Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 114)
Анітрохи не стривожений смертю своєї колишньої королеви, маг Аксус крикнув своїм товаришам:
— Наш поклик набирає сили! Дракон піднімається з-під землі, і наша магія теж стає сильнішою.
Маг Ілон відірвав долоні від поверхні скелі, що неперервно тремтіла.
— Умови ідеальні. Навіть наша битва допомагає будити Оссуса!
Перед обличчям суцільного хаосу серце Колланана наповнилося моторошним страхом у передчутті непоправного лиха. Армія Мандана врізалася в бойові порядки військ Судерри та Нортерри. Люті вбивали один одного і нападали на всіх людей, що потрапляли їм під руку, незалежно від того, під якими прапорами ті билися. Скрізь спалахували жорстокі сутички, а він нічого не міг вдіяти, щоб зупинити їх, не бачив жодного шляху до перемоги, в чому б вона не полягала.
Розбурхана ворожнеча живила сама себе, фізично проявляючись у безупинному кипучому безладі кривавого побоїща. Отруйна ненависть Лютого до Лютого, брата до брата, людського війська до іншого людського війська вирувала довкола, луною розносячись по світу. Могутня буря чорного зла клубочилася й розросталася над полем бою, наповнюючи Колланана гнівом та відчаєм. Глибока одвічна ненависть і не збиралася розсіюватися, та й більшість бійців не хотіли цього.
Однак Колл не був зовсім уже безпомічним. Він міг зробити одну річ, здобути одну маленьку перемогу, — перемогу, що значила так багато. Окрім того, що він був королем Нортерри, він був ще й дідусем Бірча. Його головною метою було вберегти хлопчика.
— Бірче, ходімо зі мною. Нам треба йти звідси.
Воїн піщаних Лютих кинувся до нього, здійнявши вигнутий кістяний меч. Його обличчя перекосило від скаженої ненависті.
— Ти вбив нашу королеву!
Шторм, голосно заіржавши, став перед ними дибки, наче застерігаючи від небезпеки. Колл різким рухом штовхнув Бірча собі за спину і, замахнувшись бойовим молотом, вгатив ним у навіженого піщаного Лютого. Зброя, вкрита димчастим склом, розтрощила груди ворога, залишивши по собі криваве провалля.
Королева Кору, здавалося, не помітила нападу. Схопивши свій спис і щит, вона закричала магам.
— Використовуйте гнів! Пустіть в хід всю доступну вам силу! — Вона розсміялася, побачивши, як гора Вада, здригаючись, затріщала. — Розбудіть! Розбудіть дракона!
Шторм від переляку вирячив очі. Колланан схопився однією рукою за ріг сідла, іншою — підхопив онука.
— Тримайся! Треба забиратися звідси! — Хлопчик слухняно виконував усе, що говорив йому Колл. Король скочив у сідло позаду нього і закричав до Кору: — Ви помрете, якщо залишитеся тут.
Кору невдоволено дивилася на нього, поки він розвертав коня.
— Саме зараз ми повинні битися з Оссусом. Ненависть і зло — це каталізатори. — Її гучний голос було добре чути навіть крізь гуркіт гір, по яких уже йшли тріщини. — Саме цього вимагав від нас Кур!
— Але ви й так сильні, — заперечив Бірч. — Це хороший світ. Не треба кликати Кура, щоб він його зруйнував.
Усі маги, діючи узгоджено, спрямовували безперервний потік могутніх ударних хвиль углиб гірського хребта. Їхні вцілілі магічні пристрої знову метнули заряди магії.
І нарешті гора Вада розкололася.
Аксус та Ілон радісно заволали, торжествуючи перемогу, і за мить до них долучилися й інші маги. Вони підхоплювалися на ноги, здіймали руки до неба. Усіх їх охопило спільне почуття тріумфу.
Чорний бойовий кінь став дибки. Колланан спробував заспокоїти його, але раптом відчув різкий удар у живіт і пекучий біль у серці. Земля захиталася. Величезні валуни, зірвавшись, покотилися вниз. На схилах гори з'явилися численні тріщини й розколини. З них полетіли вгору бризки багряної лави, а з-під землі виривалися загрозливі клуби чорного диму.
Землетрус посилився, і поле бою вкрилося тріщинами. Ворогуючі Люті, відразу ж опустивши зброю, з розгубленим виглядом повернулися до королеви Кору, лише маги продовжували святкувати. Своїми діями їм вдалося запустити незворотній процес, який вже не можна було зупинити.
Колл був упевнений, що гора вибухне знову. Він пам'ятав, як під час першого виверження вогонь і попіл стерли з лиця землі гірські села й шахтарські містечка, зруйнували дороги, вбили незліченну кількість людей.
Він пригнувся, затуляючи своїм тілом онука.
— Тримайся! — крикнув він. Бірч вчепився в чорну гриву коня, і вони помчали геть від цього місця, де здригалася й тріщала сама земна кора.
Земля під ними ходила ходором, і Колл уявив собі драконів, які саме в цю мить пробиваються з далеких глибин на поверхню. Скелі почали падати одна за одною, підземні поштовхи ставали все сильнішими, і зрештою зубчаста гірська гряда розщепилася, розділившись навпіл.
І хоча саме маги своїми могутніми ударами спричинили цей руйнівний катаклізм, тепер вони могли лише безпорадно спостерігати, не в змозі нічого з ним вдіяти. Кілька сусідніх гірських вершин вибухнули, мов киплячі казани, з яких позривало кришки, викинувши в небо валуни завбільшки з будинок. На армії людей і Лютих, що вже перемішалися на полі бою, посипалося каміння. Ще дві гігантські магічні машини розтрощила скеля, яка і впала прямо на них. З тріщини біля підніжжя вулкана Вада, що з кожним поштовхом ставала все ширшою, ринула ріка яскравої лави, а в повітря здійнявся струмінь гарячої пари.
Схилившись над Бірчем, щоб захистити його своїм тілом, і боячись, що їх розчавить брила, яка прилетить з неба, Колланан відчайдушно підганяв Шторма. Чорний кінь мчав щодуху, перестрибуючи через дедалі ширші тріщини в землі. Бірч тримався за нього з усіх сил.
Позаду, там, де проліг викликаний магами пролом у гірському хребті, всі вони попадали на землю, не в змозі втриматися на ногах і захистити себе від страшної стихії. Хвиля розпеченої лави накрила їх, поховавши під собою.
Королева Кору зуміла зловити одного з вовкоконей і одним рвучким рухом застрибнула йому на спину. Вона вдарила його ногами в боки, і вони, одночасно завивши, помчали вперед. Кору тримала над головою щит із драконової луски і розмахувала списом Дар, скликаючи Лютих на останню битву.
Коли гора розкололася, Колланан, що на повному скаку все більше віддалявся від неї, кинув погляд через плече. Щось темне й лускате з гострими крилами почало виринати із зяючої рани в горі.
98
Після того, як два божки-суперники злилися над храмом Маґніфіка, над площею заклубочилися гігантські грозові хмари, які, розширюючись угорі, нагадували своїм виглядом велетенське ковадло. Густо пронизані молитвами і люттю, надіями і страхами, вони закрутилися в нестримному вихорі, перетворившись на незбагненну для людського розуму громову бурю, від якої перехоплювало подих.
Однак ця буря, мов величезні могутні долоні, ніжно обіймала Семі в піднебессі, а потім обережно поставила її на землю перед сходами храму. І коли ця неосяжна сила відступила, шкіра й волосся дівчини потріскували, а розум повнився неймовірно чудесними думками. Світ, здавалося, кружляв та пульсував навколо неї, і Семі відчувала незвичне запаморочення, яке заважало їй ясно мислити. Під час дивовижного польоту їй не було завдано жодної шкоди, але, вражена пережитим, вона похитнулася, зробила два кроки вперед і впала поруч із каптані Восом.
Він лежав на землі, стікаючи кров'ю. Кров пузирилася в нього на губах, а з грудей при кожній спробі вдихнути виривався надривний хрип. Вос врятував її, але тепер з глибокої рани в грудях, куди поцілила стріла, разом з тонкою цівкою крові витікало його життя. Попри всі зусилля побратимів, бійців Яструбиної варти, які намагалися його врятувати, він помирав.
Велелюдний натовп на храмовому майдані ошелешено мовчав. Багато городян втекли, намагаючись сховатися десь у місті, бо добре знали, що велетенське божество може розтрощити всі будівлі в Сереполі, перетворивши їх на купи дрізок та уламків. Але натомість божок просто вирував на місці, нікуди не рухаючись, немов чекаючи чогось.
Десятиліттями емпра Ілуріс не дозволяла честолюбним жерцям будувати Маґніфіку, остерігаючись того, що всього одному божеству буде віддано так багато сили та віри. Однак, після того як Кловус, знехтувавши побажаннями Ілуріс, виплекав це велетенське божество, навіть він сам не зміг його контролювати, і божок, якого він випустив на волю, вщент зруйнував значну частину міста.
А тепер нове божество, утворене завдяки об'єднанню двох божків, було набагато могутнішим.
Семі не могла собі й уявити, як хтось зможе здобути владу над цією величезною, вдвічі сильнішою божественною сутністю. Але раніше вона мала можливість відчути обох божків. Вона знала, чим вони по своїй суті. І вона, Семі, була емпрою, як це привселюдно проголосила Ілуріс. Подвійне божество відображало вірування народу, віру всієї Ішари.
Тепер
— Я — Ішара, — прошепотіла Семі, думаючи про Ілуріс, думаючи про весь свій народ. Вона відчувала поколювання на шкірі, а волосся, потріскуючи, розлетілося навколо голови, немов поруч вирувала маленька грозова буря.
Семі стиснула руку Воса і відчула, як вона ворухнулася. Його потиск був зовсім слабким, а шкіра — сіруватою й холодною від втрати крові. Семі повинна його врятувати. І навіть попри те, що в цю саму мить несамовитий ураган здіймався над Сереполем, вся її увага, всі її тривоги й страхи зосередилися на її коханому.