Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 41)

Маґда провела долонею по роті, стираючи залишки блювоти.

— Ми збираємося вторгнутися в старий світ. Чому ви боїтеся, що вони нападуть, щоб забрати цей шматок скелі? — Вона блиснула гострим зубом у самовдоволеній посмішці. — Вони будуть надто зайняті.

Ґаус стояв на своєму.

— Ви ще не довели, що можете завоювати цілий континент.

Зареготавши на все горло, очільниця гетрренів гримнула по палубі своєю покрученою булавою, залишивши чималу вм'ятину.

— Мабуть нам варто залишити вас, ішаранців, тут, на острові Фулкор, і самим усе завоювати, просто щоб довести вам, на що ми здатні.

Тепер настала черга капітана насміхатися.

— Удачі вам в управлінні нашими кораблями, під час якого ви заблюєте все море.

Ерікал став між ними.

— Не варто починати ще одну війну. Я стільки чув про гарнізон на острові Фулкор, що хотів би побачити його на власні очі. — Він подивився на отаманшу варварів. — А ще ми хочемо розім'яти ноги.

Незважаючи на те, що флагман був одним з найбільших кораблів ішаранського флоту, капітан і штурман майстерно провели його проходом крізь рифи у невелику закриту бухту. Ерікал використав лише крихту магії божкині, щоб спрямувати в потрібному напрямку вітер та морські течії, і корабель плавно підійшов до головного причалу. Жрець занепокоєно вдивлявся у високі кам'яні мури, що захищали твердиню. Круті сходи з дерева й металу вели до ущелини вгорі, єдиного входу, розташованого під високими фортечними мурами. На грубому камені виднілися сліди від пожежі, а самі сходинки явно були нещодавно відремонтовані.

Маґда спустилася по трапу і, похитуючись, стала на дошки причалу. Її обличчя все ще мало зеленкуватий відтінок через морську хворобу. Вона задерла голову, роздивляючись крутий підйом.

Похмурий капітан, помітивши це, пирхнув:

— Не змушуй мене нести тебе нагору. Якщо ти не можеш піднятися по сходах, то як ти зможеш підкорити континент? — І він швидко подріботів по хитких сходах, закріплених на прямовисній скелі.

На спостережних пунктах, розташованих угорі на стінах, юрмилися солдати Ішари. Одні махали гостям, вітаючи їх, інші трималися насторожено, остерігаючись кошлатих варварів, що прибули з ішаранськими моряками. Маґда, рушивши нагору, важко гупала по сходах, ніби намагаючись зламати їх силою свого гніву й рішучості.

Ерікал, тримаючись за перила, обережно ступав на кожну сходинку. Глянувши вниз, він побачив, що вони піднялися набагато вище верхівки флагманської щогли. Інші два кораблі ще швартувалися до причалів і закріплювали вітрила на реях. Присутність божкині освіжила його, немов приємний вітерець, і він зовсім не відчував втоми, коли вони дісталися розколини в скелі під фортецею. Пройшовши крізь отвір брами, вони рушили далі попід стінами і вийшли на відкрите подвір'я фортеці.

Там вже зібралися ішаранські воїни в парадному однострої, а командир гарнізону, худорлявий ветеран на ім'я Бота, вишикувавши солдатів у шеренги, скомандував: «Струнко!» Капітан Ґаус, зупинившись поряд з Ерікалом і Маґдою, представився.

— Командире гарнізону, ішаранський флот вирушив на завоювання старого світу.

— Так багато кораблів, — промовив Бота.

— Тридцять шість, — з гордістю відповів Ґаус. — Деякі залишилися патрулювати на великій відстані від острова.

Маґда розправила плечі.

— І в них на борту мої гетррени.

Бота нахмурився, явно вважаючи грубу жінку не вартою його уваги.

Капітан флагманського корабля пояснив різким голосом, у якому чулося невдоволення.

— Верховний жрець Кловус вважав за потрібне укласти союз із племенами гетрренів, щоб вони допомогли завоювати землі безбожників.

Маґда розтулила губи, показавши свій заточений передній зуб.

— Ми завоюємо його для себе, але можемо залишити вам кілька клаптів наостанок.

Не цікавлячись отаманшею гетрренів, Вота зосередився на веселковому серпанку, що плив за Ерікалом. У голосі командира гарнізону прозвучала туга.

— Я радий знову бачити тут божка. Ми відвоювали острів Фулкор завдяки допомозі жерця Ксіона і його божка. — Висловлюючи вдячність, він віддав офіційний поклін Ерікалу, і сутність засяяла від гордості. — Як він?

Чи благополучно він повернувся до Сереполя?

Ерікал відчув біль у грудях.

— У Сереполі стався нещасний випадок. Головний божок вийшов з-під контролю, і жрець Ксіон та його божок загинули.

Маґда пирхнула.

— Кловус хотів залякати мій народ, але його божок на додачу став нищити його власне місто. Гадаю, він засвоїв урок. — Вона засміялася.

— Мені шкода це чути, — засмучено зітхнув Вота. — Ксіон був хорошою людиною. Та якими б не були новини, мій гарнізон радий вітати вас. — Він вказав на ряди своїх солдатів. — Ці воїни будуть молитися і віддадуть шану вашій божкині, щоб зробити її сильнішою. Почуй нас, убережи нас.

Його солдати повторили молитву, і божкиня радісно загула, підкріплена вірою, адже та слабшала весь той час, що вони віддалялися від Прірарі. Ерікал задоволено зітхнув.

— Дякую. Попереду нас чекає важка битва, адже наші кораблі попливуть до Співдружності, і моїй божкині потрібно бути сильною.

— Мої воїни також принесуть жертви кров'ю, — оголосив командир гарнізону, — щоб перемога була за нами.

— Перемога вже за нами, — роздратовано буркнула Маґда. — Мій народ готовий завойовувати нові землі, і ми воліємо чимшвидше здихатися цього моря.

Солдати гарнізону оголили руки й дістали бойові кинджали, а декілька з них принесли горщики й урни для збору кривавих жертвоприношень. Ерікал розчервонівся від такого вияву підтримки. В окрузі Прірарі більшість пожертв його божкині складалися з бочок сидру, частини врожаю, ремісничих виробів і навіть витворів мистецтва. Жертва кров'ю не була чимось звичайним, але тут солдати приносили її зі щирим бажанням та від даністю, і сила такої пожертви була безсумнівною.

Вота став вигукувати накази, вишикувавши бажаючих у шеренги, і викликав добровольців по черзі, щоб вони впорядковано підходили по одному. Бійці робили собі надрізи на долонях або на руках, і червона рідина потекла в підготовлені ємності.

— Почуй нас, убережи нас! — повторювали вони. — Почуй нас, убережи нас!

Маґда спостерігала за цим видовищем з кривою посмішкою.

— Я краще проллю кров ворога, ніж ослаблю власне військо.

— Вони не ослаблені, — ображено заперечив Гаус.

Ерікал відчув, як всередині нього наростає тремтіння.

— Моя божкиня вдячна за те, що вони діляться з нею своєю силою.

Раптом один з вартових щось заволав зі спостережної вежі на фортечній стіні і стривожено замахав жовтим прапором. Інші вартові розбіглися по своїх постах на кутах стіни, вглядаючись у морський обшир на заході. Вони теж почали розмахувати жовтими прапорами.

— Що це означає? — запитала Маґда.

Командир гарнізону Вота кинув уже на бігу:

— Вони помітили чужі кораблі.

Не звертаючи більше уваги на гостей, він помчав угору кам'яними сходами, а за ним поспішили Ерікал, Маґда і капітан Ґаус. Коли вони піднялися на широку стіну, Ерікал став пильно вдивлятися у відкрите море. Божкиня загострила його зір, і він зміг розгледіти крихітні точки кораблів, що наближалися до острова. Їх було дуже багато.

— Це флот Співдружності, — мовив жрець. — І він тримає курс на наш острів.

36

Шадрі, прокинувшись у їхньому маленькому таборі біля замерзлого озера, потягнулася і з подивом побачила серед сріблястих сосен цілий гурт маленьких фігурок, які просто спостерігали за нею, тримаючи в руках явно дорогі їм предмети. Коли вона сіла, істоти наблизилися до неї, несучи всяку всячину; призначення багатьох з цих предметів було їй незрозумілим. Ці істоти вабили її своєю незвичайністю, і Шадрі виявляла до них таке ж зацікавлення, як і вони до неї.

А от Покл був стривожений і вельми підозріло ставився до мамулів. Кожної ночі він стелив свою ковдру поближче до Шадрі й засиджувався допізна, охороняючи її, поки не поринав у сон, через що вранці прокидався втомлений і роздратований, з червоними очима. Шадрі далеко не одразу зрозуміла, що він ревнує її до мамулів, яким вона тепер приділяла увагу.

Цього ранку юнак, прокинувшись, побачив їх у світанковому світлі, провів рукою по кучмі свого скуйовдженого волосся, щоб змахнути з нього листя й суху траву, а потім побрів кудись, пробурмотавши:

— Я знайду нам щось на сніданок. — Він навіть не глянув на те, що принесли мамули.

Шадрі всілася на ковдрі й розправила спідниці, а потім привітала нетерплячих здичавілих створінь.

— Що ви мені сьогодні принесли?

Упродовж останніх двох днів вона довго розмовляла з мамулами. Вони розуміли людську мову, а Шадрі вивчила деякі їхні слова. Істоти спілкувалися за допомогою химерної мішанки звуків, слів, жестів і незрозумілих їй поглядів.

Підійшов перший мамула і простягнув їй порожнє пташине гніздо. Дівчина спантеличено подивилася на нього.

— Я не розумію. Це якесь особливе гніздо? — Мамула відійшов від неї, не намагаючись нічого пояснити.

Інший приніс ще живу маленьку форель, виловлену в струмку, і дівчина посміхнулася.

— Це стане чудовою ранковою стравою, якщо запекти її на вугіллі. Дякую. — Шадрі озирнулася, щоб покликати Покла, але він вже кудись зник.