Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 32)
— Емпра Ілуріс покинула це місто, покинула свій народ, — гримнув Кловус, — і тепер я змушений нести цей тягар. Я правлю нашими землями і укріплюю наш народ.
— Не так, як це робила б Ілуріс, — пробурмотів один із затриманих чоловіків, тесля. — Ти привів сюди цих варварів. Вони зґвалтували мою дружину.
Верховний жрець вибухнув від гніву:
— Ми всі приносимо жертви! Я найняв гетрренів через їхню лють і жорстокість. Чи мені треба було послати корабель, повний квітучих дівиць, щоб битися з ворогом?
— Ілуріс ніколи б не дозволила ґвалтівникам розгулювати на волі, — продовжував стояти на своєму тесля.
Один з Чорних вугрів сильно вдарив його.
— Наша емпра й досі жива, — запевнила торговка рибою. — Це всім відомо. Вона серед свого народу. Те, що ви робите...
Чорний вугор врізав їй з такою силою, що вибив кілька зубів. Її голова мотнулася вбік, а потім звісилася на груди. Жінка знепритомніла або, можливо, й померла.
Кловус відчув у серці сплеск зовнішньої сили і повернувся до димчастого скла, що було порталом до царства, де існували божки, але раптом відчув, як темрява огорнула його розум. Здивувавшись, він зрозумів, що цей сплеск прийшов не від божка —
Чи не це відчував жрець Ерікал? Кловус похитав головою, щоб очистити думки, і повернувся до в'язнів.
— Коли ми зможемо піти? — простогнав третій чоловік, втупившись поглядом у свої зв'язані руки.
— Ви закликаєте до заколоту і послаблюєте мою владу. Ви ніколи не вийдете на волю. — Кловус кивнув Чорним вуграм.
Коваль здогадався, що на них чекає, і спробував скочити на ноги. Його могутні м'язи рвонули мотузки у марній спробі їх розірвати, затріщав табурет, але в Бурліна не було жодного шансу. Чорні вугри миттю умертвили всіх в'язнів, залишивши лежати на підлозі їхні переламані й закривавлені тіла.
У голові верховного жерця вихором крутилися думки, поки він дивився на чотирьох мертвих змовників. Усі ці дурощі тривали вже надто довго. У мешканців Сереполя залишалося занадто багато питань, на які не було відповідей, а питання без відповідей давали їм безпідставну надію.
— Настав час покінчити з цим, — мовив Кловус. — Поголос і чутки будуть тільки набирати силу. Ці четверо зникнуть, але вони можуть перетворитися на мучеників. — Він пирхнув. — А якісь дурні можуть навіть розповідати, що вони вознеслися в царство богів, щоб приєднатися до Ілуріс. Це вже не смішно. Я оголошу про смерть емпри, і ми влаштуємо похорон. — Його очі звузилися. — Знайдіть мені підхоже тіло.
28
Замок Феллстафф здавався Шадрі порожнім, і на душі в неї було неспокійно. Її друзі, Елліель і Тон, поїхали з королем Коллананом звільняти невільників з табору піщаних Лютих. Ласіс і декілька лордів-васалів повели основну частину війська Нортерри в довгий похід у напрямку гір, щоб, коли настане час, бути готовими виступити проти конаґа Мандана в Конвері. Ґант, мовчазний, проте надійний охоронець, залишився в замку; він розсилав по окрузі патрулі розвідників і тренував решту армії для захисту міста.
Працюючи в бібліотеці замку, Шадрі списувала сторінку за сторінкою у своєму пошарпаному щоденнику. Більшу частину свого життя вона провела, блукаючи різними місцинами на самоті, заглядаючи під каміння і досліджуючи те, що було цікаво їй самій. Вона хотіла бути хранителькою, ставити питання, вести записи. Після трагічної смерті королеви Тафіри вона записала її спадок, увічнила історію її життя, щоб її ніколи не забули.
Однак тепер у вченої дівчини була інша важлива робота. Тон роздобув стоси кришталевих пластинок з вигравіруваними літерами Лютих, і записи на них можна було активувати лише кров'ю Лютих. Перед від'їздом Тон своєю кров'ю проявив написи на багатьох листах, які тепер потрібно було перекласти. Слова та символи й досі виднілися на тих листах. Тона зараз не було, і він не міг допомогти Шадрі в її дослідженнях. Та все ж вона взялася за це величезне завдання.
Від спогадів про цього таємничого чоловіка у неї досі пробігали мурашки по шкірі, особливо після того, що вона побачила на руїнах біля містечка Янтон: величезна тінь, яка з неймовірною силою роздерла на шматки нападників, що прорвалися крізь захисні мури. Невже він — сам бог Кур? Прояв Оссуса? Чи щось зовсім інше? На це питання сама вона відповісти не могла.
Зайнявшись роботою в бібліотеці, Шадрі уважно роздивлялася нерозшифровані листи із записами Лютих. Дівчина не могла прочитати більшу частину написаного, але знала деякі ключові слова та фрази. Вона робила нотатки, позначаючи деякі імена, які змогла розпізнати, — Кур, Оссус, дві жінки, Раан і Сут. Їй вдалося розібрати слова «дракон» і «зло». Тон залишив для неї копію особливої руни, що була його власним ім'ям, хоча Шадрі й не очікувала, що знайде його в цих неймовірно древніх документах.
Натомість вона знайшла один важливий запис на пошкодженому листі, де було написано, як Кур звернувся з промовою, сповненою скорботи й розпачу, до ворогуючих угруповань Лютих саме перед тим, як зникнув із цього світу: «Єдиний спосіб знищити зло — це знищити його зсередини». Решта кришталевої пластини була розбита, запис на цьому обривався. Більше ніде Шадрі не вдалося знайти жодних відомостей про останні слова бога.
— Не дуже корисно, — пробурмотіла вона. Перебираючи стоси й намагаючись упорядкувати їх, Шадрі відчувала все більшу досаду. Люті, зберігаючи стародавні записи, зовсім про них не дбали і не підтримували їх в порядку. Вона не могла зрозуміти, з чого їй почати. Чому вони так недбало ставилися до власної історії?
Вона стільки всього не розуміла про Лютих! Їй хотілося, щоб поруч був хтось, з ким можна було б поговорити.
Мамули теж не виходили в неї з голови. Вони врятували Ласіса після того, як королева Онн, перерізавши йому горло, залишила його вмирати на морозі. Вони допомогли на озері Бакал, надавши королю Колланану дуже важливі відомості про фортецю крижаних Лютих. Вона бачила, як ці маленькі істоти ховалися в лісі під час церемонії вшанування пам'яті королеви Тафіри. Мамули дуже багато всього знали про Лютих. Якби ж то вона могла поговорити з ними!
До бібліотеки з тацею в руках увійшов Покл. Він спіткнувся, брязнувши посудом, але йому вдалося втриматися на ногах. Його щоки горіли від збентеження.
— Я подумав, що ти, мабуть, зголодніла. Ось свіже молоко з ферми і булочки з родзинками, а ще... ще дві мої улюблені оленячі ковбаски, правда після смерті королеви ніхто тепер не знає, як їх приправляти.
Коли Шадрі побачила тацю, у шлунку в неї забурчало, і вона зрозуміла, що на сніданок з'їла зовсім мало, а відтоді минуло вже багато годин.
— Дякую, Покле. Я просто хотіла поговорити з кимось.
Хоча юнак був неговірким і не мав достатньо знань, якими міг поділитися, він був хорошим слухачем і нічого не мав проти її просторікувань.
— Я... я приніс достатньо їжі для двох, то ми можемо поїсти разом.
Шадрі звільнила місце на столі, і юнак, поклавши тацю, розділив хліб і м'ясо, а молоко їм довелося пити з одного кухля.
— Власне, — мовила Шадрі, не встигнувши подумати, яку реакцію викличуть її слова, — я хочу, щоб ти поїхав зі мною на північ.
— На північ? Туди, де крижані Люті? — спитав з острахом Покл. — Я... я вже опинявся надто близько до крижаних Лютих.
— З нами все буде гаразд. Я хочу повернутися на озеро Бакал, щоб поговорити з мамулами, а ти знаєш ці місця краще за всіх. — Шадрі взяла новий чистий записник. — Я думаю, що вони знають багато чого цікавого для нас.
— Мамули? — перепитав Покл. — Але ж вони тікають і ховаються. І нам варто так вчинити.
— Це важливо. Ґант може використати ці відомості для захисту Феллстаффа. Хіба ти не хочеш стати героєм війни? — Юнак кліпнув очима, не знаючи, що відповісти, і Шадрі наполегливо продовжила. — Ти коли-небудь уявляв себе героєм?
— Жодного разу. Коли крижані Люті знищили всіх мешканців Лейк Бакал, я довго ховався в лісі. Навіть не думав, що виживу.
— Цього разу ми будемо краще підготовлені, еге ж?
— Мені це не подобається.
Шадрі заспокоїла його.
— Ти будеш зі мною.
Покл зібрав усю свою мужність в кулак.
— Тоді я захищу тебе. Але нам краще повернутися до Феллстаффа, як тільки там стане небезпечно.
— Звичайно, — відказала Шадрі. — Як тільки я побачу, що там стало небезпечно.
Після того як Шадрі пояснила Ґанту, що саме вони збираються зробити, Хоробрий дав їм двох старих тяглових коней. У Феллстаффі залишилася частина кавалерії для оборони міста, а всі інші бойові скакуни відправилися на схід з нортерранською армією. Шадрі була цілком задоволена тим, що їм дісталися такі повільні коняки.
— Ці нам підходять. Я б усе одно не знала, як управлятися з жеребцем.
— У мене нема можливості виділити вам для супроводу розвідувальний патруль або охоронний загін, — сказав Хоробрий.
Шадрі швидко знизала плечима.
— Я роками подорожувала сама і можу подбати про себе, а Покл зміг вижити у дикій місцині, поки крижані Люті полювали на нього. Нам немає про що непокоїтися.
Покл, зніяковівши, зауважив:
— Я всього лише переховувався кілька днів, а потім мене врятували.
Шадрі, нахмурившись, глянула на нього.
— Ти геть не вмієш оповідати історії.
Ґант кивнув.
— Я буду радий будь-яким відомостям, які ви зможете роздобути. Ви можете вважатися моїми шпигунами.