Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 113)
Краєм ока Елліель побачила, що Тон захитався, а потім упав на коліна. Вона повинна бути біля нього! Її розжарений полум'яний клинок яскраво спалахнув, і несподіваним ударом їй вдалося влучити по руці Уто, в якій той тримав реймер, поціливши трохи нижче ліктя, пропалюючи наскрізь шкіру, м'язи, кістки. Обрубок його руки впав на землю разом з палаючою манжетою. Реймер засичав, бризнувши іскрами, і згас.
З горла Уто вирвався утробний крик, і він сахнувся назад. Засліплений болем, він безладно розмахував розпеченим сталевим мечем, намагаючись не дати Елліель наблизитися до себе і зберегти собі життя.
Вона могла б убити його зараз, але неподалік, упавши на коліна, застиг Тон, стискаючи долонями своє обгоріле обличчя. Елліель вигукнула ім'я Тона, не в змозі думати ні про що інше, окрім того, щоб негайно опинитися біля нього, і Уто, швидко відступивши назад, зник у вирі бою людських армій, стискаючи димлячий обрубок скаліченої руки.
Елліель потрібно було наздогнати його і вбити за все, що він скоїв, — але вона знала, що зараз є важливішим. Вона кинулася до Тона.
Усе більше солдатів конаґа, не зумівши втримати стрій, безладно кидалися в атаку, високо здіймаючи мечі, розмахуючи знаменами. З несамовитими криками вони суцільним потоком врізалися у своїх супротивників, нагадуючи океанську хвилю, що розбивається об прибережні скелі.
Адану знадобилася вся його підготовка й фізична сила в жорстокому протистоянні зі своїм власним братом. Він аж ніяк не очікував побачити таку скажену ненависть на обличчі Мандана. Той бився, як одержимий, очі його оскляніли, а лице перекосилося так сильно, що його ледь можна було впізнати, ніби бездумна шалена лютість могла якимось чином затьмарити жахливе усвідомлення того, що його наставник, його зобов'язаний Хоробрий, зі звірячою жорстокістю закатував їхнього батька.
Навколо них кривавим смерчем ревіла й гуркотіла битва, а вони з Манданом, не припиняючи битися ні на мить, опинилися немов у самому центрі бурі, м'язи в них боліли, руки й суглоби тремтіли від кожного удару мечем. У повітрі стояв запах крові, багнюки, поту і страху.
Їхні клинки дзвеніли, стикаючись у повітрі, навколо летіли іскри.
— Чому ти воюєш з власним народом? — крикнув до нього Адан. — Конаґ повинен правити справедливо, а не руйнувати все довкола себе!
— Ти намагаєшся розвалити три королівства і знищити мене. — Мандан невміло, але сильно рубонув навскіс, і Адан відскочив назад. Змахнувши мечем, він відбив вістря клинка конаґа. Мандан спіткнувся, втративши рівновагу, і його повело вбік.
Знову ж таки, в той момент Адан міг би вбити його, але, завагавшись, не став.
— Тобі не потрібно все це робити, Мандане. Давай діяти разом, щоб зупинити Лютих. Хіба ти не бачиш, що відбувається довкола нас? Виведи з бою свою армію.
— Це моя армія! — заволав Мандан. —
— Армія
Обличчя Мандана сіпнулося, наче в його голові спалахнув якийсь скажений вогонь.
— Він мусив померти, — прохрипів він здавленим, надтріснутим голосом. — Так сказав Уто.
Адан зібрався з силами, відбиваючи кожен удар брата.
— Уто зіпсував тебе. Уто зрадив три королівства. Уто служить лише собі. — Знову задзвеніла сталь. — Ти для нього лише знаряддя.
Мандан кинувся на Адана, мов дикий звір, ніби знав, що ці слова були правдою, але все одно мусив хоча б силою своєї зброї заперечити їх. Він рвонувся вперед, завдаючи удару мечем.
І Адан зустрічним ударом пронизав його наскрізь.
Гостра сталь пробила королівські обладунки, і він увігнав меч у серце свого брата.
Коли Мандан, похитнувшись, почав падати, вага його тіла потягнула меч Адана донизу. Вражений до глибини душі тим, що йому довелося зробити, Адан розтиснув занімілі пальці і випустив свій меч. Вмираючий конаґ повалився на землю, а клинок залишився стирчати з його грудей.
Усе суще, здавалося, застигло в цій нестерпно-прозорій, мов сльоза, миттєвості, завмерло в єдиній крихітній частинці часу. Навколо них вирувала без упину оглушлива битва. Ніхто ще не зрозумів, що сталося. Ніхто не усвідомлював, що конаґ загинув. Адан став на одне коліно.
— Мандане...
До нього долинув оскаженілий рев, луною повторивши це ім'я.
— Мандане!
Уто нісся вперед, мов розлючений бик, відкидаючи зі свого шляху воїнів, що билися довкола, і розмахуючи мечем — звичайним мечем. Реймера в нього не було, і Адан раптом побачив, що права рука Хороброго відрубана, а нижче ліктя в нього залишився тільки димлячий обрубок. Однак він все одно був неймовірно грізним супротивником.
Уто в одну мить подолав відстань між ними, його обличчя було сповнене люті та відчаю. Він відірвав погляд від тіла конаґа і повернувся до Адана. Одним плавним рухом він відвів свій меч назад для смертельного удару.
Адан був беззбройний, його клинок і досі залишався в тілі брата. Він не міг захиститися, проте відмовився приймати смерть. Черпаючи сили всередині самого себе, він уявив, що чує голос коханої Пенди, лепет своєї маленької донечки.
— Стій! — гримнув він владним тоном, непохитна сила якого змусила Уто зупинитися, мов від удару молотом короля Колланана.
Хоробрий не зводив з нього злобного погляду, стискаючи високо піднятий клинок.
— Я вб'ю тебе і покінчу з цим!
— Ні, не вб'єш. — Адан відчув нову силу всередині себе, нове усвідомлення. — Пам'ятай, хто ти є. Ти — Хоробрий, і ти служиш
Уто застиг, усвідомлення пронизало його, немов блискавка.
— Тепер я конаґ. — Адан розправив плечі, відчуваючи, як його кров палає силою. — Ти повинен бути вірним мені.
97
Королева Кору, тримаючи заплямований кров'ю спис Дар і щит з луски дракона, виглядала радісно-збудженою, сповненою наснаги. Вона подивилася на Колланана, її блакитні діамантові очі сяяли, а на вустах грала щаслива посмішка.
— Усе це надихає, правда?
Мертва By лежала біля їхніх ніг, а Колл не міг збагнути, чому Кору так поводиться. Навіщо вона дозволила власним підданим убивати одне одного? Він чув, як звідусіль лунають крики Лютих.
— By мертва! Королева піщаних Лютих мертва.
Здавалося, Кору упивається тим, що відбувалося навколо.
Його спроби умовити королеву зупинитися й не намагатися зруйнувати світ не мали жодного успіху, і він побачив, як Адан, не дочекавшись звістки від нього, повів своє військо в атаку, щоб знищити жахливі магічні пристрої. А після того, як нагрянули сили Мандана, на всьому полі битви запанував цілковитий хаос.
— Ваша армія розвалюється. Погляньте на них!
Королева Лютих здійняла руки вгору і глибоко вдихнула, ніби насолоджуючись подихом свіжого весняного вітру.
— Невже ти не розумієш? Це Оссус, — промовила вона з благоговінням та втіхою. Королева Кору, схоже, отримувала від цього величезне задоволення.
А тим часом зловісна зовнішня сила, що линула з гір, живила несамовиту ярість та гарячий шал бійців, діючи, мов отрута, про згубний вплив якої вони навіть не підозрювали. Колл відчував темні пульсуючі емоції, що сочилися з-під землі, і, мов болотні випари, впливали на всіх навколо — і на людей, і на Лютих. У голові в короля стугоніло, а всередині нього піднімалися хвилі нудоти.
Бірч, який стояв поруч зі своїм дідусем, раптом зігнувся і виблював залишки обіду на багнюку, що вкривала землю. Хлопчик увесь тремтів, в нього цокотіли зуби.
Кору кинула на Бірча співчутливий погляд.
— Ми будимо дракона! Зло виривається назовні, і ми маємо встояти перед ним, витримати його — для того щоб здійснити те, що ми повинні. — Змахнувши древнім списом, вона встромила його в уявного ворога. — Тепер ми знищимо дракона і створимо світ наново.
Повітря повнилося брязкотом зброї, шаленими криками люті та зойками нестерпного болю, що зливалися в суцільний багатоголосий гул, який посилювався гомоном незліченних ска. Темні тіні та безжальний гнів ставали дедалі щільнішими, майже матеріальними, закручуючись у нестримні вихори, готові будь-якої миті перетворитися на страшну бурю.
Бірч благально подивився на Кору.
— Не треба знищувати цей світ. Ви зробите тільки гірше!
— Так... це вже відбувається.
Колланан, намагаючись не піддатися почуттю гидливості, яке нахлинуло на нього звідкись ззовні, та жадобі крові, що гарячими пульсуючими хвилями розходилася в повітрі, подивився на мертве тіло By. Він не відчував ані докорів сумління, ані сорому за її вбивство, але його непокоїло, що це могло стати причиною того, що зараз творилося в горах Хребет дракона.
Звістка про смерть By пронеслася по об'єднаному війську зі швидкістю лісової пожежі. Унуки завили. Крижані Люті, вибухнувши радісними криками, почали святкувати її вбивство, водночас насміхаючись над своїми пустельними одноплемінниками. А від нестямного гніву, який охопив піщаних Лютих, їхня жага бою перетворилася на шалений вир помсти. Вони кинулися на крижаних Лютих, не звертаючи жодної уваги на те, що поміж ними билися ще й загони людей.
Тим часом Адану та його бійцям вдалося вивести з ладу кілька чудернацьких машин Лютих, проте маги, згуртувавшись, ні на мить не припиняли шукати слабкі місця в уже розхитаній горі, завдаючи могутніх ударів списами темної магії, від яких двигтіла й здригалася земна кора. Ще одна крижана лінза, що оберталася на масивній опорі, замерехтіла і, тріснувши, відлетіла кудись убік.