Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 18)
— Може, верховний жрець і залякав людей, але вони його не люблять, їхня віра в емпру Ілуріс набагато сильніша. — Бурлін знову вгатив по залізяці і щось невдоволено гарикнув, та так голосно, щоб усі почули. Його учні давилися від сміху, але коли коваль гнівно зиркнув на них, повернулися кожен до своєї роботи.
Бурлін рішуче заговорив хрипким голосом:
— Люди більше не можуть чекати. Їм потрібно нарешті побачити емпру, інакше вони втратять віру. Палкий юнак може давати коханій обіцянки лише деякий час, але настає момент, коли треба дарувати золоту обручку. — Коваль грубо реготнув. — Хоча сам я більше люблю залізо. Воно ще й міцне, а не просто гарне.
Семі озирнулася довкола, звернувши увагу, що з десяток інших кузень були завантажені не менше, хоча ніхто з ковалів не виглядав задоволеним таким обсягом роботи. Бурлін буркотливим голосом пояснив, чим вони зайняті.
— Кловус змушує нас наробити наскоро грубої зброї для своїх наймитів-варварів, яка не надто відрізняється від їхніх дрюків. — Він узяв до рук залізний набалдашник з шипами, який мали потім насадити на дерев'яне руків'я. — Для нас образливо виготовляти таку потворну зброю для таких потворних людей. Але коли ці скотиняки будуть озброєні, то вони, можливо, просто заберуться геть. Почуй нас, убережи нас.
Семі пригадала, як Маґда натрапила на їхню схованку в підземеллях, проте залишила їх у спокої, зовсім не зацікавившись побаченим. З чужих слів Семі знала, що буйні варвари хотіли покинути Ішару так само сильно, як Кловус хотів
Ідея, яка спала їй на думку, змусила її всміхнутися. Хай їй і не терпілося
— Кловус намагається зміцнити свої позиції за допомогою гетрренів, хоча вони й рідко роблять те, що йому потрібно. Але якщо вони скоро заберуться геть, то, можливо, нам варто дочекатися цього. Тоді верховний жрець матиме менше прихильників, і ми зможемо зробити свій хід.
Кловус вирішив все більше й більше займатися своїми щоденними справами в тронній залі емпри, а не в храмі Маґніфіка. Він був духовним провідником Ішари та керував божком, а виконуючи адміністративну роботу в палаці він також демонстрував, що є фактичним правителем Ішари, поки в країні немає емпри. І він зовсім не поспішав призначати наступника.
Кловус сидів за пристінним столом, не наважуючись зайняти сам трон, — на відміну від Маґди, яка, колись опинившись тут, не виявила жодних ознак нерішучості. Він читав звіти від капітанів флоту, а також менш оптимістичні зведення від своїх шпигунів, намагаючись зрозуміти, як скоро флот зможе вийти в море... і як скоро Маґда та її ненависні гетррени зможуть покинути місто.
Зосередившись на документі, Кловус раптом відчув, як у жилах запульсувала кров, а по спині побіг холодок. Його обдало хвилею, подібною до полум'я, розбурханого поривом вітру, і це було схоже на присутність божка... але ж божок Маґніфіки залишався цілковито спокійним і нерухомим у глибинах свого храму.
Кловус відчув первісну силу, яка линула крізь високі двері до тронної зали. Він підняв голову, готовий викликати охорону, якщо йому загрожуватиме небезпека. Однак цієї миті у дверях показався інший жрець, одягнений у блакитно-білий каптан. Його каштанова борода була довгою, волосся — скуйовдженим, але сам він виглядав охайним і сповненим енергії. Кловус упізнав жерця округу Прірарі. За спиною чоловіка мерехтіла різнобарвна енергія, що звивалася й крутилася вусібіч, мов різнокольорова стрічка.
Кловус зітхнув з полегшенням.
— Ерікале! Ти прибув першим з усіх скликаних жерців. — Чоловік увійшов до зали, і його божкиня залетіла за ним, немов вірний домашній улюбленець. Верховний жрець насупив брови. — Чи мудро було залишати людей Прірарі без їхньої божкині?
Ерікал жестом вказав собі за спину.
— Вони ніколи не залишаться без своєї божкині, допоки мають віру. Я привіз цю частину божкині із собою, тому що мене турбує... — Йому, здавалося, було складно висловити думки, що роїлися в його голові. — Я прибув так швидко, тому що мені сняться темні сни, я бачу небезпечну тінь. Хіба ви не відчуваєте, як зростає зло — десь далеко?
— Зло є завжди, — пирхнув Кловус. — Ми, жерці, повинні тримати його під контролем. І краще, щоб воно було десь далеко, ніж у нас на порозі.
— Але це інше, верховний жерче. — Ерікал зробив кілька кроків уперед, і божкиня за його спиною розсіялася, перетворившись на ледь помітний серпанок. — Ви, звичайно ж, відчуваєте це? Я бачу це краєм свого розуму і в глибинах неспокійного сну. Щось зростає і стає все могутнішим — десь за морем, я думаю.
— Якщо воно так далеко, то нехай там і залишається. Й без того непросто підтримувати лад на Ішарі. — Кловус стишив голос. — І не давати гетрренам зруйнувати наше місто, перш ніж я зможу відправити їх звідси.
Ерікал уклонився, але все одно виглядав стурбованим.
— Я боюся, що ця сила може стати страшною загрозою, чим би вона не була.
Кловус перевів погляд на донесення від військово-морського флоту.
— Ми зможемо обговорити це після відплиття нашого флоту, коли наше військо з варварів відправиться воювати зі Співдружністю. — Своїм тоном він явно дав зрозуміти Ерікалу, що тому не варто продовжувати цю розмову.
Ніби почувши, що про неї згадують, до тронної зали широким кроком увійшла Маґда, гримнувши у відчинені дерев'яні двері набалдашником своєї палиці. Її обличчя виглядало ще потворнішим у гримасі невдоволення, наче вона об'їлася хробаків і надто пізно зрозуміла, що вони їй не подобаються.
— Мої люди втрачають терпець, любчику, — як і я. Якщо ти не даси нам ще чогось, що можна зруйнувати, ми пошукаємо самі. Гетррени не вміють чекати.
Серце верховного жерця на мить завмерло. Схопивши папери зі свого столу, він помахав ними, хоча сумнівався, що Маґда здатна їх прочитати.
— Це звістки від нашого флоту. Запаси зброї завантажуються на кораблі просто зараз, поки ми розмовляємо. Ви матимете все, що вам потрібно, — кийки, списи та мечі.
Маґда здійняла кулак, вдоволено глянувши на нього.
— В нас у будь-якому разі є наші руки, завжди готові до бою. — Вона помітила Ерікала, який зустрів її зухвалий погляд ввічливим виразом обличчя. — Ще один красунь. Сказати йому, щоб обслужив мене? Сам ти не дуже палкий коханець.
Хоча Ерікал не ворухнувся, його божкиня стала яскравішою і більш щільною. Маґда обернулася, помітивши сутність.
— О, ще одне з цих.
— Було б мудро з твого боку не погрожувати нам, — попередив Кловус.
Обличчя отаманші скривилося.
— У нас, якщо жінка хоче взяти собі чоловіка, це вважається нагородою, а не погрозою. Ви дуже дивні боягузи.
— У нас свої звичаї, — відказав Ерікал. — Ти не пам'ятаєш мене? Я з Прірарі. Я нагодував твоє військо, щоб ви могли продовжити свій шлях сюди.
— А! — згадала Маґда. — Твоїх харчів вистачило на два дні, а потім нам довелося грабувати знову.
— Що ж, я убезпечив свій округ на ці два дні.
Кловус перевів погляд з жерця на пульсуюче божество, а потім на невдоволену очільницю варварів. Більш за все він хотів побачити, як гетррени забираються геть, не влаштувавши більше жодних руйнувань.
— Коли я очолив напад на узбережжя старого світу, — почав він, — то взяв із собою божка гавані. Жерче Ерікале, думаю, вам варто супроводжувати бойові кораблі, взяти із собою божкиню і швидко розправитися з ворогом.
Маґді його слова не сподобалися.
— Нам не потрібна допомога.
— Це моя війна, — заявив верховний жрець сміливішим тоном. — Я хочу, щоб безбожників було знищено. Ця сутність може роздерти їх на шматки, і для вас все одно залишиться достатньо жертв. Ти оціниш підмогу, повір мені.
Ерікал стривожився.
— Але, верховний жерче, я приїхав тільки сюди, в Сереполь. Я повинен повернутися до свого округу.
— Як ти сам сказав, частина твоєї божкині завжди буде з твоїм народом.
Але Ерікала тривожило й дещо інше.
— Саме звідти... звідти я відчуваю зло.
Кловус кинув на нього сердитий погляд, і Ерікал смиренно вклонився.
— Так, можливо, моя божкиня і я повинні дізнатися, що це за зло. Почуй нас, убережи нас.
Кловус кивнув, відчувши полегшення.
— Жерці з інших округів прибудуть сюди на церемонію освячення храму Маґніфіка, але я дозволяю вам вирушати, щойно кораблі будуть готові.
Отаманша пробурчала:
— Я підготую своїх людей. Дай нам зброю та кораблі, і ми самі здобудемо перемогу.
17
Загони, в яких тримали вовкоконей, були вирубані в кризі льодовика, і тьмяне блакитне світло слабо мерехтіло, освітлюючи замерзлі стіни й подряпану крижану підлогу. Незважаючи на холод, повітря всередині було густим і смердючим через скупченість тварин. Іррі подобався цей первісний запах, від якого віяло насильством. Він нагадував йому сморід убитих ворогів.
Гарчання тварин звучало для нього, як музика, і було достатньо гучним, щоб заглушити слова його спільників. Навіть попри свою ненависть до Кору, Іррі розумів, що в неї можуть бути союзники де завгодно.
Йому вдалося легко знайти ще шістьох Лютих, яких безславний кінець королеви Онн обурив не менше, ніж його самого, і Іррі був упевнений, що в палаці та лабіринтах льодовика є ще сотні їхніх однодумців.
— Коли та сука здохне, інші Люті підкоряться, — заговорив Іррі.
— Ми всі це знаємо, — відказав маг Каррі. — Люті швидко забувають про скинутого правителя. Так було завжди.