Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 16)

— Добре. Багато Хоробрих відповіли на заклик Уто, проте є ще чимало тих, які не поспішають з відповіддю. Їхні реймери повинні об'єднатися проти ішаранських тварин, які вбили мого батька.

— Це правда, мій конагу, — погодився Уто, — але іноді зв'язок повільний і ненадійний, до того ж, не всі Хоробрі мають таке ж ясне уявлення про нашу мету, як ми.

— Наприклад, Елліель, — зауважив Мандан з прихованою насмішкою.

Уто змовчав, бо не хотів продовжувати цю розмову. Натомість він коротко пояснив новоприбулим Хоробрим:

— Скоро наші кораблі вийдуть у море і атакують узбережжя нового світу. Ми захопимо Сереполь і спалимо вщент палац емпри. По дорозі повернемо собі острів Фулкор. Ми пограбуємо їхні землі й зробимо їх своїми.

— І ми нарешті збудуємо нову Валаеру, — пробурмотів Титан.

— Війна буде славною, — додала Дженна.

Мандан зійшов на підвищення і важко опустився на свій трон. Він на мить завмер, милуючись жорстокою картиною битви при Янтоні.

— Уто, ти мій Хоробрий, командувач моїх військ. Ти найкращий воїн з усіх нас. — Він ще більше подався назад на троні. — Я конаґ, але саме ти найкраще готовий для того, щоб очолити напад. Як ми вже обговорювали, я хочу, щоб ти був моїм генералом.

Це були саме ті слова, які Уто вкладав у вуха конаґу багато днів поспіль. Тепер він намагався говорити рівним голосом, щоб не звучати надто улесливо.

— Вам вже доводилося воювати, мій конаґу, і ніхто не сумнівається у вашій хоробрості, але в трьох королівствах зараз дуже неспокійно. Вам немає потреби командувати нашими морськими силами або очолювати сухопутні загони, коли ми вбиватимемо ворогів-ішаранців.

Мандан випрямився і кивнув.

— Саме так, я потрібен тут, удома.

Уто пригадав, яким нажаханим був молодий конаґ, коли навколо їхніх кораблів дощем сипалися вогняні стріли, випущені з фортеці острова Фулкор, і як він запанікував, коли ішаранці застосували катапульту з невідомою запалювальною сумішшю. Від Мандана не було жодної користі в тій битві, але Уто не міг сказати цього вголос. Він Хоробрий, а отже його обов'язком є захист молодого конаґа за будь-яку ціну.

— Дозвольте мені керувати цією війною помсти, Володарю. Я приведу нас до перемоги.

Мандан підняв руку.

— Ти знаєш, як вчинити найкраще. Я даю тобі свій дозвіл. Використовуй моїх Хоробрих, флот Співдружності та всіх наших солдатів.

Титан і Дженна не зводили очей з Мандана, і тепер на їхніх обличчях проступило полегшення.

— Я віддам наказ, — продовжив Уто, — відкрити зброярні і роздати старі мечі та щити, списи, ножі, булави та бойові молоти з катакомб під палацом, щоб ми могли озброїти кожного бійця в Остеррі.

Мандан усміхнувся. Раніше вони разом побували в підвальних арсеналах, вирубаних у замковій скелі над злиттям річок, і оглянули запаси зброї, яка залишилася з часів давньої війни проти Ішари.

— Я радий, що ці мечі тепер нам пригодяться. Потрібно, щоб усі були готові дати відсіч будь-якому ішаранцю, який дістанеться наших берегів. — Конаґ замовк. — Або ж їх можна використати для боротьби зі злочинцями чи зрадниками тут, у трьох королівствах.

Уто знав, що на думці в молодого конаґа, і дуже сподівався, що Мандан не накоїть дурниць, поки основна частина його війська буде завойовувати Ішару.

15

Всередині обнесеного мурами міста Феллстафф панувала напружена тиша, зовсім не схожа на безтурботний спокій мирного міста. Селяни, що з навантаженими візками тягнулися на ринок, купці, ремісники, теслі та бійці міської варти робили свої повсякденні справи з мовчазним поспіхом.

Повідомивши дядькові новини, Адан хотів одразу вирушити назад до Судерри, проте був змушений зайнятися приготуваннями до війни разом із Коллом. Приготування до війни... Він їхав сюди, готуючись захищатися від Лютих. Але аж ніяк не уявляв, що розпочнеться міжусобна війна.

І хоча його ліжко було зручним, а вогонь відганяв прохолоду пізньої осені, Аданові не вдалося виспатися. Він крутився під ковдрами, а його думки були сповнені нічних жахіть і переживань. Адан намагався осягнути, що накоїв Мандан. Напасти на підданих Співдружності! Стосунки між ним і братом ніколи не були теплими чи близькими, але вони обоє були синами Конндура Хороброго, відтак служили трьом королівствам і правили своїми народами. Саме Мандану, як первістку, судилося стати конаґом, а Адан ніколи не мріяв посісти місце брата.

Але Мандан виявився жорстоким, примхливим і мстивим правителем. Адан бачив у ньому ці риси, коли вони ще хлопчиками гралися разом.

У дитинстві Адан радів власним перемогам або з готовністю приймав поразки, коли брат у чомусь його перевершував, а от Мандан реагував геть інакше. Йому такі випробування не приносили радості. Для нього існувало винятково суперництво, тільки переможці чи переможені, — а не здобутий досвід, який допоможе їм обом стати кращими правителями.

Як король Судерри, Адан любив свій народ і не мав бажання ставати конаґом усієї Співдружності. Наполягання Колланана позбавити Мандана трону конаґа викликали неспокій у нього на душі. Адан тривожився, що це призведе до страшного кровопролиття. Він не хотів посилати свою армію проти таких же підданих Співдружності, але розумів, що тепер Нортерра й Судерра не мають особливого вибору з огляду на те, що вчинив Мандан.

Проте спочатку він мав виконати іншу важливу справу. Він уже дав обіцянку Пенді.

Вставши вранці, умившись та одягнувши чистий одяг, він з'їв частину сніданку, який Покл залишив на таці перед дверима його покоїв, а потім рушив на пошуки Колланана.

Той знайшовся у стайні. Ранок був прохолодний, і Адан помітив, як з ніздрів дядька виривається пара. Колланан, здавалося, не відчував холоду: на ньому були тільки штани та сорочка без рукавів. Він сам чистив свого чорного бойового коня. Елліель і Тон були разом з ним. Двоє інших Хоробрих, Ласіс і Ґант, відправилися кудись у своїх справах.

Адан зупинився у дверях, вдихаючи запах сіна та коней.

— Гадаю, король Нортерри міг би найняти конюхів.

Колланан підняв погляд, мимовільно всміхнувшись.

— Тоді я не мав би задоволення дбати про Шторма. Я хочу, щоб він знав, що я вдячний йому за багаторічну віддану службу. — Великий чорний бойовий кінь форкнув. — Я розіслав термінові послання по всій країні, — серйозним тоном продовжив Колл. — Мої васальні лорди не дуже хотітимуть знову вирушати на війну так скоро, особливо, якщо це означатиме тривалий перехід через Хребет дракона, але всі вони знають, що потрібно робити. — Він почухав свою густу бороду. — Навіть ті солдати, що не були в Янтоні, розуміють, що зробив Мандан. Вони знають, що так цього залишити не можна. — Колл знову заходився енергійно чистити свого коня, виганяючи так свій гнів.

Адан думав про Пенду та їхню дитину, набираючись рішучості висловити те, що він мав сказати. Колл підняв очі, відчувши щось недоговорене в несподіваній тиші.

— Я можу дати тобі кінний загін, який супроводить тебе назад до Судерри. Тобі ж потрібно почати збирати армію для походу на Конверу.

— Спочатку я маю допомогти іншим людям. Я занадто довго відкладав це рішення, тому що воно було непростим, однак тепер нам щодня доводиться приймати непрості рішення. — Адан замовк. — Багато полонених людей страждають під владою Лютих у невільничому таборі серед каньйонів. Я хочу звільнити їх. — Йому не вдавалося забути ті образи, які він бачив у діаманті «сльоза матері». — Ми знаємо, де вони.

Його голос став тихшим від сорому за те, що він так довго нічого не робив.

— Я переконував себе, що ми не є достатньо сильними, щоб виступити проти піщаних Лютих, і я допустив, щоб усі ті в'язні й далі страждали.

Королева Ву забезпечила мою армію димчастим склом для виготовлення смертоносної зброї, і я не хотів викликати її гнів. Але ми вже й так у стані війни. Я вбив Кво. Настав час зробити наш хід, поки піщані Люті нічого не запідозрили.

Колланан довго мовчки міркував над його словами, але йому явно хотілося щось зробити — потрібна була лише мішень. На лиці короля пролягли зморшки, які вгадувалися навіть під бородою, а зуби блиснули в хижій недобрій посмішці.

— Ми вдарили по фортеці на озері Бакал і показали їм, що нас не можна ігнорувати.

Адан перевів дух.

— Мені потрібна твоя допомога, дядьку. Твоя і твоїх Хоробрих.

Колл поглянув на Елліель і Тона.

— Ми з групою бійців можемо вирушити разом з тобою, швидко дістанемося каньйонів на півдні і звільнимо людей з того табору, поки Ласіс та лорди-васали збиратимуть основні сили армії Нортерри для довгого походу.

Адан, відчуваючи вагу власної відповідальності, кивнув.

— Спочатку ми поскачемо до Баннрії і озброїмося димчастим склом, яке є смертельно небезпечним для Лютих. Ця зброя нам знадобиться. Маючи достатньо бійців, ми зможемо напасти на невільничий табір, перебити охорону й звільнити в'язнів. — Він був упевнений, що це не буде так просто, але він мусив вірити, що все вдасться.

Тон виглядав заінтригованим почутим.

— Я допоміг королю Колланану битися з крижаними Лютими, але це не означає, що я на боці піщаних Лютих. Власне, поки я не дізнаюся, хто я або що я, я повинен зберігати нейтралітет. — Він урочисто кивнув. — А тому я маю допомогти атакувати табір піщаних Лютих. Просто щоб усе було справедливо.

Елліель хихикнула. Тон, здавалося, не зрозумів, чому її це розвеселило.