Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 67)

Єпископів жеребець був жвавий і вередливий, попри те що проскакав уже чимало миль. Заїжджаючи до стайні, Валер’ян сильно натягнув віжки, змушуючи коня схилити голову. Філіп не схвалював такого: духовним особам не личило гарцювати на гарячих скакунах, і більшість служителів Господніх обирала спокійніших коней.

Валер’ян спритно зістрибнув з коня та віддав віжки стайничому. Філіп офіційно привітав його, і єпископ подивився на руїни. У його очах з’явився холодний вираз.

— Ця пожежа дорого коштуватиме, Філіпе, — сказав він.

Він здавався щиро занепокоєним, і це здивувало Філіпа. Не встигнув він відповісти, як заговорив Ремігій:

— Диявольські каверзи, мілорде єпископе.

— Та невже? — мовив Валер’ян. — Як підказує мій досвід, помічниками диявола в таких випадках стають монахи, які розпалюють вогнище в церкві, щоб не мерзнути під час служби, або недбало залишають свічки горіти у дзвіниці.

Філіпові було приємно бачити, як Валер’ян осадив Ремігія, але він не міг мовчки терпіти ці інсинуації.

— Я розслідував усі можливі причини займання, — сказав він. — Вогнища в соборі не розпалювали, я це знаю напевне, тому що завжди присутній під час служби. А нагору кілька місяців ніхто не підіймався.

— То як ти це поясниш? Блискавка? — скептично спитав Валер’ян.

Філіп похитав головою.

— Грози не було. Займання, гадаю, почалося десь у трансепті. Після служби ми, як і завжди, залишили свічку на вівтарі. Можливо, загорівся покров, а протяг переніс полум’я на дерев’яну стелю, що була дуже стара й суха. — Філіп знизав плечима. — Не надто задовільне пояснення, але ліпшого ми не маємо.

Валер’ян кивнув.

— Ходімо подивимося ближче.

Вони пішли до собору. Валер’яна супроводжували двоє воїнів і молодий священник. Воїни залишилися доглядати коней, а священник пішов з Валер’яном і був представлений Філіпові як Дін Болдвін. Дорогою Ремігій узяв Валер’яна за руку, зупинив його та сказав:

— Гостьовий будинок, як бачите, не постраждав.

Усі зупинились і розвернулися. Філіп роздратовано подумав, до чого це зауваження. Якщо гостьовий будинок не постраждав, то навіщо зупиняти всіх, щоб на нього подивитися? Дружина Тома Будівника саме йшла з кухні, і всі споглядали, як вона входить у будинок. Філіп глянув на Валер’яна. Той, здавалося, був приголомшений. Пріор пригадав мить, коли Валер’ян побачив її біля єпископського палацу. Тоді він був наляканим. Що ж за таємниця в цій жінці?

Валер’ян зиркнув на Ремігія та ледь помітно кивнув йому, а потім розвернувся до Філіпа та спитав:

— Хто там живе?

Філіп був певен, що Валер’ян упізнав жінку, але відповів:

— Старший майстер і його родина.

Валер’ян кивнув, і вони рушили далі. Тепер Філіп зрозумів, нащо Ремігій звернув увагу єпископа на гостьовий будинок: він хотів пересвідчитися, що Валер’ян побачив жінку. Філіп вирішив розпитати її за першої ж нагоди.

Вони увійшли в зруйнований собор. Сім-вісім робітників, серед яких було порівну і монахів, і слуг пріорату, під наглядом Тома підіймали напівзгорілу балку. Попри метушню, усе мало охайний вигляд. Філіп бачив, що загалом організація копіткої праці робить йому честь, хоча він і мав би дякувати за це Томові.

Том підійшов привітатися з ними. Він височів над усіма. Філіп відрекомендував його Валер’янові:

— Це наш старший майстер, Том. Йому вдалося зробити клуатр і крипту придатними до використання. Ми дуже вдячні йому.

— Я пам’ятаю тебе, — сказав Валер’ян Томові. — Ти був у мене після Різдва. Тоді для тебе не знайшлося роботи.

— Так і було, — озвався Том низьким, хриплим від пилу голосом. — Напевне, Господь розпорядився так, щоб я міг допомогти пріорові Філіпу в скрутну годину.

— Будівник-богослов, — глузливо мовив Валер’ян.

Вкрите пилом Томове обличчя почервоніло. Філіп подумав, що з боку Біґо доволі ризиковано кепкувати з людини Томової статури, навіть попри те, що Валер’ян — єпископ, а Том лише муляр.

— Що збираєшся робити тут далі? — спитав Валер’ян.

— Треба зробити це місце безпечним. Тож ми знесемо рештки стін, щоб не впали на когось, — досить смиренно відповів Том. — А потім можна готувати майданчик для побудови нового собору. Якомога швидше треба знайти високі дерева для балок нового даху — що довше деревина сохне, то кращим вийде дах.

Філіп поспішно зауважив:

— Перш ніж почати валити дерева, треба знайти гроші, щоб за них заплатити.

— Поговоримо про це потім, — загадково сказав Валер’ян.

Це зауваження заінтригувало Філіпа. Добре, якщо єпископ має план якось залучити гроші для будівництва нової церкви. Якщо пріорат спиратиметься тільки на власні можливості, то ще багато років не зможе собі цього дозволити. Філіп тільки про це й думав упродовж трьох останніх тижнів і досі нічого не вигадав.

Він повів усіх стежкою, розчищеною серед руїн, до клуатру. Валер’ян з першого погляду переконався, що все робиться як слід. Вони пішли звідти й попрямували до будинку пріора в південно-східній частині подвір’я.

Щойно Валер’ян увійшов, як зняв мантію, сів і простягнув бліді руки до вогню. Брат Мілій, кухар, подав гаряче вино з прянощами в маленьких дерев’яних кубках. Валер’ян відпив вина та звернувся до Філіпа:

— Ти не думав, що Том Будівник міг власноруч влаштувати пожежу, щоб не лишитися без роботи?

— Думав, — відповів Філіп. — Але це малоймовірно. Він мусив би увійти в собор, який завжди надійно замкнений.

— Він міг зайти туди вдень і сховатися.

— Тоді він не зміг би вийти звідти після підпалу, — похитав головою Філіп, який мав й інші причини вважати Тома непричетним. — І я не вірю в те, що він на таке здатний. Це розумний чоловік — розумніший, ніж здається з першого погляду, — але не лукавий. Якби він був винний, я побачив би це з його обличчя, коли дивився йому в очі та питав, як, на його думку, могла початися пожежа.

На Філіпів подив, Валер’ян негайно погодився з ним.

— Думаю, ти маєш слушність, — сказав він. — Я чомусь не уявляю, як він підпалює собор. То не така людина.

— Навряд чи ми колись дізнаємося, як саме почалася пожежа, — зауважив Філіп. — Але маємо якимось чином знайти гроші на новий собор. І я не знаю…

— Так, — перебив його Валер’ян, зупиняючи жестом, і обернувся до інших: — Я маю поговорити з пріором Філіпом сам на сам. Покиньте нас.

Це спантеличило Філіпа. Він не уявляв, чому Валер’ян хоче обговорювати це питання з ним сам на сам.

Тут почувся голос Ремігія.

— Перед тим як піти, лорде єпископе, хочу передати вам прохання інших братів.

«Що тепер?» — подумав Філіп.

Валер’ян скептично здійняв брову.

— А чому ти передаєш його мені замість звернутися до свого пріора?

— Тому що пріор Філіп глухий до наших скарг.

Це водночас і розізлило, і спантеличило Філіпа. Ніхто ні на що не скаржився. Ремігій просто намагався влаштувати сцену перед новообраним єпископом. Філіп спіймав на собі запитливий погляд Валер’яна й байдуже знизав плечима.

— Я з нетерпінням чекаю дізнатися, що ж то за скарга, — мовив він. — Прошу, говори, брате Ремігію, якщо ти справді вважаєш, що це питання варте уваги єпископа.

Ремігій сказав:

— У пріораті мешкає жінка.

— Знову те саме, — втомлено відповів Філіп. — Вона — дружина Будівника й живе в гостьовому будинку.

— Це відьма, — сказав Ремігій.

Філіпові стало цікаво, нащо Ремігій це робить. Підпріор уже намагався порушити цю тему, але марно. Питання було спірним, але заради авторитету пріора Валер’ян мусив підтримати Філіпа, якщо тільки не хотів, щоб його викликали щоразу, коли Ремігій буде розходитися з Філіпом у думках. Пріор втомлено сказав:

— Вона не відьма.

— Ти допитав цю жінку? — наполягав Ремігій.

Філіп пригадав, що обіцяв, але не зробив цього: натомість він поговорив з її чоловіком і просив переказати жінці, щоб вона поводилась обачно. Прикро, але він сам дозволив Ремігієві здобути перевагу, хай і незначну. Утім, Філіп був певен, що це не переконає Валер’яна стати на бік Ремігія.

— Я не допитував її, — визнав Філіп. — Але я не бачив жодних ознак відьомства, до того ж вся їхня родина добропорядна й християнська.

— Це відьма й перелюбниця, — гнув своє Ремігій, і аж зашарівся від праведного обурення.

— Що?! — вибухнув Філіп. — З ким вона блудить?

— З Будівником.