекрасною. Вона відчувала гордість.
Упродовж останнього часу її непокоїло те, що емпра виглядала дуже кволою, в ній майже не залишилося притаманної їй раніше життєвої сили, проте зараз Ілуріс була сильною та сповненою енергії. Семі була переконана, що її рідну країну вдасться відновити, що Ішара повернеться до миру й процвітання.
Вони рухалися до палацу впевнено та безстрашно, але чутки про повернення емпри випереджали їх. Міська варта похапцем збіглася до них, щоб їх затримати — явно виконуючи наказ верховного жерця. Проте, коли охоронці побачили сяючу й величну емпру, багато хто з них згадав, що вона також і