Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 37)

— Катберт, напевне, сказав тобі, що в разі призначення Озберта виникне конфлікт, якого єпископ прагне уникнути.

— Так, я розумію це, — відповів Валер’ян.

— То ти не призначиш Озберта.

— Ні.

Філіп був такий напружений, що, здається, ще трохи й луснув би. Монахи так зрадіють визволенню від Озберта, що залюбки проголосують за будь-яку кандидатуру, призначену Валер’яном.

Тобто фактично Валер’ян призначав нового пріора.

Філіп спитав напрямки:

— Тоді кого ти призначиш?

— Тебе… або Ремігія, — відповів Валер’ян.

— Ремігієва спроможність керувати пріоратом…

— Я знаю і його здібності, і твої, — перебив Валер’ян, знову звівши худу білу руку, щоб зупинити Філіпа. — Я знаю, хто з вас буде кращим пріором. — Він помовчав і потім продовжив: — Але є ще одне питання.

Філіп подумав: «А тепер що? Що може бути важливішим за рішення, хто буде кращим пріором?» Він подивився на інших. Мілій був спантеличений, але Катберт ледь усміхнувся, немов знав, чого чекати далі.

Валер’ян сказав:

— Як і ти, я переживаю за те, щоб усі важливі посади в церкві посідали завзяті та здібні люди, незалежно від їхнього віку, замість роздавати ті посади як винагороду за тривалу службу старшим, чия здатність до керівництва нерідко поступається їхній побожності.

— Безперечно, — з нетерпінням відповів Філіп. Він не розумів, до чого ці повчання.

— У таких питаннях ми маємо діяти спільно — ви троє і я.

Мілій сказав:

— Не розумію, на що ви натякаєте.

— А я розумію, — сказав Катберт.

Валер’ян легенько усміхнувся Катбертові та знову звернувся до Філіпа.

— Я скажу прямо, — мовив він. — Єпископ і сам старий. Одного дня він помре, і нам знадобиться новий єпископ, як-от сьогодні потрібен новий пріор. Кінгзбриджські монахи мають право обирати нового єпископа, адже Кінгзбриджський єпископ також є і абатом пріорату. — Філіп насупився. Усе це мало стосувалося справи. Зараз ішлося про вибори пріора, а не єпископа. Тим часом Валер’ян вів далі: — Ченці, безперечно, не матимуть цілковитої свободи вибору, адже своє слово мусять мовити архієпископ і король; але саме ченці узаконюють це призначення. І коли прийде час, ви троє зможете значно вплинути на їхнє рішення.

Катберт кивав, немов його здогадка підтвердилась, і Філіп теж почав здогадуватися, куди хилить архідиякон.

Валер’ян підсумував:

— Ти хочеш, щоб я зробив тебе Кінгзбриджським пріором. Я хочу, щоб ти зробив мене єпископом.

Так от у чому річ!

Філіп мовчки дивився на Валер’яна. Усе було дуже просто. Архідиякон хотів укласти угоду.

Філіп був приголомшений. Хоч це й було не одне й те саме, що купувати або продавати церковну посаду, — гріх, відомий як «симонія», — але однаково мало неприємний присмак торгівлі.

Він старався тверезо обміркувати пропозицію.

Це означало, що він, Філіп, стане пріором. Його серце забилося сильніше. Він не хотів сперечатися щодо чогось, що завадило б йому отримати пріорат. Тож це також означало, що коли-небудь Валер’ян, імовірно, стане єпископом. Однак чи гарним єпископом він буде? Він, безперечно, буде компетентним. І, здається, він не має значних вад. Його підхід до служіння Господові світський і практичний, але й у Філіпа теж. Філіп відчував, що Валер’ян має жорсткий внутрішній стрижень, якого самому Філіпові бракує, але відчував і те, що за цим стоїть правдиве прагнення захищати й плекати інтереси церкви.

Хто ще може стати кандидатом у разі смерті єпископа? Напевне, Озберт. Випадки, коли церковні посади переходили від батька до сина, часом траплялися, попри суворі вимоги щодо целібату священнослужителів. На єпископському престолі Озберт буде набагато більшим тягарем для церкви, ніж у сані пріора. Аби лиш цього не допустити, варто було підтримати й набагато гіршого за Валер’яна кандидата.

Хто ще міг бути серед кандидатів? Це було складно передбачити. До смерті єпископа могло минути ще багато років.

Катберт сказав Валер’янові:

— Ми не можемо гарантувати, що вас оберуть.

— Знаю, — відповів Валер’ян. — Я прошу лише висунути мене. Власне, те саме я пропоную у відповідь — висунення.

Катберт кивнув.

— Я згодний, — урочисто промовив він.

— Я також, — сказав Мілій.

Архідиякон і двоє монахів подивилися на Філіпа. Той вагався. Він знав, що негоже обирати єпископа в такий спосіб, але пріорат був у нього майже в руках. Неправильно обмінюватися церковними посадами, немов кіньми на базарі, але якщо він відмовиться, то Ремігій зможе стати пріором, а Озберт — єпископом!

Утім, раціональні аргументи тепер здавалися йому цілком канонічними. Бажання стати пріором діяло на Філіпа як непереборна сила, і він просто неспроможний був відмовитися, попри всі за і проти. Він пригадав молитву, яку промовив напередодні, коли зізнався Господу, що буде боротися за посаду. Він звів очі догори та промовив іще одну: «Якщо Ти не хочеш, щоб так було, відніми мені язика, стули мого рота, відбери мені дихання і не дай сказати ці слова».

Потім він подивився на Валер’яна та сказав:

— Я згодний.

Пріорове ліжко було велетенське, утричі ширше за будь-яке інше, на якому Філіпові доводилося спати. Дерев’яна основа була в половину людського зросту, а згори лежав пір’яний матрац. Для захисту від протягів з усіх боків висів балдахін з вишивкою, що зображала біблійні сцени, — кропітка робота рук благочестивої жінки. Філіп роздивлявся ліжко з деяким побоюванням. Уже сама наявність у пріора окремої спальні здавалася йому чимось надмірним — Філіп ніколи в житті не мав окремої спальні, і то була перша ніч, коли він спав сам. Ліжко було занадто розкішним. Він думав про те, щоб забрати солом’яний матрац зі спочивальні, а ліжко перенести в лазарет, де воно стало б у пригоді старому монахові, що нездужав. Але, ясна річ, ліжко призначалося не лише для Філіпа. Коли пріорат відвідував особливо високий гість — єпископ, лорд або навіть король, — вони зупинялись у спальні, а пріор мав шукати собі інше місце для ночівлі. Тому Філіп не міг позбутися ліжка.

— Сьогодні ти добре спатимеш, — сказав Валер’ян Біґо, не без заздрощів у голосі.

— Сподіваюся, що так, — із сумнівом відповів Філіп.

Усе сталося дуже швидко. Валер’ян просто на кухні написав листа в пріорат, яким наказав ченцям негайно провести вибори, і призначив Філіпа кандидатом. Він підписав лист іменем єпископа та скріпив його єпископською печаткою. Потім вони вчотирьох пішли в будинок капітулу.

Щойно Ремігій побачив, як вони заходять, він зрозумів, що програв. Валер’ян зачитав листа, і монахи гучно раділи, коли почули Філіпове ім’я. Ремігію вистачило розуму провести формальні вибори й визнати свою поразку.

Так Філіп став пріором.

Упродовж засідання капітулу він був немов заціпенілий, а потім пішов через моріг до будинку пріора в південно-східному куті подвір’я, щоб заселитись у свою нову резиденцію.

Щойно він побачив ліжко, як зрозумів, що його життя надзвичайно й безповоротно змінилося. Він став іншим, особливим, відокремленим від решти монахів. Він здобув владу та привілеї. Але й обов’язки. Він мусив самостійно забезпечити виживання та процвітання громади із сорока п’яти чоловіків. Якщо вони голодуватимуть — винним буде він; якщо вони розбестяться, то звинуватять його; якщо вони зганьблять церкву Господню, Він притягне Філіпа до відповідальності. Він нагадав собі, що прагнув цього тягаря й тепер має його нести.

Його першим обов’язком у сані пріора було повести монахів у собор на урочисту месу. То був святковий день — Водохреще, дванадцятий день після Різдва.

Під час відправи будуть присутні всі селяни, а крім них прийдуть люди з прилеглих округів. Ошатний собор із поважним чернецтвом міг привабити тисячу людей або навіть більше. І навіть у похмурий Кінгзбридж їхала більшість місцевого дворянства, адже меса була і громадським заходом, коли лорди могли зустрітися із сусідами й поговорити про справи.

Однак перед службою Філіп мав дещо обговорити з Валер’яном, адже вони нарешті залишилися віч-на-віч.

— Та звістка, що я передав тобі, — почав він. — Щодо графа Ширингського…

Валер’ян кивнув.

— Я не забув — і це дійсно важливіше за те, хто стане пріором чи єпископом. Граф Варфоломій уже прибув в Англію. Завтра його чекають у Ширингу.

— І що ти робитимеш? — з нетерпінням спитав Філіп.

— Я залучу сера Персі Гамлейського. Сподіваюся, він сьогодні буде серед парафіян.

— Чув про нього, але ніколи не бачив, — сказав Філіп.

— Видивляйся гладкого лорда з потворною дружиною та вродливим сином. Ти помітиш його жінку — вона як більмо на оці.

— Чому ти думаєш, що вони стануть на бік короля Стефана й підуть проти графа Варфоломія?

— Вони люто ненавидять графа.

— Чому?

— Їхній син, Вільям, був заручений із графською донькою, але вона стала дибки проти нього, і весілля скасували, що принизило Гамлеїв. Вони досі переживають цю образу та скористаються будь-якою нагодою відплатити Варфоломієві.

Філіп вдоволено кивнув. Він радий був розділити цю відповідальність з іншим: у нього тепер з’явилося багато справ. Кінгзбриджський пріорат був достатньо складним завданням. Добре, що Валер’ян міг подбати про те, що відбувалося за його стінами.

Вони вийшли з будинку пріора й попрямували до собору. Братія чекала. Філіп став на чолі колони, і процесія рушила.