Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 130)

Вона тим часом думала про практичні речі.

— Я не матиму грошей до Ширингського ярмарку вовни, — сказала вона після того, як вони піднесли келихи за їхню угоду.

Філіп повернувся до Френсіса.

— Матильда зачекає?

— Довго?

— Ярмарок буде в четвер, за три тижні.

Френсіс кивнув.

— Я скажу їй. Вона зачекає.

Алієна зняла чепець і потрусила темними кучерями. Втомлено зітхнула.

— Дні такі короткі, — сказала вона. — Я нічого не встигаю. Я б купила ще вовни, але мені бракує візників, щоб доставити її у Ширинг.

— А наступного року її буде ще більше, — зауважив Філіп.

— Якби фламандці могли приїздити сюди на закупи. Це було б легше, ніж везти вовну аж у Ширинг.

— Це цілком можливо, — вставив Френсіс.

Вони обоє подивилися на нього, а Філіп спитав:

— Як?

— Влаштуйте власний ярмарок вовни.

Філіп почав здогадуватися, до чого він веде.

— А можна?

— Матильда дала вам такі самі права, як і Ширингу. Я особисто виписував грамоту. Якщо Ширинг може проводити ярмарок вовни, то і ви також можете.

— Це було б чудово — тоді нам не доведеться везти паки в Ширинг. Можна буде продавати тут і відправляти вовну безпосередньо фламандцям.

— І це ще не все, — радісно зауважив Філіп. — Ярмарок вовни за тиждень принесе стільки само, скільки ринок приносить за рік. Цього року, звісно, не вдасться — адже ніхто про нього не дізнається. Але ми розповімо про це всім на цьогорічному Ширингському ярмарку та повідомимо точний день всім покупцям…

— Він буде зовсім не такий, як у Ширингу. Ми з вами — найбільші продавці вовни в королівстві, і, якщо не продаватимемо в Ширингу, ярмарок там зменшиться більш ніж у два рази, — сказала Алієна.

— Вільям Гамлейський втратить чимало грошей. Він буде злий, як скажений пес, — зауважив Френсіс.

Філіп аж здригнувся від згадки про нього. Скажений пес — саме з ним у нього асоціювався Вільям.

— І що? — озвалась Алієна. — Якщо Матильда дала нам дозвіл — можна діяти. Вільям нічим не здатен завадити, правда ж?

— Сподіваюсь, так, — гаряче мовив Філіп. — Я дуже сподіваюся на це.

Розділ 10

I

На день Святого Августина роботи зупинилися опівдні. Більшість будівельників зустріла полудневі дзвони з полегшенням. Вони працювали від світанку до смеркання, шість днів на тиждень, тому відпочинок на свята завжди був жаданим. Але Джек так занурився в роботу, що не чув дзвонів.

Він був зачарований складністю виточування тонких заокруглених форм із твердого каміння. Камінь мав власний характер, і, коли його примушували до того, чого він не хотів, камінь чинив опір — різець зісковзував або врізався надто глибоко й псував форму. Але якщо Джек добре вивчав кам’яну брилу, то розумів, як перетворити її. Що складнішим було завдання, то захопливішим воно здавалося хлопцеві. Він уже вважав, що декоративне карбування, якого вимагав Том, надто просте. Зиґзаґи, ромби, лінії, спіралі та циліндричні форми стали для нього нудними, і навіть листя вже було нецікаве й монотонне. Джек прагнув вирізьбити природний листяний орнамент, гнучкий і нерівний, і відтворити в камені різні форми справжнього листя — дуба, ясена й берези, — але Том не дозволяв. А найбільше хлопцеві хотілося вирізьбити сценки з історій, які він знав: про Адама та Єву, Давида й Голіафа, про Судний день, і зобразити чудовиськ, чортів і оголених людей, але він не наважувався навіть спитати про це.

Врешті-решт Том зупинив його.

— Сьогодні свято, хлопче, — сказав він. — Крім того, ти — мій підмайстер і маєш допомогти мені навести тут лад. До обіду всі інструменти треба забрати в комору й зачинити її.

Джек відклав молоток і різці й обережно поставив камінь, над яким працював, у Томову повітку. Потім вони разом із Томом обійшли майданчик. Інші підмайстри прибирали на робочих місцях і підмітали уламки каміння, пісок, шматки застиглого вапняного розчину й дерев’яну стружку, якими було засипане все навколо. Том зібрав свої друлівники й мірила, а Джек — ярдові мірки та виски, і вони понесли все це в повітку.

У повітці Том тримав свої роди. То були довгі металеві прути, абсолютно прямі, квадратного профілю, і всі однакової довжини. Вони зберігались у спеціальній дерев’яній скрині, що зачинялася на замок. Роди призначалися для замірів. Поки Том і Джек ходили майданчиком і збирали соколи та заступи, Джек задумався про ці роди.

— Скільки род завдовжки? — спитав він.

Ті муляри, що почули Джека, засміялися. Вони вважали його запитання кумедним. Едвард Коротун, мініатюрний літній муляр із жорсткою шкірою та кривим носом, сказав:

— Род завдовжки як род.

І всі знову засміялися.

Їм подобалося дражнити підмайстрів, особливо коли вони мали нагоду продемонструвати свою перевагу в знаннях. Джек терпіти не міг, коли хтось кепкував з його необізнаності.

— Я не розумію, — терпляче мовив він.

— Дюйм — це дюйм, фут — це фут, род — це род, — сказав Едвард.

«Отже, род — це одиниця вимірювання», — подумав Джек.

— Скільки футів у роді?

— Ну знаєш! Залежно де. У Лінкольні — вісімнадцять, а на сході Англії — шістнадцять[136].

Том зупинив глузування.

— У нас усі роди по п’ятнадцять футів[137].

Мулярка середніх літ сказала:

— А в Парижі ніхто не знає про роди — в них лише ярдові мірки.

— Увесь проект собору засновано на родах. Принеси один, і я тобі покажу. Ти маєш розуміти такі речі, — зауважив Том і дав Джекові ключ.

Джек пішов у повітку та взяв род зі скрині. Він був доволі важкий. Том любив пояснювати, а Джек — слухати. Будівництво було складним і спершу загадковим орнаментом, немов плетення парчевої тканини, і що більше Джек розумів процес, то сильніше він його захоплював.

Том стояв у бічній наві, біля недобудованого вівтаря — там, де мав бути трансепт. Він узяв род і поклав його на підлогу вздовж нави.

— Род — це відстань від зовнішньої стіни до середини контрфорса аркади.

Він розвернув род.

— Це також відстань звідси до середини нави.

Том знову розвернув род, і той дотягнувся до середини протилежного контрфорса.

— Нава у два роди завширшки.

Він розвернув його ще раз, і той уперся в дальню стіну бічної нави.

— А весь собор завширшки в чотири роди.

— Ясно, — сказав Джек. — А кожен прогін тоді в род завдовжки.

Том здавався дещо роздратованим.

— Хто це тобі сказав?

— Ніхто. Але прогони в бічних навах квадратні, тож якщо вони у род завширшки, то мають бути і в род завдовжки. А прогони нави, очевидно, такі самі завдовжки, як і прогони бічних нав.

— Очевидно, — передражнив Том. — Тобі б філософом бути.

У його голосі звучали водночас і гордість, і невдоволення. Він був радий, що Джек усе ловить з льоту, але й сердився через те, що зелений хлопець так легко осягає таємниці мулярської справи.

Джек надто захопився цією витонченою логікою, щоб зважати на Томові емоції.