Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 24)

Уто почув, як по кам'яній підлозі ступають чиїсь чоботи, і подумав, що це, напевно, один з радників Мандана прийшов надокучати йому з черговим питанням, яке молодий конаґ відмовився вирішувати. Він набрав повітря в груди, щоб заговорити, повернувся — і завмер.

Перед ним стояв привид, що виринув з глибин пам'яті, жилавий і м'язистий старий, який виглядав так, наче увесь був зроблений зі скручених пружин і натягнутих тятив луків. Майстер Онзу постав у вбранні Хороброго, немов опівнічна тінь, від якої віяло темними таємницями.

Старий зробив крок уперед і плавним рухом стягнув рукавиці, оголивши зап'ястя.

— Я знаю, що ти зробив, Уто, і я прийшов здійснити правосуддя.

Здогадки про те, що ж стало відомо його вчителю, градом посипалися на нього, виринаючи з найглибших закутків пам'яті.

— І що, як ви думаєте, ви знаєте? — Уто вирішив не заперечувати явно слова вчителя, адже той зрозуміє, що він бреше. Але в чому полягало звинувачення? — А, ви почули про лист, який надіслав король Колланан, зі скаргами від Елліель. Але це не вся історія.

— О, я знаю, що ти зробив з Елліель. — Онзу зробив крок уперед, його руки все ще вільно звисали вздовж тулуба, але він аж ніяк не був розслабленим. — Це тільки початок. Ти залишив незгладиму пляму на честі Хороброго. Ти приніс розчарування і — що набагато гірше — сором.

— Сором? — перепитав Уто. — Ваш учень є зобов'язаним Хоробрим самого конаґа, а точніше двох конаґів, і я скоро знищу тих, що були нашими ворогами впродовж багатьох століть. Що може бути більшою славою для вчителя такого учня?

Онзу розстібнув свій реймер і стиснув його навколо зап'ястя.

— Ти служив двом конаґам тільки тому, що одного з них ти вбив.

Уто відступив на крок назад. Його рука інстинктивно метнулася до власного реймера.

— Що ви сказали?

— Ти вбив Конндура Хороброго на острові Фулкор. Ти увійшов до нього в покої і замкнув їх зсередини. Ти здолав його. Ти зарізав його і обставив усе так, наче це зробили ішаранці. — Онзу запалив свій внутрішній вогонь, і яскравий вогняний клинок виринув з його долоні. — Я бачив кожну мить твого віроломства.

Уто теж запалив свій реймер і надав полум'ю форму клинка.

— Звідки ви про це знаєте?

Тут унизу, в тунелях арсеналу, було занадто тісно для бою, а стіни, що вигиналися під різними кутами, залишали мало місця для обманних рухів і удаваних ударів.

— Правду не сховаєш, — відказав Онзу, нічого далі не пояснюючи. — Я вже надіслав звістку про це в Нортерру, королю Колланану. Він знає, що його брата вбив ти, а не ішаранці.

Це одкровення похитнуло Уто. Проте він швидко взяв себе в руки.

— Король Нортерри неправильно визначив, що є найголовнішим. Він більше не потрібен для того, що нам належить зробити.

— Усі підстави для твоєї війни помсти — брехня! — Онзу прорізав повітря тріскотливим клинком, провокуючи відповідь Уто. — Я не можу залишити твою зраду без покарання. Як твій наставник, я несу за це відповідальність, це моя поразка.

— Ви тут ні до чого, старий. Наша війна помсти визрівала століттями, ще з часів Валаери. А зараз ви чіпляєтеся до якихось дрібниць.

— Ні, я здійснюю правосуддя. Правосуддя Хороброго. — Онзу змахнув клинком реймера і усміхнувся, блиснувши відколотим зубом. Майстер Онзу можливо й здавався на вигляд старим, однак значною мірою це була просто хитрість, щоб змусити противників недооцінювати його. Уто знав, що цього робити не слід.

В очах Онзу спалахнула нестримна лють, і він кинувся на супротивника, ясно даючи зрозуміти, що це буде страта, а не витончена дуель. Уто багато разів сходився з Онзу в тренувальних двобоях, і він знав точку зору свого вчителя: будь-що, крім бою на повну силу, не є чесним ані для самих учасників поєдинку, ані з погляду кодексу Хороброго.

Уто зустрів удар реймера власним клинком — вогонь заіскрив об вогонь. Він відбив полум'яний меч Онзу вбік, і той залишив випалений чорний слід на пісковиковій стіні. Уто був більшим, сильнішим і смертельно небезпечним, однак Онзу, здавалося, не визнавав цього.

Вони билися, що було сили, — реймер проти реймера. Спалахувало полум'я, вусібіч летіли іскри. У повітрі стояв запах поту і блискавок.

Уто, закректавши від натуги, спромігся відкинути вчителя назад, на дерев'яні двері складу, проте Онзу встиг пригнутися, ухилившись від удару. Реймер Уто натомість розколов деревину, пропаливши її наскрізь, і розніс двері на друзки.

— Як ви дізналися? — спитав знову Уто. Він знав, що повинен стерти всі докази, знищити цього чоловіка. Учитель Онзу міг завдати йому дуже серйозного клопоту.

— Я бачив це. Я підпалив пасмо твого волосся і видобув з вогню зображення. Я бачив, як ти по-звірячому вбиваєш того, кому заприсягнувся служити, — конаґа Конндура. Усі Хоробрі присягають захищати конаґа.

— І Співдружність, — додав Уто. — Конндур збирався привести нас до загибелі, шукаючи миру з тими тварюками.

— Уто, ти так і не зрозумів, хто є справжнім ворогом. — Голос Онзу був сумним.

— Ворогів більше одного, і зараз саме ви — мій супротивник. Ви хочете затримати мене і зірвати плани війни помсти. Це ви зраджуєте Хоробрих.

Онзу, ображений його словами до глибини душі, з несамовитим криком кинувся вперед і рубонув своїм реймером, мало не обпаливши Уто обличчя. Захищаючись, той відкинув розпечений клинок, але Онзу, не зупинившись ані на мить, наносив і наносив удари, мов стрімкий вихор. Уто вдавалося їх відбивати.

Учитель змусив Уто відступити в коридор, до заґратованого вікна, що виходило на річку. Він давив своїм реймером на реймер Уто, тиснучи все сильніше — і все ближче. Палаючий меч був уже в кількох дюймах від обличчя Уто — він ясно бачив сплетені язики полум'я, що могло спопелити його плоть. Уто, міцно стиснувши губи, напружував усі свої сили, його вразила міць учителя, сповненого жаги помсти. Онзу був невблаганним.

Але поки два вогняні клинки, зіткнувшись, застигли один проти одного, Уто іншою рукою потягнувся до кинджала, що висів у нього при боці. Схрещені реймери палали, не рухаючись, — і він вихопив ніж. Не гаючи ані секунди, Уто ударив ним під грудину вчителя Онзу і, натиснувши, встромив лезо просто йому в серце.

Учитель, хапаючи ротом повітря, хитнувся назад, під вагою його тіла кинджал вирвався з руки Уто. Старий виглядав приголомшеним. Клинок його реймера затремтів.

Уто скористався моментом не для зловтіхи чи погроз, а лише для того, щоб завершити поєдинок. Його реймер відтяв Онзу голову, залишивши на її місці тільки тліючий обрубок шиї. Голова впала на підлогу тунелю, за нею — тіло, а вогняний клинок розлетівся снопом іскор, які швидко згасли.

Уто стояв над тілом свого колишнього учителя, відчуваючи, як всередині наростає гнів. Його реймер продовжував яскраво палати. Йому хотілося порубати цього ненависного старого на шматки, знищити його, але Уто й так вже переміг. Майстер Онзу навчав його, зробив Уто тим, ким він є... зробив його сильним.

Нікому більше не треба про це знати.

За три швидких кроки він опинився біля вікна і ударом реймера розплавив ґрати. Потім, різко й сильно вдаривши ногою, вибив їх, і металеві прути з дзенькотом покотилися вниз по нерівній скелі, зминаючи бур'яни, і впали у неквапливі річкові води.

Уто загасив свій реймер, але залишив манжету на місці. З його грудей виривалося важке дихання.

Він узяв голову старого в руки і зазирнув йому у вічі. А тоді з гарчанням викинув її, мов дитячий м'яч, у вибите вікно. Потім він схопив тіло, з якого ще здіймався дим, і потягнув його по кам'яній підлозі, залишаючи на ній сліди крові й попелу. Діставшись вікна, Уто поглянув униз на злиття двох річок.

Він ніколи б не подумав, що вони з учителем Онзу опиняться в протилежних таборах. Попри те, що він глибоко поважав, навіть любив цього чоловіка за все, що той зробив, і за незліченну кількість інших Хоробрих, яких той виховав, він не дозволив би Онзу стати перешкодою на шляху до війни помсти.

Уто підхопив мертвого вчителя за плечі і підтягнув його до отвору в стіні. Піднатужившись, він виштовхнув труп назовні і спостерігав, як той, перевернувшись у повітрі, полетів униз. З ріки далеко внизу донісся ледь чутний сплеск.

22

Адан був радий вирушити в путь, знаючи, що повертається додому, до Пенди та крихітки Оук. Вони з Коллананом пустили коней галопом, а за ними скакали тридцять відбірних нортерранських солдатів з Феллстаффа, двоє вартових Стяга, Тон та Елліель. Коли вони дістануться Баннрії, Адан посилить загін, додавши до нього набагато більше бійців із судерранського війська, і забезпечить усіх зброєю, вкритою димчастим склом. Їхній об'єднаний ударний загін стане смертоносною силою в боротьбі з Лютими.

Перші два дні мандрівки Адана переповнювало бажання виконати свою обіцянку. Було б добре звільнити змучених полонених, яких він бачив на зображеннях діаманта «сльоза матері». Але коли загін, подолавши пагорби, опинився на землях його королівства, Адана охопила тривога за Співдружність і його брата Мандана.

Моторошний лист учителя Онзу показав, на що виявилися здатні Мандан і його зобов'язаний Хоробрий. Уто навмисно вбив їхнього батька, а потім звинуватив ішаранців? Це здавалося немислимим, але це була правда. Адан не сумнівався у словах учителя.

Від думок про батька очі короля наповнилися сльозами, а в голові зринули образи вечорів, які вони проводили разом, дивлячись на зорі, замальовуючи сузір'я у своїх записниках. Вони з Конндуром годинами обговорювали історію, долю, природу богів і зірок.