Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 40)

— До того ж тепер у нас є зброя з димчастого скла, — зауважив Адан. — Вони не знають про цю нашу перевагу.

Елліель ледь помітно всміхнулася.

— Я бачу серед бранців Хоробрих. Ми можемо на них розраховувати.

Колл узяв зі столу свій бойовий молот.

— Це добра новина, Адане. Цей табір — не фортеця, а понуре й брудне поселення для в'язнів. П'ятдесят воїнів Лютих і один-два маги проти сотень наших бійців, озброєних димчастим склом, і проти всіх в'язнів, які боротимуться за свою свободу. Непогано? Кров предків, ми можемо перемогти! — Його рука пронизала мерехтливі зображення. — Ми увірвемося і туди, оточимо їх, звільнимо в'язнів — і вб'ємо Лютих. Вони нізащо не зрозуміють, що там сталося.

— Ми не можемо дозволити жодному Лютому втекти — жодному, — інакше вони принесуть королеві By звістку, що на них напали люди, — застерегла Елліель.

— Нам доведеться також позбутися від них. Так само, як я позбувся тіла її брата. — Адан похмуро кивнув. — By не повинна взнати, що я пішов проти неї. Якщо ми приберемо всіх свідків, By точно звинуватить крижаних Лютих. Вона, анітрохи не сумніваючись, одразу подумає на них.

— Кра, вона і уявити собі не здатна, що люди можуть дати відсіч — Гейл Орр відкинувся на спинку крісла. Від звуків його гучного голосу обоє ска затріпотіли крилами.

— Ми не можемо дозволити жодному з них втекти, — повторила і Елліель. — Всі повинні знати це, перш ніж ми вирушимо. Деяким Лютим вдалося втекти, коли впала фортеця на озері Бакал. Королева Онн дізналася, що сталося, і вона...

Обличчя Колланана потемніло.

— І вона вбила мою Тафіру. Ми не дозволимо цьому статися знову. — Його лице закам'яніло від горя, а очі наповнилися сльозами.

— Кра, — буркнув Гейл Орр, — ти до біса правий у тому, що це більше не повториться.

— Рано чи пізно Люті дізнаються, — зауважив Адан, змирившись з неминучим, — але що довше ми зберігатимемо таємницю, то краще для всього нашого народу.

Він розумів, як важливо звільнити поневолених людей, яких вони побачили на принесених ска зображеннях. У цей самий час посланець-утаук уже мчав до Конвери, щоб доставити указ про усунення з престолу конаґа Мандана, що неодмінно призведе до початку міжусобної війни. Щойно вони звільнять рабів, він і частина армії Судерри — яку королева By вважала своєю — вирушать на схід до гір, щоб з'єднатися з армією Нортерри і виступити проти Мандана.

Адан почувався так, ніби грав у складну стратегічну гру із зав'язаними очима. Пенда поклала свою долоню зверху на його. Величезний драконів зуб, гострий і зловісний, лежав на столі перед ними, нагадуючи про те, що є й інші вороги та загрози для світу.

— Ти зробиш це, мій Старфолле, — впевнено сказала Пенда. — Так має бути.

— Так має бути, — відповів Адан.

Колланан і всі, хто був за столом, повторили ці слова, і їхні голоси громом прокотилися по замісу.

На заході сонця бійці осідлали своїх коней, і ударний загін зібрався у дворі замку. Планувалося, що вони швидко помчать в напрямку пустелі і перетнуть рівнинну місцевість при місячному світлі. Адан розраховував, що на світанку вони досягнуть тих місць, де починаються скелясті каньйони, десь там затаяться і перепочинуть при світлі дня, а потім продовжать рух у темряві.

Коли воїни вже були готові вирушати, Колланан заскочив на свого бойового коня і поклав молот на плече, ніби той міг знадобитися йому будь-якої миті. Його обличчя було сповнене туги.

— Я поведу їх, Адане, у тебе буде кілька хвилин, щоб попрощатися.

Його глухий голос нагадав усім, що сам Колл не мав можливості попрощатися з Тафірою.

Пенда виглядала по-королівськи прекрасною, тримаючи на руках дитину. Адан ковтнув клубок, що підступив до горла, і підійшов до дружини, щоб її обійняти. Вона обвила його шию рукою і притягнула до себе для поцілунку.

Для Адана ніщо інше не могло служити важливішим нагадуванням про те, за що він бореться і навіщо все це робить.

— Хоч ви й будете скакати вночі, Старфолле, але не сподівайся, що вам вдасться залишитися непоміченими. Ваш загін із понад двохсот вершників не буде невидимим. Піщані Люті можуть помітити, що ви наближаєтеся.

Адан знову поцілував її, потім нахилився і поцілував Оук у чоло. Він не хотів залишати їх, але мусив.

— Ми знаємо піщаних Лютих — чи вважатимуть вони нас вартими бодай крихти своєї уваги?

35

Посеред відкритого моря ішаранський флагман вів флот у бік старого світу. На носі головного корабля грізно стирчав кулак масивного тарану, готовий до бою.

Жрець Ерікал вдихав солоні бризки, що розліталися від струменів морської води, утворюючи на сонці короткочасні миготливі веселки. У Прірарі він бував на озерах і річках, але цей широченний, неозорий океан був для нього чимось зовсім новим, викликаючи одночасно почуття і страху, і захоплення.

Його божкиня мерехтіла навколо грот-щогли, вкривала брижами червоно-білі вітрила, а потім проникла в трюм, який став для неї тимчасовим притулком. Ерікал відчував, що істота стривожена, бо вони відпливали все далі й далі від земель, що були пов'язані з нею ниточками віри.

У старому світі не було божків, адже земля там була слабкою і виснаженою після стародавніх воєн Лютих. Як зможе його божкиня вижити так далеко від дому, як зможе він сам вижити без неї? Його серце огортали сумніви.

Однак, коли Ерікал, ставши обличчям до вітру, слухав ляскіт полотняних вітрил, він одночасно відчував, як радіє божкиня новим для себе відкриттям, силі й дивовижності океану, якого вона ніколи раніше не бачила.

До жерця підійшов капітан корабля, суворий чоловік на ім'я Ґаус з акуратно підстриженою квадратною бородою.

— Твоя божкиня зробила наше плавання легким, жерче. Ми дістанемося острова Фулкор уже до вечора.

— Добре буде знову опинитися на землі, — зітхнувши, сказав Ерікал.

Капітан насмішкувато посміхнувся.

— Минуло лише два дні! А Фулкор — це тільки зупинка.

— Почуй нас, убережи нас, — пробурмотів жрець.

Хоча небо було чистим, дув досить сильний вітер, який здіймав помітні хвилі. Палуба піднімалася на хвилях і м'яко опускалася вниз. Ішаранські моряки не звертали уваги на хитавицю. Вони вилазили на ванти, безстрашно ходили босоніж по вузьких реях. Сам Ерікал відчував легке запаморочення, ніби випив забагато міцного сидру після збору врожаю у садах Прірарі.

Гетрренам було набагато гірше. Варварів розмістили на всіх кораблях флоту, по кілька десятків на кожному. У Сереполі вони вривалися на палуби кораблів з таким напором, ніби вже завойовували собі нові території, але тепер багато хто з них чіплявся за палубні поручні або з нещасним виглядом хапався за великі ящики із запасами. Маґда, перехилившись через борт корабля, вивергала із себе потоки блювотиння, ніби доводячи, що вона страждає на морську хворобу сильніше, ніж будь-хто з її підданих.

Капітан Ґаус похитав головою.

— Сподіваюся, гетррени будуть бодай на щось здатні, коли ми дістанемося старого світу. Якби вороги напали на нас зараз, то захопили б усі наші кораблі.

Маґда застогнала, як поранена корова, і вивергла за борт ще одну порцію блювоти.

Через кілька годин дозорець гукнув:

— Попереду земля! Острів Фулкор! — Ішаранські моряки забігали по кораблю, готуючись до висадки, а варвари тим часом намагалися прийти до тями.

Маґда, трохи оговтавшись, плеснула м'ясистою долонею жерця по плечу. Потім примружилася, вдивляючись у далечінь.

— Мені вже не терпиться зійти з цього корабля і почати завоювання нових земель.

— Це лише острів Фулкор, — мовив Ерікал. — Просто скеля.

Обриси острова вже можна було розгледіти, проте на Ерікала не справила особливого враження зубчаста сіра цитадель, що ніби виростала із морських хвиль. Він не бачив жодного натяку на зелень, лише вицвілі стіни сторожового форпосту, який, простоявши тут століттями, багато разів у результаті завоювань переходив із рук в руки.

Від побаченого Маґда скривилася.

— Кловус обдурив нас. Я привела свій народ через цей жахливий океан, щоб забрати собі оцей шматок скелі? Та кому він здався?

Ерікал хотів було пояснити, чому за цей острів билися стільки разів, чому після кривавих боїв владу над островом захоплювала то одна ворогуюча сторона, то інша. Хоча здавалося, що цей кам'янистий шматок суші не вартий навіть того, щоб тут зупинятися.

Капітан Ґаус заговорив першим.

— Фулкор має стратегічне значення, це середина шляху між старим і новим світом, надійна твердиня для наших солдатів, щоб протистояти безбожникам, коли б вони не спробували вторгнутися.

Слова капітана явно не переконали Маґду, і вона пробурчала:

— Мені треба, щоб під ногами була тверда земля, все інше мене не цікавить.

Побачивши смугасті вітрила Ішари, солдати гарнізону на острові Фулкор підняли привітальні прапори на сторожових вежах.

— Більшість наших кораблів, — мовив Ґаус, — стануть на якір за рифами, а ми проведемо наш флагман та два інших кораблі в гавань і зустрінемось з командиром гарнізону, щоб розповісти йому про наші плани.

Маґду вже охопила нетерплячка.

— Чи достатньо на цьому острові бійців, щоб вони зміцнили наші сили? Не те, щоб ми потребували їхньої допомоги. Байдуже. Ми все одно їх заберемо.

Капітан Ґаус застиг, напружено випрямившись.

— Ці солдати отримали наказ захищати й утримувати Фулкор. Я не маю права забирати їх і зменшувати сили нашого гарнізону на острові, який ми так важко здобули.