Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 125)

Семі підвелася з трону й заговорила голосніше.

— Він був правий! Я знаю, що було в серці Конндура, і знаю, що було в серці Ілуріс. Вони обоє хотіли миру, проте зрада з боку нашого верховного жерця, а також зрадники серед людей конаґа зруйнували все. Настав час діяти правильно.

Схрестивши руки на грудях, вона окинула їх твердим поглядом.

— Ось що я вирішила. Каптані Вос і його бійці Яструбиної варти будуть супроводжувати мене під час візиту до Співдружності. Ми візьмемо один з наших вцілілих кораблів, але не військовий. Я зустрінуся з конаґом трьох королівств і працюватиму з ним над тим, щоб змінити стосунки між нашими землями.

108

Коли король Адан — конаґ Адан — знову побачив стародавні стіни Баннрії, він відчув себе так само втомленим, як і це легендарне місто. Позаду була довга подорож з далеких гір, і в Адана вже голова йшла обертом від нових обов'язків, проте водночас йому надавали сил і наснаги думки про нову Співдружність... про новий світ.

Але найбільше він радів тому, що нарешті повертається до Пенди та їхньої дитини.

Відправивши Ксара із запискою до дружини, він разом з Коллананом і навіть з королевою Лютих працював над тим, щоб впорядковано розпустити всі їхні війська і повернути солдатів по домівках. Лорди-васали трьох королівств зібралися разом, щоб засвідчити свою вірність новому конаґові, але, оскільки в Співдружності ще зберігалося серйозне напруження та розбрат, Адану потрібно було якнайшвидше оселитися в замку Конвери. Все мало змінитися.

Тепер, коли він, поглянувши вперед, побачив, як на високих сторожових баштах Баннрії майорять прапори, старе місто справді виглядало як рідний дім. Як же він покине його?

Адан в'їхав у ворота, і королева Пенда кинулася йому назустріч. Він підхопив її, стиснув у обіймах і поцілував.

— Поки що я вдома, але ти знаєш, що скоро нам треба буде вирушати в дорогу. — Він погладив її довге темне волосся. — Часу в нас обмаль.

Декілька днів тривали незліченні зустрічі й святкові бенкети, але одного вечора Адан повів дружину на оглядовий майданчик на високій вежі. Блідно-помаранчеве сонце стояло низько над горизонтом, кидаючи вечірнє проміння на суворі гори й пустелю, що розкинулася за ними. Адану було приємно споглядати ринкові квартали Баннрії з торговими ятками, схожими на чарунки в бджолиному вулику, роздивлятися торговців прянощами та кожум'як, що повиставляли свої товари на столах під наметами.

Над головою ліниво кружляв Ксар. Адан почув, як у глухому провулку в одному зі старих будинків разом співає ціла родина. Від усього, що він зараз бачив та чув, і від спогадів, які зринали з пам'яті, йому стало гірко й радісно одночасно. Він усе ще не міг повірити, що Гейла Орра більше немає, і його зовсім не втішало те, що королева By дорого за це заплатила.

На верхніх сходах вежі показалася Чет, яка принесла королю й королеві останні новини. За нею дріботіла Ґлік. Арі одразу ж злетіла з її плеча і полетіла до Ксара.

Чет займалася підготовкою до переїзду нового конаґа в Конверу. Під її керівництвом слуги збирали вози з припасами, дорожні намети й вишуканий одяг, який знадобиться Адану та Пенді, коли вони прибудуть до свого нового замку.

Адан подивився на небо, яке набувало все темніших відтінків. Вже з'явилося кілька найяскравіших зірок. Він подумав про те, як багато часу вдивлявся в темну безмежність, розмірковуючи про всесвіт і свій спадок. Креслення детальних мап сузір'їв нічого йому не дало. Він сам вступав у битви і творив власну долю, хай би що говорили зорі. Світ впливав на нього, і сам він намагався вплинути на світ. Він був хорошим королем для Судерри і сподівався, що стане хорошим конаґом для всієї Співдружності.

Дивлячись на звивисті вулички внизу, де вже горіли ліхтарі та вогнища, Адан помітив багато барвистих наметів, встановлених на відкритих майданчиках, — це два каравани утауків, що вдень в'їхали через східну браму, знайшли собі тут місце для ночівлі.

— Кра, з нами все буде гаразд. — Пенда обійняла Адана за талію. — Утауки супроводять нас до нашого нового дому. І де б ми не були, мій дім — там, де ти.

109

Елліель і Ондер їхали разом через гори, шукаючи тренувальний табір учителя Онзу. Вони складали дивну пару: обоє з рисами Хоробрих, обоє з татуюванням на обличчях і обоє з реймерами на поясах. На Елліель була чорна тонка кольчуга, обладунки та вже пошарпаний плащ, що бачив кращі дні. Ондер був одягнений у просту коричневу куртку без рукавів і штани з грубої тканини, але тримався він тепер зовсім по-іншому. Зараз він був сильним, спокійним та рішучим воїном, а не безпорадним юнаком, пригніченим сумнівами та соромом.

Довга подорож по цих краях нагадала Елліель ті дні, коли вона була молодою паладинкою й роз'їжджала по навколишніх землях, щоб захищати людей, і вона стала розповідати Ондеру історії зі свого життя. Він слухав її жадібно, наче голодна людина, що потрапила на бенкет. Елліель згадувала ті спокійні дні, все, що було в її житті до того, як вона пішла на службу до лорда Кейда, до того, як він підмішав їй наркотики, до того, як...

Тепер у неї була інша місія.

Після війни Елліель збиралася залишитися з Коллананом як його зобов'язана Хоробра, проте король Нортерри опустив свій бойовий молот на землю, ніби сподіваючись, що йому більше ніколи не доведеться його піднімати.

— У трьох королівствах настав час миру й спокою, і Ласіса буде більш ніж достатньо, щоб захистити мене у Феллстаффі. — Його очі дивилися серйозно. — А от нашому новому конаґу потрібні послуги всіх доступних Хоробрих. Їдь до Адана разом з цим хлопцем.

Ондер, що долучився до них у таборі, розташованому неподалік від поля битви, так і не відновив своє минуле й свої спогади, проте він зміг повернути собі честь і зміг знову запалити реймер Хороброго.

— Для мене цього достатньо, — пояснив Ласіс, коли мова зайшла про колись знеславленого чоловіка. — Я знову вважаю його Хоробрим.

Елліель подумала про жахливі облудні звинувачення, з якими їй довелося жити після того, як їй нанесли татуювання на обличчя, згадала, як шахтарі в Скрабблтоні дурнувато витріщалися на неї, вірячи розповідям про те, що вона повбивала дітей в нападі кривавої люті. Вона кивнула молодому чоловікові.

— Ми служитимемо конаґу як Хоробрі.

— Світу потрібно більше Хоробрих, — мовив Ласіс. — Ми повинні цінувати кожного з них.

Вони поїхали до столиці через Хребет дракона. Але спочатку Ондер повів Елліель до навчального селища, де майстер Онзу тренував своїх учнів.

— Уто зганьбив нас усіх, і народ Співдружності має побачити, хто такі справжні Хоробрі. — Він потер татуювання на щоці. — Я бачив обидві сторони життя Хоробрих і розповім людям свою історію.

Елліель добре зналася на тренуваннях, але не мала наміру займатися ними у віддаленому селищі.

— Після звірячих злочинів, вчинених Уто, цим учням потрібно нагадати, що таке істинна честь Хороброго. Ми можемо навчати їх не лише веденню бою, а й усьому, що лежить в його основі. — Похитуючись у сідлі, вона посміхнулася. — Я не думаю, що багато хто забув про це.

Ондер пам'ятав таємні лісові стежки і привів Елліель до тренувального селища. Там вони побачили, що дерев'яні будиночки давно покинуті, а в стайні немає коней. Їм вдалося знайти запаси їжі, кілька мішків вівса і невелику бочку, в якій було трохи старих яблук. Вони напилися води зі струмка, переночували на голих дерев'яних ліжках, а наступного дня вирушили до найближчого містечка, щоб порозпитувати місцевих про вихованців Онзу.

— Мій батько пішов битися з Уто і загинув. — Засмучений Ондер повісив голову. — Але він залишив після себе багато учнів. Ми можемо створити спадок, зробивши з них Хоробрих.

Вони знайшли дітей Хоробрих — ті, як виявилося, жили серед городян. Деякі з них були в ранньому підлітковому віці, уявляючи себе вже дорослими, а менші діти були жвавими та бешкетними. Вони виконували хатню роботу, а також проводили тренувальні бої, як учив їх наставник Онзу. Дивлячись на цю групу завзятих дітей та підлітків, Елліель бачила за їхніми рисами, що вони нащадки напівкровок Лютих. Вона також бачила, що всі вони стануть справжніми Хоробрими.

Зібравши юних учнів, Елліель звернулася до них.

— У Конвері тепер новий конаґ. Ми з Ондером будемо його зобов'язаними Хоробрими, і нам знадобиться багато учнів. Співдружності потрібно стільки Хоробрих, скільки ми зможемо підготувати — якщо ви готові до цього завдання. Поїдете з нами?

Вона обвела поглядом заповзятих юнаків і дівчат. Всі вони слухали її із сяючими очима і, почувши запитання, одразу ж погодилися.

— Тоді вирушаємо в Конверу, і там ми зробимо вас справжніми Хоробрими.

Елліель поглянула в чисте небо, кліпаючи від яскравого сонячного світла, і їй здалося, що вона побачила спалах золотих крил.

110

Повернувшись додому у Феллстафф, король Колланан дивився на своє місто з особливим трепетом і почуттям вдячності. Стіни, міцні й надійні, витримали випробування часом. Він дивився на жваві вулиці, крамниці й ринки, на міські квартали, де люди діловито снували серед будинків, на великі сім'ї, що працювали й жили разом. Селяни привезли пізній осінній врожай, а містяни готувалися до зими, яка після всіх останніх подій могла виявитися не такою вже й страшною.