Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 39)

— Так, я був паладином багато років, перш ніж офіційно став зобов'язаним Хоробрим короля Колланана.

— Ти, напевно, здобув багато перемог в ім'я короля. — Ондер прожував жменю бобів, а потім витер рота зачерствілим хлібом. — Звідки в тебе цей шрам на шиї?

Ласіс підняв підборіддя і потер пальцями довгий бугристий рубець.

— Я не часто думаю про це. — Він заплющив очі. — Це зробила королева крижаних Лютих. Коли я проводив розвідку біля озера Бакал, воїни й маги крижаних Лютих схопили мене і відвезли до свого крижаного палацу, де потім мене катувала королева Онн. Коли їй це набридло, вона перерізала мені горло і залишила стікати кров'ю на своєму ліжку. А потім викинула моє тіло з палацу на сніг і холод.

Спогади ставали яскравішими, і його дихання прискорилося.

— Але Хоробрі не слабкі. Через тяжке поранення я занурився у своєрідний сон, під час якого життя в мені ледь жевріло. Мамули знайшли мене, допомогли, вилікували, і я зміг дістатися до Феллстаффа.

Ондер захоплено слухав, його широко розкриті очі блищали.

— Ти діяв сміливо.

— Довелося. Я дізнався, що онук короля все ще живий і його утримують крижані Люті, тож мусив повернутися додому, щоб розповісти про це. Юнак був у захваті від почутого, але Ласіс відвернувся і замовк. Потім він заговорив до Ондера серйозним тоном. — Ти мусиш зрозуміти, з чим ми маємо справу. Той божок, з яким ти зіткнувся в Міррабаї, опинився там через давню ворожнечу з Ішарою. Тепер я веду наше військо через гори, тому що конаґ Мандан має лихі наміри проти нас. Обидві війни зараз недоцільні, проте ми мусимо в них перемогти. Але єдиний спосіб справді забезпечити виживання людства — це здолати Лютих.

Ондер швидко кивнув.

— Я теж це робитиму. Я буду битися з усіма, хто стане в нас на шляху.

Оґно проходжався руїнами міста Лютих, привертаючи загальну увагу вибухами гучного сміху. Він знайшов сад з обвітреними статуями Лютих, що з плином часу стали майже безликими.

— Якщо це єдині Люті, яких ми зможемо знайти, — заволав він, — то до біса все це, я їх переможу!

Він штовхнув одну зі статуй, скинувши її на повалену кам'яну колону. Голова фігури відлетіла, на її місці залишився тільки нерівний уламок шиї. Оґно зареготав і звалив іншу статую.

— Ми розіб'ємо вас усіх і зітремо на кам'яний порох.

Ще одна повалена статуя тріснула в кількох місцях. Стрибнувши на кам'яне тіло, він наступив на вирізьблену руку і зламав її.

— І я не зупинюся, поки не знайду того з вас, хто стікатиме кров'ю.

Він повернувся до іншої статуї, а солдати тим часом теж пройнялися войовничим духом руйнування. Вони приєдналися до нього, шукаючи інші старовинні пам'ятки, які можна було розтрощити. Незабаром від стародавнього міста залишилися самі уламки.

На світанку наступного дня армія Нортерри продовжила свій похід.

34

Світ застиг на краю прірви, і король Адан розмірковував, як довго триватиме ця мить спокою, яку він мав змогу провести з дружиною та крихітною донечкою... але нікому не відомо, як довго щось триватиме. Він цінував кожну секунду, проведену зі своєю сім'єю.

Вони з Пендою усамітнилися у своїх покоях, де вона поклала Оук у колиску. З перекладини біля відчиненого вікна зашипів Ксар, дражнячи зброєносця Гома, який приніс королю й королеві вечерю. Зелений ска різко змахнув крилами, і Гом ледь не впустив тарілки.

Пенда шикнула на свого улюбленця.

— Облиш його, Ксаре. Ми знаємо, що ти грізний і страшний, але не шуми, бо розбудиш дитину. — Королева прибрала пасма ніжного волоссячка з гладенького чола Оук. Немовля кумедно скривило личко, але не прокинулося.

— В-ви-вибачте, що потурбував, моя королево, — сказав, заїкаючись, Гом. — В-в-він мене не лякає.

Ксар знову зашипів, і зброєносець здригнувся.

Адан відкинувся на спинку стільця.

— Всюди мене оточують битви, великі і малі.

Ска скуйовдив пір'я і тепер виглядав ще більш неспокійним. Сидячи на своїй жердині, він витягнув шию до відчиненого вікна, і його гранчасті очі вдивлялися у прохолодну суху ніч.

Пенда раптом торкнулася своїх грудей.

— Ох... я щось відчуваю...

За вікном майнув помах синіх крил. Гом хутко поставив тацю з їжею на стіл і вибіг з покоїв.

Пенда кинулася до вікна саме в той момент, коли на кам'яне підвіконня сів іще один ска.

— Арі повернулася! — Вона нахилилася до синьої пташки-рептилїї. Ти знайшла Ґлік? Розвідала, де табір? — пошепки розпитувала Пенда.

Ска видала якийсь дивний звук, схожий воркотання, у якому чулися [ радість, і тривога. Пенда, почухавши м'яку сапфірову луску на шиї Арі, доторкнулася до комірця з діамантом «сльоза матері», щоб активувати його. Виринули перші зображення, на яких було видно змарніле обличчя Ґлік, її запалі щоки, а от її темні очі несподівано заблищали. Після того як дівчина-сирота вислухала повідомлення Пенди, вона, явно зрадівши, заговорила тихо й схвильовано. Ґлік обіцяла, що вона та інші в'язні будуть готові, коли прибуде рятівний загін.

— Кра, у нас справді все виходить, мій Старфолле, — глибоко зітхнула Пенда. — Ми можемо їх врятувати.

Адан посміхнувся синій ска.

— Ти дуже хоробра шпигунка, Арі. — Ксар видав обурену трель, бо не отримав жодної похвали для себе. — Якщо її спостереження покажуть, де розташований табір і скільки там охоронців-Лютих, то ми точно знатимемо, чого очікувати. Наш ударний загін матиме все необхідне.

Пенда відчула тверду рішучість у серці.

— А мені необхідно було знати, що Ґлік досі жива.

У королівській залі для нарад були виставлені на огляд зловісний зуб і темна трикутна луска, що служили похмурим нагадуванням про влаштоване королевою By химерне полювання на дракона в пустелі. Король Колланан та кілька лордів-васалів взяли участь у обговоренні, щоб остаточно визначитися з планами нападу на табір невільників. У повітрі відчувалося радісне хвилювання.

Ретельно відібрані нортерранські та судерранські воїни розібрали зброю, посилену димчастим склом, надягнули свої обладунки і тепер чекали наказу виступати в похід.

Синя ска, сидячи на жердині, поправляла своє пір'ячко. Ксар розташувався поруч. Адан підняв драконову луску й поклав її на округлий твердий бік. Вона була завбільшки з обідню тарілку, але то був усього лише символ, що залишився від трупа велетенської рептилії, вбитої піщаними Лютими.

Зайнявши своє місце поруч із Аданом, Пенда викликала туманні зображення з комірця Арі, які Колл та бойові командири стали вивчати з усією ретельністю. Маршрут, яким мав рухатися загін, вдалося прокласти завдяки тому, що ска, пролітаючи над заплутаним мереживом проходів у каньйонах, прямувала точно до прихованого табору невільників. Сонячне сяйво заливало червоні скелі, які відкидали тіні в глибоких ущелинах. Адану здавалося, що це він сам летить, то знижуючись, щоб ближче роздивитися землю, то підносячись вгору на раптових висхідних потоках гарячого повітря.

— Це лабіринт, — пробурчав Фен Галк, лорд-васал, який колись ніс службу у війську Співдружності, але вже давно вийшов у відставку і оселився в Судеррі.

— Це означає, що вони цілком можуть не помітити, що ми наближаємося, — додав Ґленаро, лорд з блідою шкірою, який легко червонів, що одразу ж видавало його емоції.

Колланан повернувся до Адана, вираз його обличчя був суворим.

— Занотуйте кожну деталь, і нехай писарі зроблять копії, щоб весь наш ударний загін отримав мапи.

Тон сяйливими очима вдивлявся в місцевість, що пропливала перед ними.

— Я знаюся на каньйонах, розколинах, таємних стежках. — Він багатозначно всміхнувся до Елліель. — Я не дам нам збитися зі шляху.

На наступних зображеннях, які вони бачили очима ска, з'явилися сотні виснажених і брудних бранців. Вони тіснилися в убогих халупах, горбилися під пошарпаними навісами. В'язні були зайняті тяжкою роботою, яку їх змушували виконувати бездушні викрадачі, — готували зброю та обладунки, які, схоже, призначалися для бійців Адана. Королева By, здавалося, взагалі ні про що не замислювалася, ані про Адана, ані про решту людства; її цікавило лише те, як вона може їх використати.

Цю її сліпу зарозумілість він сподівався використати на свою користь.

Колланан нахилився до мерехтливих картинок, наче він був Куром, що дивиться згори на свій світ. Зображення, яке передавала Арі, змістилося до скелі, де ска знайшла схованку в ущелині і звідки спостерігала за групами робітників.

Заколисуючи на руках крихітну Оук, Пенда зітхнула, побачивши Ґлік, яка сиділа за брудним столом.

— Ми скоро прийдемо за тобою, — прошепотіла королева.

Елліель стояла поруч із королем Нортерри, теж оцінюючи побачене.

— Добре, що ми можемо розгледіти воїнів піщаних Лютих та захисні споруди, а також в'язнів — потенційних бійців — у цьому таборі.

— Вони не дуже схожі на бійців, — буркнув Ґленаро.

— Люті очікують, що люди будуть слабкими й покірними, — відказав Колланан.

— Але вони не скорилися, — зауважила Пенда. — Ґлік не скорилася, й інші утауки теж не схилять голови, хай зараз і настали темні часи. — Жінка намалювала коло довкруж свого серця.

Колланан тицьнув пальцем у мінливі зображення.

— Я бачу лише близько п'ятдесяти Лютих на триста в'язнів. Більшість Лютих — воїни, проте є один або два маги. Впоратися з ними буде важче.

— Але цілком можливо, — відказав Тон. — Ми билися з п'ятьма магами і на озері Бакал. І я знаю, що робити.