Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 4)

Він відвернувся, роздратований. Лицар, чернець і священник не бачили втечі дівчини. Їхні погляди були прикуті до шибениці. Шериф подивився в тому напрямку. Мертвий крадій висів у зашморгу, бліде молоде обличчя вже починало синіти, а під його ногами, що повільно гойдалися, по заплямованому кров’ю снігу бігав колом безголовий, але все ще живий півник.

Частина перша

1135–1136

Розділ 1

I

У широкій долині, біля підніжжя похилого пагорба, де біг чистий бурхливий струмок, Том будував кам’яницю.

Стіни вже були три фути[10] заввишки й швидко росли. Двоє каменярів, найнятих Томом, працювали під сонцем без упину, їхні кельми черкали, ляпали та стукотіли, а самі вони обливалися потом, згинаючись під вагою каменюк. Син Тома Альфред місив вапняний розчин і вголос рахував, коли засипав пісок. З ними також був і тесляр, що працював за верстаком позаду Тома, ретельно обтісуючи теслом букову колоду.

Альфред мав чотирнадцять років і був рослий, як його батько. Том був на голову вищий за інших чоловіків, Альфред відставав від нього лише на кілька дюймів[11] і досі ріс. Вони мали багато спільного й у зовнішності: в обох було світло-каштанове волосся та зеленяві очі з карими цятками. Їх вважали дуже вродливими. Хіба що Томове обличчя прикрашала кучерява каштанова борода, а в Альфреда тільки пробивався білявий пушок. Том з ніжністю пригадував, що чуб у сина колись теж був такого самого кольору. Тепер, коли Альфред мужнів, Том переймався, щоб той серйозніше ставився до роботи, адже він мусив стати муляром — як і батько. Однак поки що принципи будівництва вселяли в Альфреда нудьгу й спантеличення.

Після завершення будинок мав стати найрозкішнішим в околицях. На першому поверсі буде простора комора зі склепінчастою стелею — щоб уникнути займання. Житлові приміщення — туди вестимуть зовнішні сходи — будуть розташовані над коморою, достатньо високо, щоб стати незручними для нападу та зручними для оборони. Біля стіни розмістять димар, щоб виводити дим від вогнища. Це буде нечуваним нововведенням: Том лише раз бачив будинок із димарем і так вразився, що вирішив неодмінно скопіювати винахід. У кутку зали він зробить невеличку спальню — такі нині були забаганки в графських дочок: вони стали надто делікатні, щоб спати в залі поруч із чоловіками, служницями й собаками. Для кухні передбачалася окрема будівля, адже рано чи пізно на кожній кухні виникала пожежа, тому доводилося будувати її якнайдалі та миритися з тим, що їжа подається ледь теплою.

Том працював над дверним отвором будинку. Одвірки планувалися заокруглені, щоб нагадували колони — на знак знатності молодят, які тут житимуть. Поглядаючи на дерев’яне лекало, що слугувало йому шаблоном, Том прикладав залізне долото й обережно стукав по ньому дерев’яним молотком. Уламки сипались униз, і форма потроху змінювалася. Він знов приклався долотом. Виходило ідеально — така робота годилася б і для собору.

Том колись брав участь у будівництві собору — Ексетерського. Спершу він ставився до цього як до будь-якої іншої роботи. Злився й ображався, коли старший майстер попередив, що його вміння не відповідають вимогам: він знав, що працює ретельніше за звичайних мулярів. Лише згодом зрозумів, що стіни собору мають бути не просто якісні, а бездоганні. Тому що собор зводять для Бога, а також тому, що будівля така велика, тож найменший нахил стіни, найдрібніше відхилення від рівня могли стати для неї фатальними. Томова образа перетворилася на захоплення. Надзвичайна амбітність конструкції та безкомпромісна увага до найменших дрібниць відкрили Томові очі на чудеса його ремесла. Він навчився в ексетерського старшого майстра важливості пропорцій, символізму різноманітних величин і майже чарівних формул, за якими вираховували необхідну ширину стіни або кут східців у ґвинтових сходах. Такі речі зачаровували його. Він з подивом дізнався, що чимало мулярів вважає їх незбагненними.

Минуло трохи часу, і Том став правою рукою старшого майстра й почав помічати його недоліки. Той був знавцем своєї справи, але нікудишнім керівником — постійно потерпав від неспроможності забезпечити потрібну кількість каменю для мулярів, змусити коваля підготувати необхідні інструменти, простежити за гасінням вапна й підвозом піску для тих, хто місив розчин, заготівлею деревини для потреб теслярів і одержанням достатніх сум від церкви, щоб за все заплатити.

Якби Том залишився на будівництві Ексетерського собору аж до смерті старшого майстра, то посів би його місце; але в капітулу закінчилися гроші — зокрема, через недбалість майстра, — і ремісники розбрелися в пошуках іншої роботи. Тома хотів найняти ексетерський каштелян — щоб ремонтувати й удосконалювати міські фортифікації. Цієї роботи йому вистачило б на все життя — якби, звісно, не якийсь нещасний випадок. Але Том відмовився, тому що хотів знову будувати собор.

Його дружина Агнеса не зрозуміла цього рішення. Вони могли б збудувати файну кам’яницю, завести слуг і власну стайню та щодня вечеряти м’ясом; жінка так і не пробачила Томові те, що він відхилив цю пропозицію. Вона не розуміла всього того, що так непереборно приваблювало її чоловіка в будівництві собору: неймовірної організаційної складності, інтелектуальної проблеми розрахунків, гігантського розміру стін і запаморочливої краси та величі завершеної будівлі. Скуштувавши раз того нектару, Том уже не міг задовольнитися нічим іншим.

То було десять років тому. Відтоді вони ніде не осідали надовго. Том проектував новий будинок капітулу, працював рік-другий на будівництві замку або зводив резиденцію для заможного купця, але щойно йому вдавалося накопичити грошей — їхав разом із дружиною і дітьми шукати, де будують собор.

Том підвів погляд від верстака й побачив біля будівельного майданчика Агнесу — в одній руці вона мала кошик з обідом, а другою тримала, сперши на стегно, великий джбан пива. Був полудень. Том ніжно подивився на дружину. Не сказати, що вродлива, але обличчя в неї було рішуче: високе чоло, великі карі очі, прямий ніс, вольова щелепа. Темне жорстке волосся, розділене посередині проділом, вона збирала в жмут на потилиці. Такою вона була, Томова супутниця життя.

Агнеса налила пива Томові й Альфредові. Якийсь час вони так і стояли — два кремезні чоловіки та сильна жінка — й пили пиво з дерев’яних кінв; потім із пшеничного лану з’явилася четверта з їхньої родини: Марта, дівчинка семи років, прекрасна, немов нарцис, але нарцис без кількох пелюсток, адже в її роті зяяла щербина там, де випали два молочні зуби, а нові ще не виросли. Вона побігла до Тома, поцілувала його в бороду й заходилася канючити ковточок пива. Том обійняв її худорляве тільце.

— Не пий забагато, інакше в канаву впадеш, — сказав він і захитався, удаючи захмеленого.

Вони всі сіли на колоду. Агнеса простягнула Томові окраєць білого хліба з товстим шматком вареної груднинки та маленьку цибулину. Той відкусив м’яса й заходився чистити цибулю. Агнеса роздала їжу дітям і стала їсти сама. Том подумав, що, хай би яким безвідповідальним було його рішення відмовитися від тієї марудної роботи в Ексетері й шукати підряду на будівництві собору, він завжди здатний прогодувати їх — попри всю свою нерозсудливість.

Він дістав столовий ніж з передньої кишені шкіряного фартуха, відрізав шматок цибулини та з’їв його, закушуючи хлібом. Цибуля була солодка й легенько пекла в роті.

Агнеса сказала:

— Я знову важка.

Том припинив жувати й витріщився на неї. Його охопив трепет захоплення. Він не знав, що сказати, тому лише безглуздо усміхнувся їй. За мить зашарівся та промовив:

— Це не так уже й дивно.

Том обійняв дружину.

— Що ж, — сказав він, досі сяючи від задоволення, — маля знов тягатиме мене за бороду. А я думав, наступна дитинка буде Альфредова.

— Ще зарано радіти, — попередила Агнеса. — Давати дитині ім’я до народження — погана прикмета.

Том кивнув на знак згоди. В Агнеси було кілька викиднів, одна дитина народилася мертвою, а їхня інша дочка, Матильда, прожила лише два роки.

— Краще б то був хлопець, — сказав він. — Глянь, який Альфред вимахав. Коли час?

— Після Різдва.

Том узявся прикидати. Коробка будинку мала бути готова до перших заморозків, потім її накриють соломою — щоб захистити під час зими. У холодні місяці каменярі будуть витісувати матеріал для вікон, складу, дверних отворів і коминка, тесляр робитиме дошки для підлоги, двері й віконниці, а Том збудує риштовання для робіт нагорі. Навесні вони зведуть склепіння у коморі, настелять підлогу в горішньому залі та покриють будинок дахом. Ця робота годуватиме його родину до Трійці, а до того часу дитині має вже виповнитися пів року. Тоді вони й поїдуть.

— Добре, — впевнено мовив він. — Це добре.

Він з’їв ще шматок цибулини.

— Я застара, щоб носити дитину, — сказала Агнеса. — Це, напевно, востаннє.

Том думав про це. Він не знав, скільки точно Агнесі років, але багато жінок її віку носили дітей. Однак вони складніше зносили вагітність, а діти народжувалися слабкими. Вона, беззаперечно, мала слушність. «Чому вона така певна, що знов не зайде на дитину?» — думав Том. Потім збагнув, і його радісний настрій затьмарився.

— Я можу знайти гарну роботу в місті, — озвався він, намагаючись підлеститися до дружини. — У соборі або в палаці. Тоді в нас буде великий будинок з дерев’яною підлогою та нянька, що допомагатиме тобі з дитиною.