Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 96)
— Трьох наших товаришів, що поїхали до Ідзу, певно, схопили, а труп Приплюснутого вже знайшли, — розпочав він. — По радіо немає ніяких новин з цього приводу, вочевидь, поліція заборонила їх поширювати. Скоріш за все, поліція думає, що ми не розбіглися, а зосередилися в якомусь схові. Інакше вони б задіяли засоби масової інформації, щоб швидше нас переловити. Тамакіті говорить, що хлопці, якщо їх схопили, мовчатимуть, але я так не думаю. Правий був Приплюснутий, коли говорив, що Команда Вільних Мореплавців — не політичне угруповання, яке вірить у революцію. І якщо хтось сторонній спитає, що це за Команда така, єдине, що прийде нам в голову, — це те, що в нас була половина корабля. Якщо їх будуть жорстоко допитувати поодинці, вони швидко позабувають про цей примарний корабель. Не треба тішитися тим, що вони будуть триматися і мовчати, навіть якщо їх битимуть. Думаю, що вже цієї ночі вони розкажуть про це сховище. Так що в безпеці ми були тут тільки до сьогоднішньої ночі. Отже, ті, хто не хоче опинитися в облозі, можуть вільно піти геть…
З боку передпокою вийшов радист і похитав головою, наче заперечуючи слова Такакі.
— Думаю, що цю будівлю вже оточено, — сказав він. — Я не вловив їхніх переговорів, однак під схил під’їжджають патрульні машини і весь час підтримують зв’язок між собою. Поліцейські бачили фотографії, тому стережуться одразу нападати.
— Завтра вранці, як тільки розвидниться, вони й нападуть. Треба підготувати зброю, — сказав Тамакіті з напруженим та блідим обличчям.
— Тоді давайте візьмемо найкращі продукти і влаштуємо бенкет. Нехай сьогодні в нас буде свято, — сказала Інаго встаючи. За нею піднявся і Дзін.
Дивлячись на надмірну кількість продуктів на святковому столі, Ісана відчував, як защеміло в нього серце. Інаго приготувала тушковане м’ясо із цибулею, морквою та картоплею, а також смажену гречану локшину, перемішану із жиром від консервованого м’яса. Ісана не мав апетиту і, поївши трохи м’яса з овочами, сидів попід стіною, спостерігаючи за підлітками. Ніякого алкоголю в них не було, пили вони лише воду, зате їли так ненажерливо, наче декілька місяців голодували.
Їли вони довго, і Дзін, не витримавши, заснув прямо на підлозі. Інаго була зайнята вечерею, і піклуватися про Дзіна знову мусив Ісана. Взявши Дзіна на руки, він відніс його до кімнати на другому поверсі.
— Можна? — ззаду почувся голос Такакі. Схоже, він не наважувався зайти, дивлячись, з якою турботою Ісана одягав Дзіна у піжаму.
— Звичайно, заходь, — сказав Ісана, повернувшись до Такакі, який стояв у темряві.
— Маю сказати вам одну річ. Ми запросили вас до Команди як спеціаліста зі слів. Однак зараз ми можемо обійтися і без вас. Тамакіті також дотримується такої ж думки. Може, вам із Дзіном сьогодні краще піти зі сховища?
Такакі через силу вимовляв ці слова. Ісана чекав, чи не скаже він ще чогось, а потім промовив:
— Але це наше із Дзіном сховище.
Такакі стиснув тонкі губи і гірко посміхнувся. Дивлячись на це дитяче обличчя, на якому проступила доросла посмішка, Ісана не втримався і звернувся до душ дерев і китів:
— Який сенс вам брати участь у цій облозі? — спитав Такакі.
— Оселившись тут, я взяв на себе обов’язок бути повіреним прекрасних створінь, які не можуть пересуватися по землі, та прекрасних істот, що не можуть вийти на суходіл, — почав Ісана. — Ставши відлюдником, я зрозумів, що маю бути повіреним дерев і китів. Можливо, я не виявляв особливої активності, але своєї місії я не зрадив. Я сподівався, що разом із Дзіном ми залишимося останніми людьми на землі, після того, як все людство загине у ядерній війні. І коли настав би цей день, я звернувся би до дерев і китів і сповістив їх, що люди, які намагалися знищити їх, тепер самі загинули, а залишився лише я, їх повірений. Я думав, що, коли мені вдасться це зробити, свою місію я міг би вважати виконаною. Та я не хотів, щоб про мої задуми дізнався хтось інший, бо я розумів, що мої ідеї нагадують нав’язливі ідеї божевільного. Я боявся, що мене можуть відправити у лікарню для психічнохворих. Можливо, я і є божевільний, але, зачинившись у сховищі, я був вільний думати так, як хочу. А Дзін був найкращим напарником, поруч із ним я міг спокійно плекати свої божевільні мрії… Та й у Дзіна з’явилося бажання жити, лише після того, як ми оселилися тут… Але, познайомившись із Вільними Мореплавцями і ставши членом їхньої команди, переді мною відкрилися можливості, про які раніше не підозрював. Я зрозумів, зокрема, що коли Вільні Мореплавці, перетворивши сховище у фортецю, стрілятимуть у людей, то я, перебуваючи поруч із ними, зможу реально проявити себе, як повірений дерев і китів. Постріл — і загинула ще одна людина заради прекрасних дерев, постріл — і загинула ще одна людина заради прекрасних китів… Можливо, почувши ці слова, ті, хто прийдуть сюди, подумають, що це суцільна маячня, однак на це я їм запропоную поставити себе на місце дерев і китів.
— То ви вважаєте, що ми зібралися тут і озброїлися заради ваших дерев і китів? Що ж, нехай буде так, — сказав Такакі, однак вирішив поставити своє запитання ще раз: — А що ж буде з Дзіном? Адже дерева і кити не скажуть йому: ти також маєш померти!
— Так, є ще Дзін, — Ісана відвів очі від теплого тільця, якого торкався долонею. — Гадаю, що, поки не свистять над головою кулі, все, про що я говорив — порожня балаканина. Коли дійде до справи, тоді я й вирішу, як бути з Дзіном. А зараз нічого про це думати…
— Дійсно, поки не чуєш свисту справжніх куль, то неможливо уявити собі головну щоглу корабля Вільних Мореплавців, — сказав Такакі. — Я так розумію: ви збираєтесь звідси сповістити зовнішній світ про свій зв’язок із деревами та китами? Можна не сумніватися, що із супротивником прийдуть і кореспонденти, так що вам вдасться донести ваші слова…
— Я про це не думаю. Навіть якщо я через телевізор та газети заявлю, що я повірений дерев і китів, — це не буде тим посланням, яке б я хотів передати деревам та китам. Це зовсім інше…
— Тоді ми вдамося до іншої тактики, — сказав Такакі, і його обличчя знову стало твердим та рішучим. — Ми дамо їм зрозуміти, що ми взяли вас із Дзіном у заручники. — А що як нам і справді вдасться вирватися з облоги і дістатися до корабля Вільних Мореплавців? Звичайно, якщо в нас буде корабель…
— Дійсно, якщо ви скажете, що взяли нас із Дзіном у заручники, моя дружина зробить усе, щоб надати вам корабель. Врешті-решт, вона збиралася виділити гроші на корабель. Як людина, що балотується від правлячої партії, вона не зможе дати гроші людям, які чинять спротив владі, однак інша річ — якщо мова йтиме про визволення чоловіка та сина, яких взяло у заручники радикальне угруповання. Для її виборів це буде великим плюсом.
— Ви маєте рацію. Це буде вигідно для обох сторін. Щоправда, в такому разі не можна, щоб вони дізналися, що ви берете участь у протистоянні. Але ви можете бути нашим воїном-тінню, писатимете тексти, які радист транслюватиме супротивнику.
Ісана відчув, що Такакі — природжений лідер.
— Тобто я працюватиму у радіорубці? — спитав Ісана.
— Зброєю завідує Тамакіті. У нього найбільший досвід. До того ж запаси зброї та боєприпасів у нас досить обмежені, тож краще довірити цю справу професіоналам. Тим більше, що відтягнути його від зброї неможливо… Хоча ще невідомо, чи попадемо ми в облогу. Може, нічого й не буде. Якщо до обіду нічого не почнеться, то можна буде знімати оборону, ховати зброю і вважати, що в нас просто вихідний день.
Такакі замовк, і Ісана дивився, як світло відбивалося на його змоклому профілі, роблячи його обличчя більшим, ніж насправді. Ісана і сам відчував, як спітніла його долоня, яку він тримав на плечі Дзіна…
Ніч уже закінчувалася, коли Інаго зайшла в кімнату і, не вмикаючи світла, щоб не помітив супротивник, роздягнулася догола. Її оголене тіло ніжно поблискувало у світлі лампочки над сходами. Вона трохи постояла, намагаючись зрозуміти, де лежить Ісана. А потім зачинила за собою двері і в цілковитій темряві лягла на ліжко поруч з Ісана.
— Першим на посту став Тамакіті. Вони обидва з радистом будуть сьогодні вартовими, — сказала Інаго, притиснувшись до Ісана. — Вони кажуть, що ніч буде спокійною.
Сходами нагору пройшов Тамакіті із зарядженою гвинтівкою і беззвучно зачинив за собою двері. Знову стало тихо. Якщо він щось помітить, то підніме тривогу і всіх розбудить. Ісана рукою водив собі поміж ніг, намагаючись привести себе у бойову готовність. Особливого бажання він не відчував, але знав, що має допомогти Інаго отримати оргазм. Лежачи на спині, він стягнув із себе труси і, пам’ятаючи, що вони зажди кудись діваються після сексу, поклав у себе біля плеча. Інаго одразу відреагувала на його рухи і тісніше притиснулася ніжним стегном та волоссям на лобкові до Ісана. Незважаючи на його побоювання, пеніс, сильно пульсуючи, затвердів і піднявся. Коли він займався сексом із Наобі, навіть коли вони були вже одружені тривалий час, вони весь час боляче стикалися тілами і це викликало відчуття неприязні одне до одного. Натомість з Інаго було все по-іншому. Вона була меншого зросту, аніж Наобі, та гнучкою, і, плавно рухаючись, вона завжди викликала у Ісана відчуття захоплення та тремтіння всього тіла. Впродовж усього часу вони ніколи не робили боляче одне одному і не збивалися з ритму.