Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 20)
— Ви повинні боротись, розумієте? Битися, битися, битися! — натхненно сказав чоловік. — Це боротьба. Боротьба між нами та лікарнею! Я сьогодні показав їм, що й до чого. Ви, напевно, чули?
Птаха кивнув, згадавши його немедичну термінологію.
— Розумієте, мій хлопчик народився без печінки. Але якщо я не боротимуся, вони просто заживо поріжуть його на шматки! Їй-богу, якщо ти хочеш, щоб у такій великій лікарні все було, як треба, ти перш за все мусиш приготуватись до бою. Нічого хорошого не вийде, якщо ти будеш з ними ввічливим та тихим! Звісно, коли пацієнт одною ногою в могилі, він покірливіший за мертвого, але ми, родичі, — ми не маємо права бути покірними. Ми мусимо воювати! Я сказав їм: «якщо в дитини немає печінки, то зробіть штучну». Ведучи війну, треба знати тактику! І я багато читав. Наприклад, коли народжується дитина без прямої кишки, їй вшивають штучний анус, то чому не можна зробити те саме з печінкою?! Це був би набагато вищий рівень, ніж якесь там гузно!
Вони разом дійшли до центрального входу в лікарню. Птаха відчув, що співрозмовник намагається жартувати, та сміятися йому зовсім не хотілось.
— Ваша дитина одужає до осені? — запитав він замість вибачень за своє понуре обличчя.
— Одужає? Ви що, не розумієте: моя дитина живе без печінки! А я лише намагаюсь боротися із двома тисячами ескулапів у цій величезній лікарні! — Птаху вразила суміш болю та гідності безпомічної людини, що блиснула в очах чоловіка.
Чоловік запропонував Птасі підвезти його на своєму триколісному автомобілі до залізничної станції, але той відмовився і пішов наодинці до автобусної зупинки, яка розмістилась на площі перед лікарнею. Птаха подумав про тридцять тисяч, які йому доведеться заплатити лікарні. Він вже вирішив, де роздобуде ці гроші. Щойно ця ідея виникла у його голові, сором, який заповнював увесь розум Птахи, змінився немотивованою злістю та відчаєм. Він мав трохи більше тридцяти тисяч єн на рахунку в банку, але це було його першим заощадженням, яке б урешті дозволило йому здійснити омріяну подорож. Однак зараз ці тридцять з лишком тисяч єн були не більш як своєрідним показником його душевного стану. Але навіть цей показник от-от мав зникнути, і більше в його житті не буде нічого, що якось пов’язувало б його з Африкою, окрім двох тоненьких африканських дорожніх карт. Краплі виступили з усіх пор його шкіри, і він відчув неприємну прохолодну вогкість на губах, вухах, на кінчиках пальців. Він став у хвості черги на автобус і, зціпивши зуби, розлючено простогнав собі під ніс, тихо, як комар: «
Птаха також заплющив очі і, тремтячи від ознобу, пітнів. Невдовзі він відчув, що від його тіла недобре тхне. Автобус усе не приходив, ставало все більш спекотно. У голові Птахи клубочились сором та злість, і червонаста темрява знову захоплювала його свідомість. Раптом у темряві з’явився перший паросток, а за ним стрімко, як молоде каучукове дерево, виросло сильне сексуальне бажання. Не розплющуючи очей, Птаха намацав у штанях ерегований пеніс. Він відчув себе дрібним, жалюгідним, ницим. Усе, чого йому зараз хотілось, — це якомога більш антисоціального сексу. Такого статевого акту, який розкриє та виставить напоказ увесь його внутрішній сором, ганьбу, що точить його зсередини. Птаха розплющив очі, вийшов із черги і озирнувся навколо у пошуках таксі. Сонячне світло засліплювало його, і він бачив усе як у чорно-білому фотонегативі. Птаха збирався повернутись у дім Хіміко, де завжди темно.
7
Птаха, смертельно стомлений і блідий, закінчив говорити, і Хіміко зітхнула:
— Не розумію, чому, але завжди, коли ти намагаєшся затягнути мене у ліжко, ти в жахливому стані. А зараз взагалі ти найменш привабливий Птаха, якого я пам’ятаю.
Він покірно мовчав.
— Хоча як би там не було, я з тобою все ж пересплю — відколи мій чоловік себе вбив, я не надто переймаюсь питаннями незаплямованої моралі. Хай навіть ти хочеш зі мною найогиднішого сексу, який тільки можна собі уявити, я впевнена, що я знайду в цьому щось…
— Іди в ліжко, мені ще треба помитись.
Птаха поволі зняв із себе вологий від поту одяг і ліг горілиць на зношене покривало. Підперши голову двома кулаками, Птаха скосив очі вниз і подивився на своє трохи роздуте черевце і не повністю ерегований статевий орган. Скляні двері ванної були широко відчинені, і Птаха бачив у деталях, як за ними милась Хіміко. Вона обіперлась на унітаз, розвела стегна в різні боки і мила геніталії, однією рукою тримаючи ківшик із водою. Птаха дивився на неї, лежачи на ліжку, і в його голові промайнула думка, що її житейська мудрість, можливо, з’явилась завдяки частим статевим зносинам з іноземцями. Відвернувшись від Хіміко, він почав знову ліниво роздивлятись свій живіт та пеніс.
— Слухай, Птахо, сьогодні є небезпека завагітніти. Я сподіваюсь, ти прийшов підготовленим? — Хіміко закінчила водні процедури і енергійно витиралась великим рушником: бризки води розліталися на груди та шию.
— Ні, я не готувався.
— Тоді треба щось придумати, — кинута дівчиною на підлогу посудина грюкнула об дерев’яну підлогу, як свая, яку забивають у землю. Продовжуючи витирати тіло рушником, Хіміко вийшла з ванної і підійшла до ліжка, на якому лежав Птаха. Зніяковіло він однією рукою обхопив свій пониклий пеніс.
— Навіть для мене це так несподівано… Мені здається, нічого не вийде, Хіміко.
Дихаючи глибоко і потужно, дівчина дивилась зверху вниз на Птаху і продовжувала витирати свої боки та простір між грудьми. Здавалось, вона намагається знайти прихований підтекст у його словах. Птаха відчув запах тіла Хіміко, і в його пам’яті миттю ожили спогади про бурхливі студентські роки. Він затамував подих: це був запах мокрої шкіри, що ледве не плавилась під пекучим сонцем. Хіміко зморщила носик, як щеня шарпея, і сухо засміялася.
— Оце і все? «Нічого не вийде»? — Хіміко скинула рушник під ноги і вмостилася зверху на Птаху. Її маленькі груди стирчали вперед, як слонові бивні. Як маленька дитина, Птаха інстинктивно зіщулився, ніби захищаючись від небезпеки. Тримаючи однією рукою свої геніталії, він простягнув другу і торкнувся живота дівчини. Від м’якої та теплої плоті Хіміко у Птахи по тілі забігали мурашки.
— Це через те, що ти кричала про вагітність, — виправдовуючись, швидко проговорив Птаха.
— Я не кричала, — обурено відповіла Хіміко.
— Це був удар нижче пояса.
Дивлячись на Птаху, який, сам того не помічаючи, продовжував триматися за геніталії, Хіміко також прикрила руками свої груди та живіт. Вони нагадували двох оголених античних борців, котрі прикрили свої найуразливіші місця і, стоячи напоготові, напружено дивилися одне на одного.
— Що з тобою, Птахо? — запитала Хіміко. Нарешті вона усвідомила серйозність ситуації.
— Вагітність. Ти сказала це слово, і воно просто вибило мене з колії.
Хіміко злізла з Птахи, сіла поруч і підібгала під себе ноги. Він посунувся на вузькому ліжку, звільняючи для дівчини більше простору. Хіміко м’яко опустила руку, якою прикривала груди, на руку Птахи, що стискала пеніс.
— Я зможу зробити тебе твердим. Чималенько часу минуло від того першого невдалого разу на складі, — тихо, але переконливо сказала дівчина.
Птаха усвідомив, що відчуття безпомічності затягує його у свою холодну та сиру пастку, рука Хіміко неприємно лоскотала, але він змусив себе терпіти.
— Справа не в техніці, — сказав Птаха, відвівши погляд від її грудей, у яких він зараз бачив щось дуже серйозне і разом з тим сумне. — Моя проблема — це страх.
— Страх? — недовірливо перепитала Хіміко. Було видно, що вона смакує почуте, намагаючись знайти у ньому бодай незначний натяк на жарт.
— Мене лякають тепер ті глибокі і темні місця, з яких з’являються такі дефектні діти, як мій син, — він намагався говорити жартівливо, але натомість його голос ставав усе більш понурим. — Коли я побачив уперше свою дитину з обв’язаною бинтами головою, мені на думку відразу з’явився Аполлінер. Це може звучати занадто сентиментально, але я відчув себе так, ніби мою дитину поранили на полі бою. Десь глибоко у темній закритій ямі, якої я ніколи не бачив. — Говорячи це, Птаха згадав солодкі сльози спокути, які текли з його очей у кареті «швидкої».