Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 78)

Усе місто гуло відтоді, як Ілуріс з'явилася на балконі й звернулася до своїх підданих. Дуже багато містян побачили її тоді, а ще запам'ятали, як вона рішучо поставила на місце Кловуса. Рух на підтримку Ілуріс, що колись починався як потаємний, тепер набирав силу. В сусідні округи навіть відправилися гінці, щоб розповісти про всі ці новини.

Вірні купці та посланці розносили таємні листи, повсюдно поширюючи звістки про те, що верховний жрець обдурив народ, влаштував фальшиве поховальне вогнище і брехав людям, немовби емпра померла. Вос був переконаний, що чимало бійців міської варти перейдуть на їхній бік, щойно побачать Ілуріс у плоті. Вся історія Ішари і сила її традицій спонукатиме їх до цього.

Семі, Вос та Ілуріс влаштувалися в задній кімнаті дому розпусти, щоб остаточно обговорити свої плани. Після яскравої появи на балконі й виступу перед людьми емпра виглядала змарнілою. Час від часу вона, застигнувши, вдивлялася кудись у далечінь, потім струшувала головою і поверталася до поточних справ. Семі заспокійливо торкнулася її руки.

— Ви повернетеся і поведете народ за собою.

— Ішарі потрібна емпра, Семі. Я вже передала тобі достатньо знань, а всьому іншому ти навчишся сама — так само, як я колись. Як тільки ми змусимо верховного жерця повернутися на належне йому місце, правління перейде до тебе.

Семі знову спробувала їй заперечувати.

— Навіть якщо я стану вашою наступницею, ви все одно ще довго будете правити як емпра. І ви будете далі мене навчати.

— Ти вже зараз більш підготовлена, ніж свого часу була я. Прийми те, що повинно здійснитися, — відказала Ілуріс. — Ми обидві знаємо, що потрібно Ішарі.

Намагаючись повернути собі увагу народу, Кловус скликав великі збори у підніжжя храму Маґніфіка, вимагаючи жертвоприношень і молитов. А перед тим він наказав будівельним бригадам, кількість робітників у яких було значно збільшено, завершити зведення велетенської піраміди. На зборах до Кловуса приєдналося багато жерців з інших округів, і всі вони з нетерпінням чекали нагоди побачити власними очима освячення Маґніфіки.

Семі також була тут, вона уважно роздивлялася навколо й дослухалася до розмов. Дівчина прослизнула поміж людей, що юрмилися на площі перед храмом, ближче до передніх рядів, щоб почути, що скаже верховний жрець. До неї доносився запах кам'яного пилу, а ще різкий запах поту і олій для тіла, змішаних з парфумами. Тисячі людей зібралися на вимогу Кловуса, проте відчувалося, що містяни роздратовані, а не сповнені радості. Вони хотіли бачити емпру Ілуріс, і Семі посміхнулася.

Піднявшись кам'яними сходами і високо підносячись над натовпом, Кловус заволав.

— Наш серепольський божок оберігатиме вас, втішатиме вас і захищатиме вас. Ви бачили образ нашої улюбленої емпри, тож знаєте, що Ішара так само сильна. Я поведу вас усіх за собою. Почуй нас, убережи нас! — вигукнув він, але бентежний натовп відгукнувся мляво, ніби знехотя.

— Почуй нас, убережи нас.

Біля Семі якийсь чоловік із густими вусами крикнув:

— Емпра Ілуріс жива! Вона повернеться! — Інші люди, невдоволено бурмочучи, стали висловлювати щось подібне.

Семі прокладала собі шлях крізь натовп, така ж непомітна й спритна, як і в часи дитинства, коли їй, безпритульній дівчинці, доводилося виживати на вулиці.

— Ілуріс жива, — сказала вона двом жінкам, явно сестрам, коли проходила повз них. — Я бачила її. — Вона поспішила далі, повторюючи ці слова і знаючи, що інші говоритимуть те саме.

Кловус ще більше розбурхав натовп, пославши серед містян своїх ур-жерців збирати жертвоприношення. Вони тримали вигнуті ножі та урни для збору крові, закликаючи добровольців робити пожертви. Після того, як до них вийшло лише кілька людей з усього великого натовпу, ур-жерці стали поводитися більш зухвало. Храмові охоронці хапали чоловіків та жінок і різали їм передпліччя, щоб зібрати кров.

— Кожен повинен віддати Ішарі належне!

Семі вдавалося, вміло ухиляючись, уникати їх, і вона також відчувала таємний захист нового божества, що невидимим потоком огортав її. Разом з тим до неї доносилася пульсація серепольського божка, що мешкав у храмі Маґніфіка.

Поки лилася кров для жертвоприношень, люди слухняно співали й молилися, відгукуючись на заклики верховного жерця, хоча багато хто з них шепотів ім'я Ілуріс. Відчуваючи, як жертвоприношення зміцнюють нового божка емпри, Семі посміхнулася. Зовсім не цього добивався Кловус.

Верховний жрець не припиняв спроб якось згуртувати вірян, і Семі відчувала, як великий серепольський божок стає все більш неспокійним. Храмова істота здавалася страхітливим ворогом, тоді як нове божество, що захищало Ілуріс і опікувалося нею, випромінювало світлу віру в краще майбутнє.

Тим часом верховний жрець, голос якого вже охрипнув від напруження, безупинно наказував приносити ще більше пожертв, більше молитов. Семі відчула, як її юний божок тече крізь натовп, торкаючись людей, і навіть взаємодіє із серепольським божком. Дві могутні сутності кружляли, струменіли й виблискували, знайомлячись і ніби випробовуючи одна одну. На мить Семі занепокоїлася, що вони можуть почати битися між собою прямо тут, як тоді, коли серепольський божок здолав і поглинув божка гавані. Але натомість Семі відчула дещо дивне — багатошарову гармонію між цими двома силами.

Кловус не помічав, що відбувається, бо він і далі закликав народ до жертвоприношень і молитов, але натовп на храмовій площі відчув обох божків... і обидві божественні сутності відгукнулися на цей сплеск уваги. Маґніфіка завібрувала, камені її фундаменту, кожен величиною з будинок, здригнулися і затремтіли.

Кловусу, що стояв на одному з ярусів піраміди, насилу вдавалося утримувати рівновагу. Храмова площа двигтіла. Окружні жерці та місцеві ур-жерці метушилися, здіймаючи руки догори, нажахані тим, що божок може вирватися і знову спричинити страшні спустошення й руйнування.

Раптом по масивних плитах храму побігли тріщини, і люди з криками кинулися тікати на прилеглі вулиці. Коли на площі храму Маґніфіка не залишилося вірян, поштовхи знову вщухли.

Семі, задихаючись від швидкого бігу, мчала до будинку Саруни, поспішаючи принести новини. Її обличчя пашіло, думки плуталися, але тепер вона відчувала дивну впевненість. Дівчина не розуміла, що саме щойно відбулося, але вона пройнялася настроєм людей, почула їхні молитви і відчувала реакцію обох божків.

Ішара була готова до повернення емпри Ілуріс.

69

Армія крижаних Лютих перетинала посушливі пагорби Судерри, рухаючись у хвилі морозного повітря, від якого скручувалися бурі вицвілі трави і тріскалися стовбури дерев. Їдучи в головних санях, запряжених вовкоконями, королева Кору дивилася вперед, і погляд її прозоро-світлих очей пронизував простір, мов кинутий вправною рукою кинджал.

Бірч стояв, утримуючи рівновагу, на передку саней, що неслися пологими схилами під чистим небом, і роздивлявся навколишні пагорби й дороги, а також порожні села, які зустрічалися їм на шляху. Він ніколи не бував так далеко на півдні. Вже декілька днів тому, коли повітря стало теплим, він скинув із себе шкуру вовкоконя, а його ковдра, яка більше була йому не потрібна, тепер лежала зім'ята біля його ніг.

Маг Ілон почухав обгоріле обличчя.

— Наш перший пункт призначення попереду, моя королево.

Кору видихнула клубочки пари — холодної пари з холодних легень.

— Ми ще не дісталися пустелі.

— Ні, але наш ворог прийшов сам, щоб зустріти нас тут. Я відчуваю їх. Піщані Люті близько... і їх багато.

Кору насмішкувато спитала:

— Звідки By взагалі може знати, що ми йдемо до неї?

До головних саней під'їхав кінний розвідник крижаних Лютих. Він відкинув назад довге світле волосся і жестом вказав на далекі розпливчасті обриси попереду.

— Це людське місто, велике і вражаюче.

— Як те, що вони назвали Феллстаффом, — мовила Кору.

— Думаю, це Баннрія, — підказав Бірч, відчуваючи, як його охоплює нетерпіння. — Мій дідусь показував карти й розповідав нам з братом про нього.

— Чим важливе це місце? — запитала королева.

Перш ніж хлопчик встиг відповісти, Ілон сказав:

— Тим, що там піщані Люті.

Обличчя Кору спохмурніло.

— Швидше! Мчимо, як арктичний вітер.

Коли армія крижаних Лютих наблизилася до стародавнього міста, Бірч побачив величезне військо, що розташувалося перед західною стіною. Він зміг розгледіти шеренги їздових рептилій, золотий і мідний блиск обладунків піщаних Лютих.

Кору зраділа, побачивши вороже військо.

— Це збереже нам час. І нам не доведеться пхатися через усю пустелю. Сподіваюся, королева By з ними, тож я зможу відрубати їй голову. — Вона широко посміхнулася хлопчикові.

Раніше Баннрія не викликала в неї жодного інтересу, але тепер їй захотілося, щоб Бірч розповів їй те, що знав про це місто.

— Тут, у Судеррі, править король Адан, — сказав він. — Так само, як мій дідусь є королем Нортерри.

Схоже, що для Кору сказане ним не мало особливого значення, однак, поки бойові сани мчали їх вперед, вона все більше хмурилася.

— Якщо армія піщаних Лютих тут, чи не означає це, що король Адан вступив у союз з нашими ворогами? Чи варто мені зруйнувати і його місто заодно?

Бірч не знав відповіді, проте він не хотів, щоб Баннрія постраждала, як і будь-хто з її мешканців. Але перш ніж він встиг попросити її не чіпати місто, заговорив вкритий шрамами маг, що сидів поруч.