Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 76)

Пенда різко опустила руку.

— Стріляй!

Чорна хуртовина стріл здійнялася в небо і ринула на вороже військо. Стріли впивалися у гордовитих воїнів, і ті відсахувалися, наче на них плеснули кислотою. Воїни падали зі своїх ауґів, розпластуючись на землі, їхні їздові рептилії гинули разом з ними. Полчища піхотинців Лютих неслися до воріт, виставивши вперед списи, і ще один шквал стріл скосив і їх. Піщані Люті падали десятками, потім сотнями.

Королева By, не вірячи своїм очам, пронизливо завищала у сліпій злобі. Пенда відповіла їй своїм власним бойовим кличем, цей гучний протяжний звук був сповнений болю від загибелі батька, і водночас у ньому чулася обітниця захищати свій народ. Повітря було наповнене неперервним дзенькотом тятив луків, свистом незліченних стріл і передсмертними криками Лютих.

Перша атака тривала півгодини, перш ніж безрозсудна несамовитість Лютих не вичерпалася остаточно. Пенда не могла залишити своє місце на стіні, хоча їй дуже хотілося побігти туди, де просто біля воріт лежало тіло її батька. Вона хотіла торкнутися його руки, погладити обличчя. Але королева поки що не мала змоги спуститися до нього, і тому зробила найкраще, що могла собі дозволити зараз: погладила по щоці маленьку онуку Гейла Орра, торкнулася її крихітних пальчиків і обвела маленьке коло довкруж серця Оук.

— Я сумуватиму за тобою, тату. Початок є кінцем є початком.

Нарешті натиск ворожого війська зовсім ослаб. Люті, відступаючи, перечіплялися через тіла своїх полеглих товаришів, а їхні ауґи спотикалися, шкутильгаючи назад. Маг Аксус створив вихор, який, застогнавши, крутнувся у протилежний від міста бік, наче даючи сигнал до відступу, і армія Ву відійшла за межі досяжності стріл, залишивши за собою жахливу барикаду з тіл, нагромаджених уздовж стіни і перед масивною брамою.

Обличчя Пенди спалахнуло. Сльози миттю висохли на її щоках, так ніби їй вдалося силою волі відігнати глибокий смуток. Але навіть коли вона побачила, як піщані Люті відступають, це не принесло їй ані відчуття перемоги, ані крихти щастя. Вона притиснула Оук до грудей і, розхитуючись, ніжно гойдала її, як колись давно її саму колисав батько.

Арі з Ксаром, тріпочучи кольоровими крилами, опустилися на стіну і стали чепуритися, чистячи пір'ячко дзьобами, ніби пишаючись своєю роботою. Ґлік похвалила їх обох і обвела коло довкруж свого серця.

Закривавлена і вкрита пилом Чет піднялася на спостережний пункт на стіні. Вона насилу пересувала ноги, ніби несла на плечах важкий тягар, і, підійшовши, довгу мить мовчки стояла перед Пендою. Ще до того, як прийти сюди, Хоробра зняла свій реймер, на її зап'ясті виднілася кров, яка вже почала підсихати. Вона опустила очі.

— Ми не змогли його врятувати, моя королево. Ми повинні були втрутитися і вбити цю суку ще до того, як ваш батько промовив до неї бодай слово. — Хоробра зціпила зуби. — Ми повинні вбити їх усіх.

— By не зупиниться, — погодилася Пенда. — Її образили й принизили, і вона не заспокоїться, поки не зітре наше місто на порох.

— Гейл Орр намагався вести перемовини, проте By вже наперед усе для себе вирішила. Вона прийшла знищити Баннрію, і тепер вона знає, що це буде коштувати їй дорого.

— Це не може коштувати їй стільки, щоб послужити відплатою за те, що вона зробила, — заявила, шморгнувши носом, Ґлік. — Батько Орр завжди був дуже добрий до мене.

Невдовзі By з Аксусом знову повернулися до стіни, пробираючись крізь купи трупів, що лежали навколо брами. By закричала їм нагору:

— Ти зробила свою неминучу поразку ще жахливішою! Я буду упиватися вашим страхом, руйнуючи ці стіни камінь за каменем, а потім з насолодою буду вбивати твоїх людей одне за одним, розбивати їм голови, розчавлювати груди, відрубати руки й ноги, розпорювати їм животи і змушу тебе дивитися на це. А потім я все одно заберу твою дитину.

Зрозумівши, що By зараз може бачити Оук у неї на руках, Пенда не змогла себе стримати:

— Я вже й не порахую, скільки разів ти погрожувала зруйнувати стіни Баннрії! Цього ніколи не станеться. Ми вб'ємо тебе. — Здоровий глузд боровся в ній з бажанням завдати ще більшої кривди цій жінці. — Так само, як Адан стратив твого брата, — встромивши меча йому просто в груди. А Кво лише скиглив перед смертю.

Від її слів королева By забилася в корчах, як гримуча змія, кинута на розпечене каміння. Вона загорлала на мага, що стояв поруч із нею, і Аксус підняв руки, закликаючи неймовірну руйнівну силу, яка стала підніматися з-під землі під Судеррою. Міські мури затремтіли.

Чет тихо промовила:

— Це було не дуже мудро, моя королево.

Але Аксус, який пустив в хід свою магію, раптом застиг, вкрай здивований. Стіни Баннрії ще тремтіли, а потім вібрація стихла і настала тиша. Військо піщаних Лютих заворушилося, ніби воїни відчули якусь небезпеку, що загрожувала їм з іншого боку. Королева By, повернувшись, вдивлялася вдалину в бік північних пагорбів, що простягнулися за Баннрією.

— Ходімо зі мною, — наказала вона Аксусу, потім швидко розвернула свого ауґа і поскакала назад, до центру своєї армії.

Одночасно з цим дозорці на північних стінах Баннрії підняли сигнальні прапори, передаючи якесь повідомлення. Пролунали крики. Пенда роззирнулася довкола, а Чет пильно дивилася вдалечінь, намагаючись щось розгледіти.

Заговорила Ґлік, явно спантеличена.

— Кра, що сталося? Що змусило їх зупинитися?

— Що взагалі могло змусити їх зупинитися? — не знаходила відповіді Пенда.

Маг Аксус, що стояв внизу, теж уже відійшов від брами, не завершивши свою атаку. Королева By скликала своїх воїнів і шикувала їх у шеренги. Величезна армія піщаних Лютих стала віддалятися від міста, залишивши під мурами своїх полеглих.

Знадобилося чимало розрізнених повідомлень і плутаних донесень, щоб Пенді зрештою вдалося розібратися, що відбувається. Тримаючи дитину на руках, вона побігла разом з Ґлік і Чет до дальнього кінця міста — туди, де вона могла бачити північні пагорби. У них над головами кружляли Арі й Ксар. Пенда приставила руку до лоба і, мружачись, вражено дивилася на величезну військову потугу. То було військо, аж ніяк не менше, ніж армія піщаних Лютих, і воно сунуло на південь.

Ґлік нічого не розуміла.

— Це повертається король Адан? Невже він привів із собою ще й армію Колланана?

Пенда розуміла, що це не армія її чоловіка. Кольори були не ті, шеренги виглядали інакше. Коли ж їй вдалося розгледіти передні ряди кошлатих білих коней і блідих воїнів у синіх і сріблястих обладунках, вона важко ковтнула.

— Кра, — прошепотіла Пенда, малюючи коло довкруж серця. — Це крижані Люті.

Хвиля за хвилею бліді воїни крижаних Лютих перетинали північні пагорби, прямуючи просто до Баннрії.

67

Фортеця на острові Фулкор лежала в руїнах, така ж вигоріла всередині й пошматована, як і серце Уто. Знову піднявшись нагору і зупинившись посеред цитаделі, він оглядав пошкоджені стіни, зруйновані спостережні башти, обвуглені балки донжона.

Уто поринув у роздуми, згадуючи, скільки часу провів тут, захищаючи цю фортецю від ішаранських тварюк. Тепер над плацом кружляли чайки, які, заходячись у криках, билися за шматки м'яса, хоча вже нажерлися досхочу на несподіваному бенкеті, влаштованому самою смертю. Скрізь лежали трупи, багато з яких були в синій формі Співдружності, а ще більше — в ішаранських одностроях.

Солдат із порізами на лиці й перев'язаною рукою вийшов назустріч Уто. Вигляд він мав приголомшений, а на обличчі виділялися запалі очі.

— Що нам робити з усіма цими тілами?

— Залиште їх птахам. Скоро вони все тут склюють дочиста.

Чоловікові забракло слів для відповіді, і він опустив очі на просочену кров'ю пов'язку на руці. У бою він втратив два пальці.

— Навіть наших побратимів? Хіба ми не повинні поховати їх у морі? Записати їхні спадки...

— Вони вже мертві, а ми не маємо часу. Зберіть усю зброю, яку зможете знайти. Потрібно переконатися, що наші солдати, яким вдалося вижити, добре озброєні, — у нас попереду ще чимало битв.

Поранений солдат знову був вражений почутим.

— Битв? Але ж ми вбили всіх ішаранських полонених. Всі вороги мертві, не вижив ніхто. — Він примусив себе переможно посміхнутися. — Острів Фулкор знову наш.

— Острів Фулкор такий же мертвий, як і ці солдати.

Уто відчув холод і порожнечу всередині від того, що йому довелося це визнати, але це була правда. Ця фортеця, що переходила з рук у руки багато разів упродовж століть, тепер стала просто порожньою руїною. Уто міг би залишитися тут, щоб зберегти за собою права на цю голу скелю, — але не тоді, коли на його батьківщину напали.

Просто зараз ішаранці — і їхній божок — пливли до Остерри!

Не звертаючи більше уваги на пораненого солдата, він хутко піднявся на верхівку стіни, перескакуючи сходинки через одну. Звідти Уто вдивлявся в море, де й досі колихалися на хвилях уламки кораблів, що залишилися після морської битви.

Двоє Хоробрих, Аррік і Вендіра, загинули в бою тут, у фортеці. Уто, знайшовши їхні тіла, дивився на них радше з досадою, аніж зі скорботою. Він забрав плащ і рукавиці Арріка, бо свої втратив під час бою і падіння у воду.

Зі стіни йому було видно, як унизу, в гавані, моряки з команди Мак Дура, не покладаючи рук, заповзято ремонтують «Ґліссанд». Три інші ушкоджені кораблі течією принесло ближче до острова, але вони були практично не придатні для плавання. Якщо докласти величезних зусиль, витратити купу часу й багато матеріалів, їх можна було б відремонтувати, проте саме зараз тільки судно утауків могло триматися на воді і незабаром мало бути готове до того, щоб вийти в море. Уто більше не міг чекати. Він повинен повернутися до Рівермута, до Конвери... до Мандана. Уважно вдивляючись у безкраїй водний обшир, він помітив темні грозові хмари, що котилися над морем.