Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 18)

Не лише вона, а й усі в палаті — і дві молоді медсестри, які мили дитячі пляшечки під величезним водонагрівачем у протилежному кінці приміщення, і трохи старша медсестра, що стояла неподалік від них і відміряла молочну суміш, і лікар, який переглядав медичні карти, сидячи за вузесеньким робочим столом навпроти бруднуватої стіни, де висіла класна дошка і безліч різнобарвних плакатів, і ще один лікар, котрий стояв неподалік від Птахи і розмовляв з невисоким чоловіком (вочевидь, таким же, як і Птаха, батьком одного з цих зерен нещастя) — усі разом відволіклися від своїх занять і очікувально втупилися у Птаху.

Птаха обвів поглядом дитячу палату по той бік скляної перегородки. Відчуття присутності медсестер та лікарів, що не давало йому спокою, швидко кудись зникло. Як пума, що стоїть на високому мурашнику і пильними сухими очима шукає на рівнині слабку жертву, Птаха почав уважно роздивлятися немовлят за склом.

Палату заливало занадто яскраве світло. Тут вже був не початок літа, а справжнісінький його розпал, Птахові брови палали від відбитого проміння. Двадцять дитячих ліжечок та п’ять інкубаторів, які нагадували електрооргáни. Немовлята в інкубаторах виднілися лише неясними фігурками, немов приховані в тумані, а ті, що лежали в ліжечках, навпаки, були занадто відкритими. Вони в’яли під сліпучим світлом, немов квіти під полуденним сонцем. Діти в палаті скидалися на стадо найпокірнішої у світі худоби. Деякі з них легенько рухали ручками та ніжками, але навіть на них пелюшки та дитячі сорочечки виглядали, як товстий скафандр глибоководного водолаза. У одних руки були прив’язані до билець ліжка, аби вони не подряпали свою ще ніжну дитячу шкіру, у інших — ноги на щиколотках перев’язані марлевими стрічками, щоб вони не пошкодили прорізані скальпелем для переливання крові ранки — два десятки закутих у кайдани невільників. Всі як один мовчали. Чи, може, це скляна перегородка ізолювала звуки? Але ні, губи немовлят були стулені, як у зажурених черепашенят без апетиту. Птаха швидко пробігся поглядом по дитячих голівках. Він би вже не згадав обличчя свого сина, але його відмітину ні з чим не сплутаєш. Як сказав головний акушер, «здається, у нього дві голови. Чули марш Ваґнера “Під двоголовим орлом”?» Певно, той негідник — любитель класичної музики!

Птаха розглядав ряди однакових ліжечок, але ніяк не міг знайти дитини з неправильною головою. Раптом, без будь-яких на те причин, всі немовлята жваво зарухались, повідкривали густо-рожеві, як теляча печінка, роти і голосно заплакали. Птаха відсахнувся. Чому вони всі одночасно прокинулись? — Птаха повернувся і запитально подивився на медсестру, але ані вона, ані будь-хто інший в палаті не звертали жодної уваги на ниючих дітей. Медсестри та лікарі невідривно, з глибоким інтересом дивилися на Птаху, продовжуючи грати у мовчазну гру: «Не впізнаєш? Там, в інкубаторі! Отже, котрий із них став домом для твого немовляти?»

Птаха покірно нахилився, зігнувши ноги в колінах, і зазирнув до найближчого інкубатора. Брови Птахи насупились: скло було замутнене, ніби він дивився в замулений, повний планктону акваріум. За склом лежало крихітне немовля, схоже на обскубану курку, з темними лускуватими плямами на шкірі. Схожі на личинку геніталії були загорнуті у вініловий пакет, а пуповина обв’язана бинтом. Як карлик зі сторінок ілюстрованої книжки казок, дитина напутливо подивилась на Птаху, і йому здалося, що вона також бере участь у грі, яку затіяли медсестри. Цілком очевидно, що це була не його дитина, але Птаху чомусь відразу пройняло щось схоже на дружню приязнь до цього недоношеного та слабкого, як немічний старець, немовляти. Ледве відірвавши погляд від дитячих вологих та спокійних очей, він рішуче піднявся на ноги і повернувся до медсестри, ніби демонструючи, що більше не збирається грати в її ігри. Специфічне освітлення та кут, під яким Птаха дивився по той бік скла, не давав можливості розгледіти, хто був у інших інкубаторах.

— Досі не впізнали? Отой інкубатор, найдалі від вікна. Зараз я підкочу його ближче сюди, щоб ви могли побачити, — сказала медсестра.

На якусь мить Птаха відчув, як у ньому закипає лють, але лікарі та медсестри майже зразу втратили до нього інтерес і повернулися до своїх справ та перерваних розмов. Тепер він зрозумів, що ця гра також була своєрідною церемонією, вхідним квитком до палати інтенсивної терапії. Птаха зібрався на силі і подивився у бік інкубатора, на який вказала медсестра. З того моменту, як він переступив поріг палати, він був під впливом цієї жінки, і бажання опиратися швидко кудись зникало. Він був безсилим, і відчував себе зв’язаним марлевими мотузками так само, як ці немовлята, що з його появою разом заплакали, демонструючи незбагненну єдність. Птаха видихнув з легень гаряче повітря, витер вологі долоні об штани, після чого обтер ними чоло, брови та щоки від рясного поту. Затуливши обличчя обома руками, він міцно притиснув долоні до очей, і перед ним у темряві замерехтіли тьмяні язики полум’я. Уявивши, як стрімко падає в безодню головою донизу, Птаха наяву похитнувся в легкому запамороченні.

Розплющивши очі, він побачив по той бік скла, ніби у дзеркалі, медсестру, яка поволі поверталась назад, штовхаючи перед собою інкубатор. Птаха зібрався з мужністю і стиснув руки в кулаки. Нарешті він знову побачив свою дитину: її голову звільнили від аполлінерівських бинтів. Обличчя немовляти, на відміну від решти дітей у палаті, було густо-червоним, як варена креветка. Шкіра була лискучою, ніби після нещодавно вилікуваного опіку. Очі дитини були міцно заплющеними, і Птасі здалось, що вона ледве терпіла сильний дискомфорт, який був викликаний нічим іншим, як пухлиною на її потилиці. Птаха невідривно дивився на пухлину, яка абсолютно точно нагадувала другу голову. Він майже відчував, яким незручним та обтяжливим був цей тягар на голові немовляти. Сама голова була вузька та видовжена — вочевидь, деформована при важких пологах. Це видовище шокувало Птаху набагато сильніше за пухлину. Він відчув, як у ньому знову здіймається хвиля нудоти, яка не мала нічого спільного з похміллям. Це була жахлива відраза Птахи до всього свого існування. Він кивнув медсестрі, яка стояла позаду інкубатора і дивилась на нього. Немовби упокорившись тому, чого він не може зрозуміти, але разом з тим не може подолати, він цим кивком сказав: «гаразд, з мене досить!» Отже, дитина так і ростиме з цією пухлиною? Вона більше не стоїть однією ногою в могилі, і солодкі сльози скорботи вже не змиють пам’ять про неї як про безформну желейну масу. Дитина продовжувала жити, і це гнітило Птаху, починало брати його душу приступом. Вкрита креветочно-червоною блискучою шкірою, дитина запекло хапалась за життя, несучи на собі тягар каліцтва. Рослинне існування? Можливо. Але тоді це хіба що небезпечний кактус. Медсестра, задоволена його реакцією, кивнула у відповідь і повезла інкубатор назад до вікна. Кімната за склом, у якій яскраве світло кипіло, як у горнилі, знову здригнулась від шквалу дитячого лементу. Птаха схилив голову і втягнув її в плечі. Як порох гвинтівку, дитячий плач ущерть заповнив його голову. Птасі раптом захотілось стати одним із них — лежати між ліжечками в інкубаторі, заповненому туманом водяної пари, і дихати зябрами, як риба.

Медсестра вийшла з-поза скляної перегородки, підійшла до Птахи і сказала:

— Будь ласка, заповніть папери на госпіталізацію якомога швидше. Грошова застава становить тридцять тисяч єн.

Птаха кивнув.

— Дитина добре п’є молоко, верхні та нижні кінцівки активно рухаються.

Навіщо? Для чого їй пити молоко та рухатись?! — розпачливо подумав Птаха і відразу собі докорив. Нескінченне ниття майже стало його другою натурою, і він починав себе за це ненавидіти.

— Якщо можете, трішки зачекайте — зараз має прийти відповідальний за вашу дитину педіатр.

Птаха знову залишився наодинці із собою — більше ніхто не помічав його присутності. Медичні сестри діловито снували в різних напрямках з рушниками і тацями, на яких стояли ряди дитячих пляшечок, зачіпаючи його ліктями, але жодна з них навіть не зиркнула йому в обличчя, і лиш Птаха бурмотів під ніс вибачення. Тим часом половиною палати з цього боку скла заволодів голос невисокого чоловіка, який гучно сперечався з одним із лікарів:

— Як ви можете знати напевно, що в неї відсутня печінка? І як узагалі таке могло статись? Я вже сто разів чув ці пояснення, але все одно, нічого не розумію! Чи може взагалі дитина такою народитись, лікарю?

Птасі вдалося знайти точку, у якій він не заважав метушливим медсестрам. Він стояв, схиливши голову, і дивився на свої спітнілі долоні. Вони виглядали, як вологі шкіряні рукавички. Птаха пригадав руки його дитини, які та тримала над головою біля вух — вони були великими і довгопалими, як і його власні. Птаха засунув руки до кишень брюк і знову подивився на чоловічка. На вигляд йому було за п’ятдесят. Він продовжував гарячково доводити лікарю свої логічні умовиводи. Чоловік був одягнений у коричневі бриджі та спортивну сорочку з закоченими рукавами та розстебнутим верхнім ґудзиком. Вона була завеликою для його кволого тіла, виснаженого, вочевидь, постійною тяжкою працею. Дрябла шкіра чоловіка укривала ослаблені м’язи тіла, шия та руки були темними від сонячних опіків. Жирне чорне волосся було неохайно розкидане по великій, як макітра, голові. З-під занадто широкого чола на світ дивились тьмяні очі, а вузькі губи та підборіддя ще дужче підкреслювали несиметричність його обличчя. Скоріше за все, він працював руками, але при цьому не був звичайним робітником. Імовірніше за все, у нього був якийсь маленький бізнес, на який він витрачав свій інтелектуальний потенціал, у той час як важка праця лишалась головною частиною його трудового життя. Масивний шкіряний пояс охоплював його живіт та талію, фору ж йому легко давав широкий крокодиловий ремінець годинника на руці, якою він вимахував перед обличчям лікаря, хоча той був на добрячу голову вищий за нього. Мовою та манерами спілкування лікар нагадував дрібного чиновника, у той час як чоловік показною бравадою немовби намагався пробити броню його авторитету і схилити обставини на свою користь. Та іноді він повертався і дивився на медсестер та Птаху, і в його очах було видно поразку, від якої він вже ніколи не зможе оговтатись.