Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 123)
Люті теж дивилися вгору, і в повітрі запанувала дзвінка тиша, проникнула благоговінням. Всі замовкли, затамувавши подих.
Елліель відчула, як у неї від радості завмирає серце, як покращується її настрій. Новий веселковий дракон, змахнувши широкими крилами, полинув униз, вцілілі бійці швидко розступилися, щоб звільнити для нього місце, і він, м'яко приземлившись, опустився на землю. Сотні ска, які залишилися вільними після його народження, й далі кружляли в повітрі, виблискуючи, мов іскри, що вилітають із шліфувального круга, проте сам сяючий золотий дракон був бездоганним і сильним.
Звір так світився насиченим різнобарв'ям, що в Елліель заболіли очі. Голова його була вкрита дорогоцінними металами й коштовним камінням. Його паща, заповнена гострими зубами, була завбільшки з віз, а проте істота не зробила жодного загрозливого руху. Натомість блискучі очі нового дракона широко розкрилися, і він дивився на них усіх.
Коли веселковий дракон перевів погляд на Елліель, вона ледь втрималася на ногах, приголомшена могутньою силою, що линула з його глибоких блакитних очей, схожих на подрібнені сапфіри.
— Елліель, — промовив він голосом, в якому змішалися гуркіт грому, ревіння океанських хвиль і шум літнього дощу. — Елліель...
Дракон звернув погляд на інших присутніх.
— Король Нортерри Колланан, король Судерри Адан. — Потім він подивився на Лютих. — Кору, королева Лютих.
Елліель повільно рушила вперед, не розуміючи... або не бажаючи розуміти, що перед нею. А потім вона ахнула й кинулася до дракона.
— Тоне!
Істота змахнула своїм довгим переливчастим хвостом.
— Частиною мене є Тон. Іншою частиною є те, що Кур залишив у світі.
Це нове створіння випромінювало тепло й тріскотливу статичну електрику, а ще — незбагненну доброту. Елліель торкнулася луски на шиї дракона й відчула, як енергія та любов вливаються в неї.
Адан і Колланан підійшли до них і стали перед величезною мерехтливою істотою. Явно не знаючи, як їм слід поводитися, обидва королі шанобливо вклонилися їй.
Королева Кору теж стала поруч із королями. Її довге біле волосся спадало на спину, шкіра була вкрита численними ранами, а на обличчі застиг спантеличений вираз.
— Що ти таке, драконе?
Переливчаста істота підняла голову, і з глибини її вкритих лускою грудей долинув гуркітливий голос.
— Дійсно, хто я? У світі знову є магія. Вона створила мене. Вона підтримує мене. — Дракон повернув голову до Елліель. —
— Звідки ти прийшов? — запитав Адан.
— Я є... усім іншим, — відповів дракон. — Я тут.
Елліель ще раз погладила його луску і зробила крок назад.
Веселковий дракон змахнув величезними крилами.
— Я завжди був тут. — Різнобарвна істота відірвалася від землі, і солдатів, які спостерігали за її злетом, обдало сильним вітром. — Я завжди буду тут.
Елліель підняла руку, а іншою прикрила очі від сонця, слідкуючи за драконом, який піднімався в небо. Серед усього кровопролиття й болю на великому полі битви, після всіх століть зростання зла й темряви, вона відчула надію.
— Ти завжди будеш тут, — прошепотіла вона.
Дракон злетів угору й зробив коло над полем битви. Його оточили незліченні грайливі ска, кружляючи довкола. Дракон, змахнувши крилами, піднявся ще вище, а потім полинув у височінь, зникаючи в променях сліпучого сонця.
І хоча він зник разом з тією частиною Тона, яка й досі залишалася в ньому, серце Елліель забилося швидше від щастя. Він був живий. Вона знала, що зможе знайти його знову, якщо буде потрібно, але поки що цього було достатньо.
106
Зовсім недовго ветхий старець, останній прояв стародавнього й могутнього бога, ходив поміж Лютими та розмовляв з королевою Кору. Всі вони — воїни й маги, робітники й вельможі — чули слова Кура, а потім побачили новоствореного веселкового дракона, що був проявом відродженої магії у світі.
Раніше отрута Оссуса роз'їдала їхні душі, розпалювала в них заздрість і гнів, підбурювала до кривавих сутичок. Тепер же Люті, засмучені й втомлені, були об'єднані тим, що наказав їм зробити їхній бог, покидаючи їх. Так само, як тисячі років тому Кур доручив їхній расі місію, зараз він залишив їм нову реальність, яку потрібно було осягнути й зберегти, — кращий світ, що належить їм... і людям.
На величезному полі битви в передгір'ї деякі Люті, поринувши в тяжкі роздуми, розійшлися по своїх наметах, почуваючись розгубленими й кинутими напризволяще. Але омолоджена земля відчувалася всіма як струмінь свіжого повітря, що наповнює груди після надовго затамованого подиху. Королева Кору проходжала поміж своїми підданими, щоб її бачили й піщані, й крижані Люті.
— Ми так довго жили в ненависті, але чи достатньо ми сильні, щоб жити без неї? Ми повинні навчитися бути достатньо сильними, щоб встановити й підтримувати мир. — Королева заговорила голосніше, її світле волосся розвівалося в неї за спиною. — Кур дав нам ще одне складне завдання. Подивимось, наскільки добре ми зможемо його виконати.
Люди поводилися інакше. Раніше попереду їх чекали дві страшні долі: бути знищеними драконом і байдужими Лютими або просто бути стертими з лиця землі. Воїни трьох королівств воювали один проти одного, але врешті-решт знайшли шлях до примирення, яке до того не вважали можливим. Колланану все ще було важко змиритися з думкою про мир і гармонію з
Можливо, настане мир. Після тисячоліть людського догляду й піклування старий світ вдалося зцілити, а тепер він омолоджувався завдяки притоку додаткової життєвої сили від божка і від Кура. Землі всієї Співдружності знову стануть пишними й родючими, потрібен тільки час.
Колланан згадав, як він повернувся зі старої ішаранської війни, виснажений і фізично, і душевно всіма тими безглуздими боями. Тоді він вирушив до Нортерри з твердим наміром зайнятися сільським господарством і дати всім змогу жити мирним життям. Тепер, можливо, йому це вдасться.
Для Адана, нового конаґа трьох королівств, життя буде зовсім іншим. Він боявся, що після смерті Мандана міжусобна війна продовжиться, боявся, що армія Конвери настільки отруєна ненавистю, що три королівства ніколи більше не об'єднаються. Але багато солдатів Мандана від самого початку висловлювали сумніви в його діях. Вони розуміли, що він віддавав нерозумні накази, засліплений жагою помсти, а тепер ще й довідалися, яким чином Уто довів їх до такого несамовитого шаленства. Солдатам, що належали до ворогуючих армій, довелося битися між собою, адже вони були зв'язані зобов'язаннями зберігати вірність своїм королям.
Але Мандан був мертвий, як і Уто.
Прийнявши обов'язки правителя, Адан розіслав вершників по розлогому табору об'єднаного людського війська, щоб оголосити, що відтепер він є законним конаґом, і армії трьох королівств зметнули вгору мечі, гучно вітаючи його. Вони визнали Адана Старфолла правителем Співдружності — навіть ті, хто прибув з Конвери під прапором Мандана.
Їхні радісні вигуки, не стихаючи, лунали довкола, і Адан відчув, як по його обличчю розливається рум'янець. Сповнені запалу й завзяття голоси ставали гучнішими, і він високо здійняв свій вкритий димчастим склом меч, відповідаючи на їхні привітання. Потім він підняв іншу руку і, повернувши її долонею до свого війська, розвів пальці, демонструючи символ Співдружності — відкриту руку.
Після цього їхні вітання стали ще голоснішими, і Колл, спостерігаючи за ним, кивав головою. Адан тихо промовив до дядька:
— Гадаю, мені треба сказати Пенді, що ми переїжджаємо в замок Конвери.
— А я разом з онуком хочу повернутися в Нортерру, — відказав Колл. — Ми спробуємо знову зробити її тихим спокійним місцем, наскільки це вдасться. Шадрі дійматиме мене питаннями, щоб написати свою історію цієї війни. — Він стиснув плече Бірча і тихо засміявся. — Але Нортеррі більше нічого не загрожує, і я повернув свого онука. Для мене цього достатньо.
Ті нечисленні ска, що залишилися в передгір'ї, літали навколо, дражнили солдатів, вихоплювали шматочки м'яса з вогнищ і, насмішкувато висвистуючи й клацаючи, тікали геть. У цьому вирі різнобарвних лусочок і пір'їнок Адан спочатку не помітив Ксара.
Конаґ сидів біля свого намету з лордами-васалами, обговорюючи, як розділити армії на загони і відправити солдатів додому, а зелений птах-рептилія тим часом кружляв у нього над головою. Лорд Оґно спробував відігнати ска, але Адан впізнав комірець на лускатій зеленій шиї.
— Ксар! Ти прилетів від Пенди.
Ска, невдоволено буркочучи, приземлився йому на плече, обурений тим, що Адан так довго його не впізнавав. До пазуристої лапи був прив'язаний крихітний клаптик паперу, і Адану не одразу вдалося намацати нитку, а потім він нарешті перерізав її гострим кінчиком кинджала. Поки він розгортав записку, Ксар продовжував бурчати.
Пенда повідомляла, що вони з Оук в безпеці і що Баннрії нічого не загрожує. Вона описала появу божка й додала, що поспішає додому в Судерру. Вона вже дуже хотіла знову побачити Адана.
Адан обвів поглядом своїх радників, і з його обличчя не сходила радісна посмішка. Лорд Оґно голосно розсміявся глибоким горловим сміхом.
— Я знаю цей вираз. Я теж скучаю за дружиною!
Адан не міг скористатися магією діаманта «сльоза матері», тому попросив папір, чорнило й добре загострене перо. Він написав записку, описавши все, що могло вміститися на крихітному клаптику паперу, порадувавши її тим, що війна закінчилася. А потім, надійно прив'язавши записку, він відпустив ска.